![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Entry tags:
Колядки і щедрівки
Приєднуючись до описаного отут флешмобу - переглядаючи ю-туб на предмет різних обробок пісні «Їхав козак за Дунай», я виявила, що й такий нейтральний, здавалося б, сервіс, теж може бути полем затятих священних воєн на десятки сторінок з видаленням коментарів. Часто причиною сварки є незгода щодо того, який народ має монопольне право на певну пісню чи мелодію.
За колядки та щедрівки переважно сваряться українці, росіяни та поляки, що характерно, всі чудово розуміють один одного без жодних перекладачів і ніхто не вимагає «общєпонятних» текстів. Цю останню традицію варто всіляко розвивати і підтримувати, але перекладачі все-таки займаються корисною справою. По відношенню до колядок теж.
Далі зацитую я Максима Стріху (Максим Стріха, «Український художній переклад: між літературою і націєтворенням», Київ, 2006, с.45-46):
«(...)практично водночас із перекладами Сковороди («книжна» мова яких дедалі схожіша на мову Тредіаковського й Хераскова) з’явився ще один текст, який виявив те, що потім стало магістральним напрямком українського перекладацтва (і не лише перекладацтва). Це «Почаївський Богогласник» 1791 року, де вміщено велику кількість перекладів з польських пісень, які ми досі співаємо на Різдво і на Великдень.
Дивная новина,
Нині Панна (Діва) Сина
Народила в Віфлеємі
Марія Єдина.
Не в царській палаті,
Но между бидляти,
Во пустині, во яскині,
А треба всім знати.
І це – звідти ж, із «Богогласника»
Нова радість світу ся з’явила:
Пречистая Панна Сина породила.
Во Віфлеємі-місті велми рано
Вітати Пана пастирем казано.
Отже, великий вибір текстів, що досі існують в активному обігові, було перекладено живою народною мовою і видано в тодішньому греко-католицькому Почаєві за чотири роки до останнього розбору Польщі. Але вже тоді в іншому куточкові України – у Полтаві рядки Вергілієвої «Енеїди» перелицьовував живою українською мовою Іван Котляревський.
За колядки та щедрівки переважно сваряться українці, росіяни та поляки, що характерно, всі чудово розуміють один одного без жодних перекладачів і ніхто не вимагає «общєпонятних» текстів. Цю останню традицію варто всіляко розвивати і підтримувати, але перекладачі все-таки займаються корисною справою. По відношенню до колядок теж.
Далі зацитую я Максима Стріху (Максим Стріха, «Український художній переклад: між літературою і націєтворенням», Київ, 2006, с.45-46):
«(...)практично водночас із перекладами Сковороди («книжна» мова яких дедалі схожіша на мову Тредіаковського й Хераскова) з’явився ще один текст, який виявив те, що потім стало магістральним напрямком українського перекладацтва (і не лише перекладацтва). Це «Почаївський Богогласник» 1791 року, де вміщено велику кількість перекладів з польських пісень, які ми досі співаємо на Різдво і на Великдень.
Дивная новина,
Нині Панна (Діва) Сина
Народила в Віфлеємі
Марія Єдина.
Не в царській палаті,
Но между бидляти,
Во пустині, во яскині,
А треба всім знати.
І це – звідти ж, із «Богогласника»
Нова радість світу ся з’явила:
Пречистая Панна Сина породила.
Во Віфлеємі-місті велми рано
Вітати Пана пастирем казано.
Отже, великий вибір текстів, що досі існують в активному обігові, було перекладено живою народною мовою і видано в тодішньому греко-католицькому Почаєві за чотири роки до останнього розбору Польщі. Але вже тоді в іншому куточкові України – у Полтаві рядки Вергілієвої «Енеїди» перелицьовував живою українською мовою Іван Котляревський.