Ще літературно-графічна ілюстрація до теми сестер Лупул

[tin_tina]

З роману “Перед бурей” – першої частини трилогії “Богдан Хмельницький”. Дія епізоду відбувається в 1645 році, саме після весілля гетьмана Радзивілла і Марії Лупул (в Старицького вона названа Єленою). Спершу Богданові, який саме приїхав до Варшави, щоб зустрітися з королем і вельможами прокоролівської партії, розповідає про молдавське весілля єврей-господар заїзду, пояснюючи, чому це в нього так завізно
“-Да что это у вас, ярмарка, похороны чи сейм?
-Нет, ясный грабя, не ярмарка, не похороны, не дай бог! Похороны яснейшей крулевы уже отбыли… Ай, вей, какие похороны! Чудо! – улыбнулся жид, усердно скребя под ермолкой низко остриженную голову, так что даже пейсы тряслись. –А приехал теперички сюда его княжья мосць Криштоф Радзивилл, и великий канцлер литовский князь Альбрехт Радзивилл… одним словом алес – все Радзивилы и Сапеги, и ясновельможный пан Кишка, и всякое другое вельможное панство: ждут из Ясс польного гетмана, ясноосвецоного Януша Радзивила.
-А чего он там?
-Женился на дочке молдавского господаря.
-А! Вон оно что! – протянул Богдан. -«Ишь, куда залез, - промелькнуло у него в голове. –Примащивается к короне… Что ж? Ловко!»
А от вже “ближче до теми”, розмова в домі Оссолінських, свідком якої є Богдан.
“-А какая, говорят, красавица эта господарева Елена, дочка Лупула, - заявила она (дочка Оссолінського Урсула), - так просто сказка! Князь Януш, говорят, чуть не сошел с ума, да и все, вероятно, вельможное рыцарство наше ошалеет.
-Ты уж сделай маленькое, единичное исключение хотя для одного, - подчеркнул Оссолинский игриво Урсуле.
Княжна вспыхнула пятнистым румянцем и закрылась салфеткой.
-Да красавица у Лупула не эта Елена, а меньшая, девочка еще, Розанда, - промолвила княгиня.
-Не Розанда, мамо, а Розоланда, - возразила Урсула.
-Все равно, милая, - вставил князь, и Розанда, и Розоланда, и Роксанда; это их волошские ласкательные имена от Александра, а что отличается необычной красотой, так это правда, все кричат.
-Но ведь ей еще только двенадцать лет, - заметила княжна, - а с этого возраста лица изменяются очень, да и странно, что о таком ребенке кричат.
-Ничего нет странного, - взглянул на нее отец, - все выдающееся, необычное поражает всякого с раннего возраста… Вот, если бы у меня был сын теперь восемнадцати лет, и я мог бы помечтать о такой невестке…
«Тимко», - почему-то мелькнуло в голове Богдана, но он сам рассмеялся в душе этому сопоставлению».
Ну що ж, розбираємося. Роксанді в той час все-таки не дванадцять, а п’ятнадцять років, всі небезпечні вікові мутації вона вже перебула. А от що там з її старшою сестрою? Марія вона чи Єлена, красуня чи не дуже?
Завдяки люб’язній допомозі пана Олега (який всім прекрасний, крім того, що не любить ЖЖ), маємо певні відомості про старшу Лупуллівну. Отож вона все-таки Марія, а ще про неї і її портрети знаємо таке:
Молдавська дружина Януша Радзивіла
Ганна Відацька

«В 1644 році, після двох років вдівства, князь Януш Радзивіл (1612-1655), пізніший воєвода віленський і гетьман великий литовський, а на той час – підкоморій литовський, почав добиватися руки Марії, дочки молдавського господаря Василя Лупула, албанця за походження (насправді ж арумуна) і венеціанки Грілло (а це цікаво). Сватання пробігало не без ускладнень, оскільки господар, як турецький васал, мусив спершу здобути відповідний дозвіл від султана, а той неохоче дивився на споріднення свого підвладного з Радзивілами. Зрештою, після залагодження необхідних формальностей, князь прийняв молдавських послів, які – окрім багатих дарів – вручили йому портрет нареченої і заручиновий перстень, сам він вислав нареченій багато коштовностей і дорогих дзеркал.

Шлюбні урочистості відбулися 15 лютого 1645 р. в Яссах, в Троїцькій церкві, а вінчав молодих Петро Могила. Наречена, звана у тодішніх документах Марією Думною (я навмисне не перекладала «думна» як горда, думаю, що це так записали молдавське «домна») одягнена була в делію із злотоглаву, підбиту соболями. «На голові, - як читаємо в рукописі «Супліка до весілля князя Радзивіла» з корницької книгозбірні, - звичайна оксамитна шапка з соболиним хутром, на цій шапці друга, перлова, густо камінням, тобто діамантами обсаджена і перлами незмірно великими, на ній діамантова брошка з правого боку за шапкою і китиця чорна з дуже великою запонкою». Під час шлюбу голову Марії повністю покривав серпанок такий прозорий, що «видно було очі й обличчя».
Цей неспотиканий в Польщі стрій знаходимо на портретах Марії – живописних і графічних. Згаданий портрет з 1644 року, може, авторства голландського художника Абрагама Вестерфільда (про якого відомо, що він малював портрет Василя Лупула) загубився, але його скопіював у 1652 році як гравюру німецький графік Матей Меріан Молодший (1621 – 1687), а відбиток з неї містився в шостому томі твору Theatrum Europaeum, виданого у Франкфурті над Майном. Іншим слідом зниклого оригіналу є написана олійними фарбами картина з замкової галереї в Несвіжі, датована другою половиною 17-го віку (Народний Музей у Варшаві), що входить до складу серії портретів, обрамлених овальними лавровими вінками, з Радзивілівським орлом та інскрипцією внизу. Ця картина стала зразком для твору місцевого гравера Гірша Лейбовича, що працював при дворі Радзивіла Рибоньки, та його кола. Гравюру включено, разом із 164-ма портретами роду Радзивілів, до альбому Icones familiae ducalis Radivilianae, який видавався двічі (Несвіж, 1758 і Санкт-Петербург, 1875). У збірці Народної Бібліотеки міститься ще унікальна підбірка 72 граверних плит – кліше до Icones, вивезених у 1772 році з несізької бібліотеки, серед них зберігся портрет Марії Могилянки (помилка, насправді ж – Лупуллівни), який є негативом по відношенні до живописного першовзору.

Княгиня Радзивілл померла бездітною в 1661 році (за іншими даними – в 1665) і була похована в Спаській церкві у Слуцьку. Була вона жінкою освіченою, енергійною і надзвичайно працьовитою, славилася, між іншими, як неперевершена майстриня гаптування».
(Прошу пробачення, якщо щось не так переклала, з мистецькою термінологією в мене не так, щоб дуже…)
А от і її портрет. Правду кажучи, і справді не красуня, але, сподіваємося, щедро наділена чеснотами іншого роду. Бо її сестра через свою непомірну красу неабияк натерпілася.