tin_tina | (no subject)

Entry tags:

(no subject)

Ху, боюся, що ми - свободофоби, свободонефоби та інші, примкнувші до них, доки ще збереться нова ВР, заговоримо одне одного. Я цей буремний час хоч на одне добре використала - вичитала "Сон тіні" Наталени Королевої. Оскільки цей скан належить нашому майбутньому сайту, а в мережі його наче нема, то я ніби й не вправі десь його публічно викладати. Але, оскільки саме я його сканувала й вичитувала, то поділитися ним з приятелями вправі, отож
- хто хоче мати повний текст, тільки маякніть і охоче вишлю. Є docx, doc i fb2
-для всіх інших викладу фрагмент, який особливо люблю - за участю хоч не головної героїні, а все ж дуже колоритної гетери Хризіс.

— Ні, Флегоне, ані на пів-обола! Коли тобі пшениця дорога, купуй послід. І скінчимо розмову.

Хризіс говорила спокійно і впевнено. Було ясно: не дасть себе умовити. Зате рухливий, кругленький Флегон не міг приховати свого схвилювання. Він щипав свою борідку, гриз собі нігті, а його сірі, мов у хижого птаха, очі блискали й метушились, наче миші в пастці.

— Подумай, що ти зі мною робиш,— стрибали й його слова.— Подумай-бо! Ти мене руйнуєш! Як я платитиму такі ціни, то в мене не лишиться й останнього обола за перевіз душі — Харонові!

Хризіс прищулила око.

— Але! Якщо матимеш того «останнього», то й з ним зробиш щасливу торговельну операцію — не на користь Харона.

Флегон роздув щоки, голосно й протяжно віддихуючись, і вдарив рукою по столі:

— Говорім поважно, Хризіс! Від пшениці мені доведеться відмовитись. Я візьму тільки з твоїх сіцілійських маєтків саму оливу.

— Так не можна,— похитала головою гетера.— Або бери все заразом, або не ставай на дорозі Пірілампові. Він-бо звик до моїх порядків.

— Пірілампові?—забігав по таблінумі купець.— Таж це найбільший какотехнус! Добре йому платити, коли він стільки вже накрав, постачаючи збіжжя військові!

— Хто ж тобі перешкоджає бути таким, як Пірілампос? І збагачувати чесних, порядних людей? А себе в першу чергу?

Флегон не звернув уваги на прихований глум і тільки потер долонею спітніле чоло та випустив повітря з надутих щік.

— Хризіс! Послухай мене, Хризіс! Як чесну людину! Дам тобі ціну, яку бажаєш. Більше: ще подякую тобі,— ну, скажім, тисячкою... чуєш? Тисячкою сестерцій! Тільки допоможи мені. Зв'яжи мене з Третім легіоном. Лише з одним Третім легіоном. Я знаю, що ти в добрих стосунках з найвищими керівниками Третього легіону.

— Тішить мене, що ти цікавишся моїми знайомствами й знаєш про мої стосунки. Але ж мусиш знати також, що Третій легіон складається з двох «крил» та десятьох когорт. З двадцяти тисяч люда. Чей же за один перший рік ти заробиш від кожного бодай одну чистеньку сестерцію? Додай до того, що ще заробиш і на транспорті. Отже, твою вдячність важко назвати дуже щедрою.

— Ну, дві! Хай буде дві тисячі! Вір слову чесного купця: більше не можу! Фу-у! — знову набрав повітря до надутих щік.— Це ж десять відсотків евентуальності!

Очі Флегонові світились, як вогники літаючих світляків.

Хризіс байдуже розглядала свої рожеві, мов з блідого коралю, нігті й гладила їх оправленим у золото стилосом.

— Обіцяєш? Згода?

— Нічого тобі не обіцяю, але не відмовляюсь спробувати. Зайди за чотири-п'ять днів. Легат тепер в Александрії, бенефіціарій Пріск також.

— Я ж тому й кажу! — мало не підплигнув з радощів, як опука, кругленький Флегон. Хапливим рухом витяг свій диптихон.

— Пшениця, олива й вовна — мої... Бодай тому Пірілампові луснула голова з досади! Дві тисячі я обіцяю виплатити тобі.

— Не гарячись! І так уже парко. Напишемо за чотири дні, коли я матиму вже відомості.

— Але... але...— захвилювався купець.— Нащо чекати? Я ж знаю: обіцянка, що її дає Хризіс, дорожча за золото!

І боячись, щоб Хризіс не роздумала, він швидко зашкрябав стилосом по воску.

— Нехай це буде прелімінарія. Підпишемо — й кінець!

І він поклав таблички перед гетерою.

Вона уважно переглянула написане.

— Тут виправ своєю рукою... бо неясно, що ти хотів написати дві тисячі п'ятсот...— зауважила Хризіс.

Флегон зітхнув і поквапливо виправив.

— А тепер дозволь тобі сказати, божеська Хризіс,— за доволено мнучи собі руки, промовив купець.— Якщо ти така невмолима й зі своїми зальотниками, як з купцями...

Хризіс підвела очі:

— Моїми зальотниками ти не маєш чого клопотатись. Але, коли хочеш знати, то я скажу тобі от що: якби я не торгувалась з вами, купцями, як останній фенікієць, то мої, як ти кажеш, зальотники інакше розмовляли б зі мною. Це залежить одно від другого. Пшениця й олива, а не зальотники, дозволяють мені розкоші, яких відмовляла собі не одна пишна й думна патриціанка.

Флегон розглянувся по таблінумі оком знавця, що з одного погляду вміє оцінити вартість речей.

— Що і казати: тебе оточує просто цезарська пишнота.

— Це дрібниці. Я не про них,— махнула рукою гетера.

— Оце— дрібниці? Що ж тоді для тебе цінне? Коли все це тільки дрібниці?

Знаючи Флегонову вдачу, й задоволена з торгу, Хризїс сперлась підборіддям на руку й припустила купця до розумної розмови. Роблено мрійно проказала:

— Не дрібниця, Флегоне, те, що я ні від кого не залежу. І не маю над собою жодного пана... навіть і такого, який би називався моїм дружиною. Не дрібниця, Флегоне, що не мене «вибирають» всі ті «зальотники», а я — їх. Розумієш? Може, знаєш, що сказала славна гетера Лаїс? «Я маю, а мене не мають». А це, поважаний меркаторе, зветься незалежністю, яка дорожча всього золота. Що тобі, Аснате? — повернула голову до невільниці-єгиптянки.

— Філософ Стробус, світла пані.

— Зачекай, хвилинку,— затримала Хризіс Флегона.— Нехай умову, хоч би й прелімінарну, прочитає Стробус, мій клієнт. Ти як добрий купець, певно радітимеш, що буде свідок

Флегон хитнув головою, витер спітніле чоло, зітхнув і дивився на гетеру з заздрістю.

— Якби ж то моя Фїліс, донька й жінка купця, хоча б наполовину так тямила торговельні справи! Які б ми з нею робили діла!

Стробус перечитав умову й, підписуючи її за свідка, озвався до купця для підбадьорення:

— Не зітхай, Флегоне. Скажім для прикладу, ти не програв, запевняю тебе.

Коли Флегон вийшов, філософ оглянувся по хаті, до якої раніше гетера його не кликала.

— Ну, ну! Нема чого казати. Тепер це не Лїзієва пустиня. Цезарська палата! Не йметься віри, що все так швидко й так добре приведено до ладу.

— Таки їнзула не була погана. Я справді вдячна тобі, що ти мені поміг її купити й що порадив Гелене. Вона митець, і ми порозуміємось з одного слова. Що ж нового в світах?

Від часу, коли Стробусові справді повелося дешево купити для гетери віллу, Хризіс запропонувала йому стати її клієнтом.

Це Стробусові годилось. Бо мати свою школу в Александрії він не міг: було їх там занадто багато. ї найліпша школа тогочасна не могла конкурувати з александрійським «Музеєм». Бути постійним і єдиним клієнтом Хризіс було зручніше, певніше й почесніше, ніж помагати радами при випадкових продажах чи купівлях вілл та інзул.

— Старий наш світ не може втратити цікавості, бо він щораз новий,— почав Стробус.— А минула ніч була багата на новини, як міняйло на червінці. Рахуй сама,— загнув він великий палець лівої руки.— Скажім для прикладу — раз! Нашого приятеля Лізія саме цієї ночі арештовано й «запрошено» до трибуналу.

— Що ти говориш?

— Що інзулу ми купили вчасно. Бо тепер йому буде не до того. Бо — два! — він спробував пограбувати серед вулиці відому тобі танцюристку, що я є її опікуном — Ізі. Три: він намагався зірвати з неї смарагди, що їх ти їй подарувала.

— Стробусе! Розповідаєш казки! Говори без жартів! В чому справа?

— Стривай. І будь спокійна. Чотири: коли Лізія вхопили вояки, він тяжко поранив мечем одного з них. Це справа для нього дуже кепська. Що має добрі губи, то може дути ще сильніше, як Флегон. Але ж п'ята новина... жаль мені її тобі говорити, бо вона тебе засмутить... Біля Єгипетського передмістя вчора ввечері виловили в морі човна. А в човні — отруєний бенефіціарій Третього легіону Пріск.

Гетера аж підвелась.

— Це ніяк не може бути!

— На жаль, довершений фактум. Хто отруїв? Як? Де? — повна таємниця цих святочних ночей». Ясно одно: помста.

Хризіс відгорнула з чола волосся.

— Ну, це справді досади. Прошу тебе, як той Пріск не був здатний зробити щось вчасно! Ми ж щойно підписали умову з Флегоном саме з думкою, що Пріск мені зробить все, що треба. Вперше в житті міг бути корисним і не зумів умерти пізніше. Говоритиму з легатом. Але... Але ж пригоди Лізія, що їх ти оповів, сплітаються, мов зелень з квітами у гірлянді!

— Угу! Та гірлянда не обійдеться йому дешево. Не дурно ж я йому перед кількома днями напророкував, що він, хапаючи троянду, напореться на оливковий сук. Так от, такі новини. І, хоч я й не хотів би бути оборонцем того губатого фауна, однак не припускаю, щоб тут була справа в намисті, смарагдах.

— Маєш правду. Ще дорожча за смарагди його сила. Колись ця прикраса належала до славної весталки Оцелантіс. Рятуючи — за часів Доміція — Лізієвого родича, безпідставно обвинуваченого в змові на життя Доміція, Оцелантіс подарувала врятованому ту стародавню дорогоцінність, яку вважала за дуже сильний амулет. І здавалося, що намисто приносить щастя. Принаймні для того Лізієвого родича все скінчилось несподівано добре, і він спокійно дожив до глибоких літ. Але весталка, віддавши амулет, покінчила трагічно. Правда, її не поховано на Campus celeratus, бо не була доведена її провина. А все ж їй порадили випити цикути. Скажи Ізі, хай береже свій амулет!

— Навіщо ж ти віддала його, коли він такий чарівний? Вибач, що питаю.

— Бо маю інший, ще сильніший. І не хотіла лишати в себе «щастя», що приніс мені в подарунку Лізій.

Стробус усміхнувся:

— Скажім для прикладу, його інзула ліпша за його щастя.

— Таж інзулу я купила за власні гроші, які Лізієві й заплатила. Від Лізія не хочу нічого. А за його «щастя» не дала б і Флегонового обола! До речі, Стробусе! Хочу тебе попрохати продати всю «фамілію» Лізієвих рабів, що перейшли до мене разом з інзулою.

— Незадоволена ними?

— Чому? Я ж ще їх навіть не знаю всіх з обличчя. Але невільники часто, хоч і безпідставно, лишаються вірними своєму попередньому панові. А сьогодні... ліпше не мати коло себе нікого, хто може симпатизувати Лізієві.

— І Екзуперія?

— Його насамперед. Вкупі з його улюбленими цапами.

— Таж він чи не найліпший кухар на всю Александрію!

— Тим легше його продаси. І за добрі гроші. Я давно вже хочу купити кухаря-британця. Вони білошкірі й не мають тих запахів, що темношкірі. Та й ніхто так не вміє приправляти соуси, як вони. Принаймні в цьому зовсім певен сенатор Татіан. А він розуміється на добрій кухні!

— Чи не знається Татіан також і на таких «кухнях», що мають рецепти від Локусти й Канідії?

Хризіс глянула філософові у вічі:

— Ти казав, що не цікавишся політикою?

— Ти думаєш про Пріска?

— Ні, я думаю про Татіана.

— Ти говорила зі мною щиро, скажім для прикладу, про легата. А я з тобою про бенефіціарія. Кожен про те, що його цікавить.

Хризіс кинула у срібну мисочку срібну кульку. На звук, що мелодійно залунав у таблінумі, з'явилась невільниця.

— Приготувати лектику й до одягання. Зараз прийду...— а Стробусові пояснила: — Звелю себе віднести до Доріс. Сьогодні в неї вранішні вправи псалтрій її школи. Звичайно ці урочистості відбуваються на Малі Діонісії, але тепер...

...можуть там бути й не тільки знавці музики, пісень, поезії,— продовжував за гетеру Стробус.— Мудра Хризіс матиме змогу побачити там і деяких легатів, і сенаторів... і переговорити про різних кухарів і різні кухні...

— Бачу, що легко з тобою порозумітись, філософе. Це мене настільки тішить, що, можливо, завтра я доповню твої цікаві сьогоднішні новини.

Flat | Top-Level Comments Only

ой, я хочу! фб2. Буду вдячна!

Теж попрошу про електронну адресу.

Я хочу! doc або dox

Закиньте мені в приват свою електронну адресу!

Ага, зараз зроблю:)

і я, і мені! хто тут крайній?!

Відіслала. Прохання те саме - якщо побачите помилку набору чи форматування - сповістіть.

дякую.
добре. :)

" Несмертельноъ пам'ятi Аспазiя". " Несмертельноъ -- це в якому сенсi?:)

Ми б тепер сказали "незабутня Аспазія". Питання смерті-безсмертя і поглядів древніх на них авторку дуже цікавили, але в даному випадку це просто мовний зворот.

А, це типа "безсмертноъ пам'ятi" Вибачте, перемкнуло мене -- одразу не дiйшло до мене. От що значить перепрацювати:)

О, перепрацювання - це погана річ!

Та я працюю з превеликим задоволенням, о тiльки зiр значно погiршився. Мабуть, треба не зволiкати та йдти пiдбирати собi окуляри.

Не затягуйте ні хвилини - воно може перейти в такі головні болі, що з ніг валять. І вітамінів добре б попити, лютеїн-комплекс чи щось схоже. Я ж пацієнт офтальмологів зі стажем, то знаю, що воно таке :-)

ну, значить, цей тиждень ще розправлюся з усIма справми i наступного --- до лiкаря,а то ще по примiщенню ходити можу нормально, аяк вийду на вулицю, так все, що розташоване трохи далi вiд власного носу як у туманi:((

Re: з тексту

tin-tina.livejournal.com - 2012-11-07 18:18 (UTC) - Expand

офф. А Ви не знаэте,Хвильовий росiйською перекладений?

ЗЫ До речi, icконничкIв сьогоднI вIд Хвильового ковбасило кАнкретнА:http://urb-a.livejournal.com/543233.html?thread=12708353#t12708353

Щось я ніби чула про переклад Я (Романтика), але точно згадати не можу. От "Санаторійну зону" без сумніву перекладали - здається, "Дружба народів".

Ось як раз "романтику" я б I волiла знайти -- хочу однIй френдесI (росIйськIй) дати наводку.

Дайте їй посилання на ось цю розмову (http://wirade.ru/cgi-bin/wirade/YaBB.pl?board=spoil;action=display;num=1168074692;start=). Я сподівалася, що там зрештою і російський переклад випливе, але наче ні. Скільки ще в українській літературі є неперекладеного сусідською мовою - прірва!

Одразу ж питання. ВIн же, наскIльки я знаю, офiцIйно не був прихильником тр-оъ опозицiъ (це було б занадто прекрасно:)))? Чи я помиляюсь? Там у мене в юрбI (пiд постом) троцькосрач у зв'язку з Хвильовим повною ходою йде:)

Ну, до троцькістів його складнувато б зарахувати - Л.Д. був затятим централістом і антифедералістом, Хвильовий, навпаки, "націонал-більшовиком", притому націонал значно більше, ніж більшовиком (я про період після громадянської війни, бо що було раніше, ніхто гаразд не знає :-) ).

iglusha.livejournal.com - 2012-11-09 16:25 (UTC) - Expand

Flat | Top-Level Comments Only