![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Entry tags:
«В неділю рано...»
Схоже, що одною з історичних місій кожного народу є придумати оригінальний і невичерпний сюжет, який пізніше повторюватиметься у численних варіантах та видозмінах. Якби такий сюжет вибирався для нас, я б проголосувала за історію про зраджену дівчину, яка любила і отруїла невірного коханого. Сам по собі він, можливо, не унікальний, однак має певні неповторні особливості. Героїня була не звичайною собі дівчиною, а належала до обдарованих рідкісним хистом складати пісні. І остання її пісня – саме про той фатальний тиждень, котрий розпочався «в неділю рано» (її чіткий, сказати б, алгоритм, як на мене, нагадує якийсь відьомський рецепт: шукала, збирала, мила, варила...) Чи то пісня, чи то якісь інші супровідні обставини так вплинули на суддів, що вони відмовилися виносити вирок.
Тільки й всього.
Цьому сюжету судилося довге життя, кінця якому й досі не видно. Його переспівували на тисячі ладів. Змінювалися імена героїв, історичний час і місце дії, не кажучи вже про такі дрібниці, як тип зовнішності. По-різному вибудовували мотивацію дій головної героїні: свій злочин вона мала вчинити в приступі божевілля, з попередньо обдуманим наміром, випадково, не була винною взагалі, бо й вбивство замінилося самогубством героя. Пісенний дар у героїні то відбирали, то повертали знову. Незалежно від того, чи жила вона насправді, їй знайшли реального батька і вписали її біографію у буремну хроніку подій середини 17-го сторіччя. Про неї писали прозою, віршами («її піснями плакала Полтава. Що нам потрібно було на війні? Шаблі, знамена і її пісні») і барвистою мовою судових документів епохи бароко. Ми навіть не дійшли єдиної думки, як це все закінчилося: померла вона від туги й каяття (що характерно, безіменна героїня пісні про Гриця ніяких ознак каяття не виявляє!) чи прожила ще довгі роки.
Зате ми знаємо достеменно, хто перший ввів цю багатообіцяючу постать в літературу. Як воно часто буває, автор за життя особливої подяки не дочекався, зате шпичок і кпинів на свою адресу вислухав чимало. Видно, Провидіння зарахувало це як свого роду екзистенційну плату за майбутню пам’ять хоч би його імені (я зі своїм страхом високих слів уникаю слова «безсмертя»). Пам’ять ця, зрештою, доволі специфічна, про що можна здогадатися з фрази: «Повість О.Шаховського «Маруся, малороссийская Сапфо», що була написана невправно і з поганим знанням історії, побуту, мови українського народу, все ж мала великий розголос». А левова частка цього розголосу дісталася «поганому і невправному твору» завдяки тому, що «О.Шаховський пов’язав сюжет свого твору з істричними подіями часів Богдана Хмельницького, а героїню Марусю Чурай наділив даром складати пісні, що дуже припало до смаку тодішнім читачам і надало давньому баладному сюжету несподіваної живучості». (Це ще, зрештою, не найгірша рецензія порівняно з такою: «рассказ в великой степени сбивчив, темен и неловок, характера как не бывало, языка и слога тоже»).
Не буду перелічувати всіх авторів, які зробили таємничу Марусю своєю героїнею – були серед них більше й менше талановиті, вони вкладали в класичний сюжет різну ідеологію. Мене, як, мабуть, і більшість профанних істориків, вельми цікавило інше: наскільки все це реально? Таке було? Чи, принаймні, могло таке бути?
Тільки й всього.
Цьому сюжету судилося довге життя, кінця якому й досі не видно. Його переспівували на тисячі ладів. Змінювалися імена героїв, історичний час і місце дії, не кажучи вже про такі дрібниці, як тип зовнішності. По-різному вибудовували мотивацію дій головної героїні: свій злочин вона мала вчинити в приступі божевілля, з попередньо обдуманим наміром, випадково, не була винною взагалі, бо й вбивство замінилося самогубством героя. Пісенний дар у героїні то відбирали, то повертали знову. Незалежно від того, чи жила вона насправді, їй знайшли реального батька і вписали її біографію у буремну хроніку подій середини 17-го сторіччя. Про неї писали прозою, віршами («її піснями плакала Полтава. Що нам потрібно було на війні? Шаблі, знамена і її пісні») і барвистою мовою судових документів епохи бароко. Ми навіть не дійшли єдиної думки, як це все закінчилося: померла вона від туги й каяття (що характерно, безіменна героїня пісні про Гриця ніяких ознак каяття не виявляє!) чи прожила ще довгі роки.
Зате ми знаємо достеменно, хто перший ввів цю багатообіцяючу постать в літературу. Як воно часто буває, автор за життя особливої подяки не дочекався, зате шпичок і кпинів на свою адресу вислухав чимало. Видно, Провидіння зарахувало це як свого роду екзистенційну плату за майбутню пам’ять хоч би його імені (я зі своїм страхом високих слів уникаю слова «безсмертя»). Пам’ять ця, зрештою, доволі специфічна, про що можна здогадатися з фрази: «Повість О.Шаховського «Маруся, малороссийская Сапфо», що була написана невправно і з поганим знанням історії, побуту, мови українського народу, все ж мала великий розголос». А левова частка цього розголосу дісталася «поганому і невправному твору» завдяки тому, що «О.Шаховський пов’язав сюжет свого твору з істричними подіями часів Богдана Хмельницького, а героїню Марусю Чурай наділив даром складати пісні, що дуже припало до смаку тодішнім читачам і надало давньому баладному сюжету несподіваної живучості». (Це ще, зрештою, не найгірша рецензія порівняно з такою: «рассказ в великой степени сбивчив, темен и неловок, характера как не бывало, языка и слога тоже»).
Не буду перелічувати всіх авторів, які зробили таємничу Марусю своєю героїнею – були серед них більше й менше талановиті, вони вкладали в класичний сюжет різну ідеологію. Мене, як, мабуть, і більшість профанних істориків, вельми цікавило інше: наскільки все це реально? Таке було? Чи, принаймні, могло таке бути?
no subject
no subject
no subject
http://www.day.kiev.ua/176160
no subject
З Вікіпедії
Re: З Вікіпедії
Re: З Вікіпедії
opera tetralogy Rusalka (The Mermaid), also known as Dneprovskaya Rusalka or Lesta, dneprovskaya rusalka (1803-1807, first given in St Petersburg), based on the German romantic-comic piece Das Donauweibchen (The Mermaid of Danube) by Ferdinand Kauer, with a new Russian text by Nikolai Krasnopolsky and Prince Alexander Shakhovskoy.
Це ж той самий Шаховський, правда? То або вони обоє на пару вигадали всю цю історію з Марусею і Грицем, або ж під впливом реальної історії написали оперу?
Re: З Вікіпедії
Мелодія ГРИЦя спочатку мала інший текст - ДА КОНЕЧНО, ОН МОЙ МІЛИЙ не пов*язаний з Марусею, так що балада про отруєння датується після 1812го.
Re: З Вікіпедії
Якось примітивно звучить, зізнатися. Можливий же й інший варіант - що це мелодію "Гриця" використали як основу арії і мені цей варіант здається ймовірнішим. Адже балада про Гриця пішла в світ багато в чому завдяки зусиллям польських емігрантів, а їм Шаховські з Петербургами були достатньо байдужі.
Re: З Вікіпедії
Re: З Вікіпедії
Aле мелодія балади
a-d-c-a-e-c-a-d-g#-b-e-g#-a--a--
уперше з*являється у Кавоса-Шаховського в 1811му, зовсім не про Гриця. У збірках Прача і Трутовського її нема (це були основні джерела для композиторів). Балада Кавоса потрапляє до ґітарістів кола А.Сіхри ще з текстом Шаховського.
Поєднання нашої мелодії з текстом про отруєння сталося десь після 1815го або навіть пізніше.
Re: З Вікіпедії
Що ж до всього іншого, то гіпотеза накладання авторської мелодії на слова народної пісні не здається мені досить переконливою. Якусь же мелодію "Гриць" мусив мати і в 1805 році і вона, очевидно, була досить популярною, якщо пісня незмінно потрапляла у пісенні збірники 1805, 1810 і 1812 року. Куди ж вона поділася і невже так стрімко було витіснена іншою, що ця заміна відбулася всюди, від Слобожанщини до Буковини? Все-таки варіант, що всі згадані Вами музичні твори були варіаціями навколо загальновідомої мелодії (цілком часта ситуація), видається мені переконливішим. А інші слова до тієї ж мелодії - це "Грицеві" траплялося не раз і не два, деякі поєднання вельми екзотичні.
Re: З Вікіпедії
Re: З Вікіпедії
no subject
диму без вогню не буває
no subject
Ваши поелестные миниатюры стали б ещё краше,
Re: Ваши поелестные миниатюры стали б ещё краше,
Re: Ваши поелестные миниатюры стали б ещё краше,