![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Камінний господар – героїня
Її найхарактерніша риса визначається вже іменем – «скорботна», один з епітетів Богоматері, її колір чорний, а роль – тіньова: найбільш визначальні події в житті Долорес проходять поза нашими очима, тому багато чого доведеться домислювати. Не знаю, наскільки це мені вдасться, на відміну від авторки п’єси, Долорес «не близька» моїй душі, ніякої інтуїції мені не вистачить, щоб зрозуміти, чому вона погубила своє життя заради людини, яка не тільки була цієї жертви недостойна: як по-справжньому, Дон Жуан і не потребував такої надлюдської офіри.
Спробуємо зібрати все відоме докупи. Отож, Долорес, «сирота по бідному ідальго», містична наречена (заручена ще до народження) Дон Жуана і єдина приятелька Анни (схоже, що ця любов і ця приязнь – єдине, що тримає при житті обох, і нареченого, і подругу, виштовхавши Долорес зі свого життя, вони обоє, власне, перестають бути людьми і перетворюються на маски з комедії дель’арте). Вона ні в чому не дотримується поміркованості – і її жалоба по втраті батьків (що так різко контрастує з вдаваною «півжалобою» Анни), і її відданість рішуче переходить всі межі розумного.
Але, схоже, вона багато на що здатна, от тільки проходить ця діяльність начебто за лаштунками п’єси. Вдумаймося: дівчина з доброї родини, яка не може кроку зробити без дуеньї, вхитряється пробратися до печери з пораненим Дон Жуаном і лікувати його (до речі, це класична функція прекрасної дами, героїні лицарського роману). «Сирота по вбогому ідальго» без особливих світських зв’язків знаходить можливість потрапити до королівського двору і здобути прихильність якоїсь неназваної, але достатньо впливової особи – може, навіть самого короля, - щоб реабілітувати банітованого Дон Жуана (Нехай і ціною непомірної, як для неї, жертви, але підозріваю, що охочих «платити тілом» на будь-якому королівському дворі не бракує). Далі – ще більше, «не побоялась я і душу віддати, щоб за буллу заплатити (…) Святий отець вам душу визволяє від кар пекельних через те, що я взяла на себе каяться довічно за ваші всі гріхи. В монастирі з уставом найсуворішим я буду черницею (…) Лиш пам’ятать про вашу душу буду, а власну душу занедбаю. Піде моя душа за вас на вічні муки».
Ми можемо не оцінити належно розміру цієї останньої жертви, якщо не врахуємо, що Долорес – ревна віруюча, ми і вперше бачимо її при молитві. Я не в силах навіть здогадатися, чи справді хоч якась релігійна інституція в світі сприйняла б всерйоз таке відкуплення коштом іншої людини, чи це така екстатична фантазія самої Долорес. Хоча сам цей мотив «відмови від спасіння власної душі заради кохання» пізнаю: це продовження лінії Одержимої. Можу й сяк-так обґрунтувати послідовне уникання «щасливої розв’язки», практиковане Долорес, для цього я досить читала «Любов і західну культуру» де Ружмона, щоб засвоїти: дух роману і щасливе завершення сюжету – речі несумісні.
Мене все-таки не полишає думка: таке послідовне самозречення (а також «нерелігійність» авторки) маскує справжню природу Долорес і справжній характер її життєвого шляху. А це шлях містичного пізнання і такого – не відразу розшифровуваного – наближення до Божественного. Не виключено, що Долорес, у власних очах непростима грішниця, – простує шляхом святості.
no subject
К словам, ПМСМ, цепляетесь Вы, я о смысле .
""Отдача" так же похожая на сдачу, как если бы Сталин, зная всё о плане Барбаросса, отдал бы Гитлеру Прибалтику и все захваченные в сентябре 1939 года земли в обмен на прочный мир"
А Гитлер договариваться не пожелал и полез воевать в Прибалтику, вытесняя оттуда Красную Армию с тяжёлыми боями.
В такой ситуации предварительное согласие Сталина заключить мир, отдав немцам Прибалтику, чтоб не рисковать Украиной и Белоруссией, уже потеряло значение для хода обороны Прибалтики.
"вот это мнение, значит, согласуется с фактами?"
Да-поскольку неудачные действия Ромодановского фактически и
означали военное поражение.Возможность военной угрозы Польши вообще никогда не снималась с повестки.
"Странно было бы для Польши после тяжелейшей войны с Турцией (Журавенский мир лишь несколько смягчил условия Бучацкого мира 1672 года) ввязываться в войну с Россией, не имея почти никакой опоры на Правобережной Украине...сохраняло силу Андрусовское перемирие"
Не более странно, чем после тяжелейшей войны со шведами, завершившейся закреплением за ними Ливонии, отвергнуть на сейме заключённые с Алексеем Михайловичем договорённости и возобновить войну с ним за возвращение Западной Руси.
"Что касается первого крайнего случая — поражения армии, — то я смотрю в документ и не вижу, где там написано о поражении армии, как предпосылке "отдачи" Чигирина.
Ещё раз.Одно дело-договориться без сражения.Это разумно.
Другое-вести затратные боевые действия с намерением сдать обороняемую крепость.Это нелепо.
"не вы ли писали хотя бы здесь о "странной, преступной бездеятельности" Ромодановского?"
Писал--и никак не вижу возможности понимать под СДАЧЕЙ города по соглашению с турками неудовлетворительное командование его обороной.
"возможность-то такая предусматривалась"
В ходе переговоров для заключения мира, а не ведя нарочито неумело и пассивно боевые действия.
no subject
Вы писали: "Согласие на уступку Чигирина по переговорам было, очевидно, для крайнего случая; таким крайним случаем могли быть поражение армии и одновременная угроза нападения Польши".
Я уже спрашивал, каким образом в документе можно усмотреть такие условия. Напомню еще раз текст интересующего нас отрывка:
"А буде никакими мерами до покоя приступить, кроме Чигирина, визирь не похочет, и вам хотя бы то учинить, чтобы тот Чигирин, для учинения в обеих сторонах вечного мира, свесть, и впредь на том месте и ином за рубежем салтану и пашам его и хану крымскому городов не строить".
(Если что, могу выложить скан этого указа полностью.)
Ответа я так и не увидел. Если вы намерены продолжать спор, надеюсь на комментарии к тексту, а не игру в "разумно-неразумно".
no subject
no subject
Счастливого пребывания в meatspace ;)