Феміністки міжвоєння

[tin_tina]

Після двох дощових ночей ми починаємо приходити до себе - і природа, і люди. Трава встигла вибуяти, перепечені огірки віджили, бджоли літають... В мене саме перерва - проект таксономії я вже в спільноту виклала, тому, користаючись всіма попередніми обставинами, спішу поділитися фрагментом з планованих там матеріалів. Це "Райське яблуко" Дарії Віконської,  частина "Райської яблінки", за яку дякую шановній пані Надії.
Отак вони писали й мислили, феміністки міжвоєнного двадцятиліття.

Райське яблуко

Е в а : Чи ця статуетка подобається тобі? Справді? Я не можу її стерпіти. Голова цієї жінки має точнісько той вислів, який так люблять мущини: невинність ягнятка, покірливість і віддання, що начеби казали: “Вибач, що моє тіло має ще й голову; бери моє тіло, насолоджуйся ним, бо мого “я” в ньому так мало, що воно зовсім не буде тобі перешкоджати”.

І л ь о н а: Чого ти скрізь не добачуєш! Це зовсім гарненька, майже непримітна статуетка. Більше нічого. Все поза тим ти вже поетично сама “доробляєш”.

Е в а : Ані трохи. Я бачу лише внутрішню вартість річей. У 99 відсотках на 100 бажає мущина (хоча може й сам не здавати собі з цього справи), щоби жінка, якої бажають його змисли, не була нічим більше, як половим створінням, готовим для заспокоєння його гону. Душа і дух перешкоджають йому, викликують елементи, що стоять на перепоні його полової розкоші, а навіть стримують його. У найкращому випадку мужчина відчуває у жінки інтеліґенцію як щось зовсім зайве, коли прагне її полово.

І л ь он а: Те, що ти кажеш, просто цинічне.

Е в а : Перш усього правдиве. А це, здається, иайважніша річ. Один погляд Ремі де Ґурмона, який саме нагадала я собі, йде ще далі. Мусиш признати, що цей письменник схоплює еротику в найніжніших нюансах. Він каже: “Je crois qu'il est préférable de ne pas aimer une femme pour être charnellement heureux avec elle”. (Мені здається, що краще не кохати жінки, коли хочемо бути тілесно щасливі з нею). Передумовиною справжнього кохання є духові процеси, які мущини з ніжнішою психікою відчувають як перепону у свому змаганні до повної полової насолоди. Грубошкірі є забезпечені перед цим завдяки своїй тупости, яка ані не відчуває кохання, ані не всилі схопити духових прикмет. У всякому разі прийшла доба, коли пора відобрати жінкам їхні ліричні ілюзії щодо мужеського “кохання”. Де є жінка, що не вложила би свого серця і своєї душі в те, що мущина вважає доброю закускою, або після чого в найкращому разі облизується, наче після десеру?

І л ь о н а: Щодо добрих жінок, то маєш, на жаль, рацію. Але коли річ іде про мущин вищої катеґорії, то робиш їм кривду.

Е в а : Можливе. Це залежить від обставин і випадку. А проте навіть тих з кращої категорії, яких природа обдарувала ніжністю, деморалізує така бездушна невинність. Я радо розбила би цю статуетку, так мене обурює обличчя цієї жінки. Вона належить до тих, що вічно наново зміцнюють мущин у їхній природній брутальности і стоять на перепоні сексуального виблагороднення. Вони частують їх своєю тілесною жіночістю, щасливі, маніжливі, чемні, замість навчити мущин, що тілесне віддання може йти тільки за духовим.

І л ь он а: Бідна статуетка! Я готова погодитися з тобою, що в житті так буває, але ця мала вівчарка нічого не знав про це. Тому й не докоряй їй.

Е в а : Несвідомість не є чеснотою, а обличчя цієї вівчарки мало якийсь модель. Є жінки настільки духові, що навіть їхнє тіло, рамена та руки є одуховлені. Доторк таких рук каже більше, як слова; їхні порухи мають окрему власну мову; навіть ноги таких жінок мають свою інтелігенцію. Одначе у тої тут, що була моделем для вівчарки, все є бездушне, все чисто змислове, навіть її голова.

І л ь о н а: Гаразд! Тільки одного не розумію: чому це тебе дратує? Яке значіння може мати для тебе факт, що та чи інша товаришка з твого полу є гарніша або поганіша, розумніша або дурніша?

Е в а: Ти є теплувата. А теплуватість — річ невибачна. Яке це може мати значіння для мене? Для тебе це байдуже, коли такі покірливі самички беруть верх щораз частіше над вартісними, духово вищими жінками? А це діється щоденно. Перемога тіла над духом! їхня сексуальна притягаюча сила є непереможна! Вони стягають мущину у прірву його звіринних інстинктів, а відтак... — ах! я розумію мущин! — коли мущина покористувався ними, відкидає їх... робить те єдине, на що такі жінки заслужили. Бо вони тупі, сліпі, рабині змислів — ті, про які приповідка каже “Femina mors animae”, бо ніщо не доходить до їх свідомости, ані те, чим вони є, ані те, що роблять.

І л ь о н а (сміється): Ти знаменита. Гадав би хто, що це якийсь твій особисто-вразливий пункт, так дуже гостро нападаєш на цей жіночий тип, навіть не дуже рідкий.

Е в а: Само собою, що це мій особистий пункт, хоча не такий, як ти собі це уявляєш. Я не терплю цієї райської невинности. Розумієш? Особисто не можу стерпіти. Так само, як вид одних жінок є для мене насолодою, вид такої породи є для мене осоружний. Морально осоружний. Коли тільки гляну на них, кров буриться в мені, а все моє єство бунтується проти ганьби, яка паде від таких жінок на всіх нас. Кожна з нас бере відповідальність не тільки за себе саму, але й за весь наш рід. Так виглядає поглиблена мораль. Коли паде одна жінка, падуть у с і. Коли одна морально понижена, одночасно вкриває соромом усі інші. Неслава одної знеславлює сотні. Чи ти не відчуваєш цього? Чи кров не палить тебе соромом від думки, що ти споріднена своїм полом із такими... — наша мова не має навіть на це доброго слова — de pareilles femelles?...

І л ь о н а: Задля цього псувати собі кров? Навіщо? Моя кров зовсім не буриться від думки про курячий мозок таких жінок. Чим така є для мене? Що я маю до неї?

Е в а: Твоя мораль — дуже примітивна. Вона обмежується виключно до твоєї власніської особи. А проте кожна з нас, без огляду на те, чи це нас принижує чи підвищує, є одним кільцем у ланцюху всієї породи. Не відокремленим явищем, а одним зразком усього роду. Навіть найвизначніші є підчинені родовому обмеженню. Загальний поступ, змагання всього ланцюха — домагається збірного розвитку. Тому-то ми зазнаємо шкоди, коли вдача одних веде до первісного раю, а другі з усією своєю силою прямують уперед. Навіть рожеві, наче на порцеляні мальовані жіночі акти Реноара, пережіночені, ліниві, надихані змислами аж до голови виключно: навіть ці райські самички подобаються мені своєю недвозначною звіринністю більше, як зовнішня невинність, фальшива святість, кокетлива скромність і міщанська шанобливість таких жіночок, що вміють ховати під одною сукнею сором'язливість і кров повій. Мущини називають такі жінки “чеснотливими”, тому, що вони вміють прикидатись сором'язливими, — але саме такі жінки стримують нас у розвитку, завертають нас на сотні, може й тисячі літ у шкаралущу звірини. Чи нарешті розумієш мене?

І л ь о н а (холодно): Чому я не мала би тебе розуміти? Ти говорила досить ясно... Але щодо мене, я не почуваю себе представницею полу.

Е в а : Ти не почуваєш себе нею, але ти є нею.

І л ь о н а (ще холодніше, із зазначеною стриманістю): Хто вдається з тобою в розмову, той справді ніколи не знає, куди вона може його завести.

Е в а : Вдатись у розмову, про яку не знаємо, куди вона може нас завести — це одинокий спосіб, щоби саме довідатись, куди вона веде.

І л ь о н а : Ти — страшна. Попросту глузуєш собі з мене.

Е в а : Глузувати з людей і з явищ — це інколи єдиний спосіб, щоби не плакати над ними. Але не дуйся. Моє імя Ева: — чи можеш докоряти мені, що я так думаю?