![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Князівна
Почати хотілося б так, як годиться в казці: жив собі король у своєму королівстві. Королівство було великим і могутнім, а король – надзвичайно багатим: на золоті їв, на золоті спав, у злототкані шати одягався, а мешкав у кришталевому палаці. Однак найбільшими його скарбами були красуня-дружина і дві прекрасні доньки: дружина була гарна, як зірка, старша донька – як місяць вповні, але всіх перевершувала вродою молодша донька, прекрасніша, ніж сонце.
І тут зупинимося і перейдемо з казки до дійсності.
Королівство, вірніше – князівство, не було ні великим, ні сильним (зате його оточували войовничі сусіди, які не раз влаштовували битви між собою, не дуже розрізняючи, де там своя територія, де ворожа, а де й того князівства, що про нього розповідає наш переказ). Навіть і особливо незалежним не було, а належало до тих держав, які, за висловом одного мудрого серба, “подвійний васалітет видавали за незалежність”. Та ще й не завжди цей фокус вдавався, тому королівський, чи, щоб бути точнішим, господарський престол продавався і купувався, саме таким робом здобув його батько нашої героїні, Василь (Васіле) Лупул (Лупу). В самій цій обставині нічого б дивного не було, дивнішим виглядало те, що Лупул втримався на господарському престолі рекордно довгий термін – майже 20 років. Це, мабуть, виявилося найбільшою його заслугою, а наступною стало підняття ролі румунської мови – нею, поряд з латинською, слов’янською та грецькою велося шкільне навчання. Ще цей господар любив будувати церкви, відкривав школи та друкарні, приймав гостей, особливо ж чужоземних мандрівників (маючи в цьому певний власний інтерес, звичайно).
З походження він начебто був албанцем, хоч і зв’язаним родинними узами з багатьма вельможами Молдавського князівства, до того, як стати господарем, жив у Стамбулі, звик там до неабиякої розкоші і саме такий, розкішний стиль життя запровадив і при молдовському дворі. Засоби для цього почасти бралися з торгівлі із сусідами, але ще більше – як воно було завжди і всюди – з податків, витиснених з мешканців небагатої країни.
А от все, що оповідала казка про королівських доньок – правда. В різних варіантах цієї історії не раз згадуються портрети князівен: старшої Марії й молодшої Роксанди. Однак чи то ці портрети десь загубилися серед бур і пожеж бурхливого їхнього століття, чи то я просто розшукати їх не зуміла – доведеться нам задовольнитися захопленими описами сучасників, чи то літописців, чи то чужоземних мандрівників. Вони розповіли, що, хоча господар, як люблячий батько, не жалів коштовностей для дочок, особливо ж для молодшої, своєї улюблениці, та найбільшою її прикрасою було пишне й довге волосся золотої барви. Можливо, колір волосся – такий рідкісний у її південній країні, - Роксанда успадкувала від матері – батько-албанець мав би бути темноволосим. На жаль, про матір Марії і Роксанди, першу дружину господаря Василя, нічого особливого не відомо, значно більше розповіли літописці про його другий шлюб з Катериною Черкаською (Черкаська тут, мабуть, означає уродженку Північного Кавказу). Справа в тому, що по дорозі до Молдови Катерина, ще будучи нареченою, втрапила в татарський полон, майбутньому чоловіку довелося заплатити за неї викуп. Попри такий грізний початок, шлюб виявився щасливим: Катерина зблизилася з пасербицями, яким швидше годилася в сестри, ніж в матері, народила чоловікові сина і спадкоємця Штефеніце і, що не менш важливо, своєю вродою надала блиску господарському двору, відродивши славу Молдови як Клондайку красунь – жінок не тільки високородних та вродливих, а й розумних, енергійних, освічених. Завдяки мандрівникам і купцям, що їх так гостинно приймав господар, слава про молдавських красунь розійшлася по світу і, вже влаштовуючи долю старшої, Марії, Лупул міг вибирати з багатьох вельможних кандидатів у зяті. Говорили навіть про сватання з боку московського царя, але врешті батько видав Марію за великого литовського гетьмана, Януша Радзивілла.
В 1645 році відбулося надзвичайно бучне весілля, на якому, крім вельмож молдавського двору – всіх незліченних пиркалабів, чашників, ворників, логофетів, постельничих, клучерів та служерів, були присутні посли від господаря сусідньої Мунтенії, князя Трансільванії та константинопольського патріарха, з Києва прибув сам митрополит Петро Могила, щоб обвінчати молодят, а жениха супроводжували потомки найвизначніших польських та литовських шляхетських родин.
Шлюб старшої доньки – найкраща нагода для виходу в світ молодшої. Господар Лупул сподівався на те, що врода Роксанди справить сильне враження на гостей, однак успіх перевершив найсміливіші його сподівання. Кілька вельмож – особливо ж представників Потоцьких і Вишневецьких, для яких молдавські шлюби не були новинкою, негайно – від власного імені чи імені своїх підопічних-юнаків, попросили в господаря права добиватися руки й серця його молодшої дочки. Та Лупулові не хотілося так рано розлучатися із своєю улюбленицею, він послався на юний вік п’ятнадцятилітньої Роксанди і запропонував сватачам почекати рік чи два. З тим вони і від’їхали...
Молдавська князівна і її казкова врода стали темою незліченних розмов у палацах вельмож Речі Посполитої. (У не раз згадуваній трилогії М.Старицького, вірніше – в першому її романі “Перед бурею”, є навіть епізод про те, як одну таку розмову випадково чує скромний козацький сотник, для якого запрошення від королівського канцлера Єжи Оссолінського вже було неабиякою честю.) Не в одного вельможного юнака загорялися очі при розповідях про далеку красуню, не один нетерпляче чекав, коли ж мине той заповіданий рік, щоб можна було вирушати до палацу її батька.
Однак сталося так, що всім сватачам довелося чекати довше, ніж один рік, а молдавський господар змушений був розлучитися з дочкою куди швидше, аніж він на це розраховував. Зв’язок турецького васала з литовським гетьманом неабияк занепокоїв Стамбул – ану ж Лупул забажає піти слідами своїх попередників-Могил! Щоб впевнитися в лояльності молдавського господаря, йому наказали прислати до столиці Порти заложника, причому не якогось там небожа чи й узагалі людину посторонню, а когось з найближчої рідні. Оскільки старша донька вже була замужем і саме відбувала шлюбну подорож до Венеції, а сину ледве виповнилося три роки, в рахунок йшла тільки Роксанда. Про якийсь опір не могло бути й мови: надто багато знайшлося б охочих посісти господарський престол. Довелося Роксанді, серед загального плачу всього народу, вирушити у трудну подорож до далекого Стамбулу...
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
Василь Лупул міг бути албанцем за походженням, але македонцем за національністю, таких албанізованих чи напівалбанізованих болгар та македонців чимало, і біляві серед них - не рідкість.
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject
no subject