![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Entry tags:
Відьми, чари і судові процеси
З великою приємністю порекомендую для читання одну з нових статей «Історичної правди» - «Банда Гапки. Як грабували і відкупалися від суду в часи Котляревського» авторства Володимира Маслійчука. Страшенно заздрю автору – я б хотіла цю Гапку мати своєю героїнею!
А поки що ж – продовження попередньої судово-відьомської історії.
З "чорної книги" Кременецького замку
Частина третя - Відьомський осередок
Оришку допитували згідно з такою ж процедурою, як і Євку, себто припікали і розтягували. На допиті вона, як і треба було чекати, заперечила намір Євки позбутися нелюбого чоловіка, розповіла, натомість, інші, цілком несподівані речі.
За словами Оришки, вона була і не єдиною і не найсильнішою відьмою в окрузі: у сусідньому селі Дуньківцях таких було аж четверо – Мотря Онищиха Ткачиха, Настя Дзерицька, Ґандзя Гурковська й Ельжбета Завадзька (цікавий інтернаціональний набір імен!) – і кожна з них далеко перевершувала саму Оришку у відьомському мистецтві. На початку вона запевняла, що всі ці відьми – які, виявляється, ще й діяли згуртовано, підтримуючи одна одну, - займалися звичайним промислом українських відьом, себто крали молоко у корів і напускали або, навпаки, замикали дощі і грози. Але коли б цим усе обмежилося! «Оришка розповідала й такі речі, що про них ніколи не згадувалося в українських судах, хоча для багатьох західноєвропейських судових процесів вони були звичайним явищем».
Отож, дуньківські відьми регулярно відвідували шабаші (чи не київські на Лисій горі?), а добиралися туди з допомогою різного роду «аеромобільних» засобів – помела, мітли чи рогача. В один такий політ вони прихопили з собою й Оришку, але вона, як недосвідчена і невміла, власного літального пристрою не мала. Тоді Ельжбета Завадзька, в домі якої і збиралися чарівниці, видала Оришці «коня», себто березового дрюка з прив’язаним на кінці ликом. Однак нездала відьма не справилася з управлінням, впала, розбила собі носа і пошкодила спину і якось пішки прибилася до іншого відьомського осередку – тих самих чарівниць з-під Бердичева.
Ми могли б цілком скептично поставитися до цих зізнань, заявивши: або з Оришки їх вибили силою, змусивши її повторити вже готові формули, або, що майже те саме, вона все це вигадала, щоб уникнути тортур. Але не все тут так просто (ні, наперед заявляю: змусити мене повірити в те, що Оришка кудись літала верхи на палиці, неможливо! Тим не менше...)
Насамперед спростую першу концепцію: судді нічого такого від Оришки не вимагали. Більше того, як покаже подальший виклад, вони фактично проігнорували її зізнання і, навіть більше, явно назвали їх вигадкою і наклепом. Ще одна цікава деталь: згідно з юридичною процедурою, запозиченою з німецьких джерел, судді мали допитати відьму про її зв’язок з Сатаною: чи приносила вона відповідну присягу і взагалі обставини цього діяння. Але, оскільки жодна українська відьма в подібному вчинку не зізнавалася, то й питання такого не було.
Другий варіант цікавіший і, схоже, почасти так воно й було. Та варто звернути увагу, як химерно поплутані в зізнаннях допитуваної деталі правдоподібні (схоже, Оришка таки й справді мала «на Україні, під Бердичевим» знайомих, які «поралися» чародійським ремеслом), явно вигадані (про польоти «на коні») та спроби якось захиститися і зобразити себе цілковито безталанною відьмою. Таку, як зрозуміло зі справи Домникії Мірошнички, і карати ні за що, навіть якщо вона якісь дивацькі речі й практикує.
Катерина Диса пояснює «зізнання» Оришки на підставі міркувань Меріон Гібсон. «Схоже, відьми під час допиту перебували в стані, відірваному від реальности, коли їхня увага звільнялася від багатьох стримувальних чинників, однак вони чітко усвідомлювали реальні події і матеріальний контекст». Тобто Оришка переповідала те, що не раз чула як більш чи менш страшні перекази.
Однак, як я вже казала, судді не сприйняли барвисту розповідь про політ надто серйозно. З чотирьох названих Оришкою жінок до суду приставили тільки двох, Ельжбету Завадзьку і Мотрю Онищиху. Обидві вони рішуче заперечили яку-небудь свою причетність до відьомських справ, заявили, що Оришки майже не знають, бачили її раз чи два, та й то випадково. Може, Ґандзя Гурковська (відсутня) і перетворює росу на молоку, вони ж ніколи нічого подібного не робили.
По відношенню до всіх чотирьох «відьом» судді обмежилися звичайним попередженням про недопустимість чарування і з тим відпустили.
Можемо тепер висувати різні гіпотези щодо мотивації такого лібералізму. Можливо судді міркували так: якщо розповіді про чарування – вигадка, то цих жінок і нема за що карати. Якщо ж вони дійсно володіють якимись екстраординарними здібностями, котрі ще й передаються в спадок, то нерозумно стягувати на себе гнів і помсту могутньої корпорації.
А, може, все було ще простіше і звинувачені, згідно з одвічним звичаєм, вдалися до безвідмовних аргументів. Простіше кажучи, відкупилися.
Як би там не було, з точки зору сьогодення ми не можемо якось дорікнути цим суддям 18-го сторіччя. Звинувачення Оришки виглядало недостовірними, сама вона була людиною дуже непевною, безперечно вплутаною у злочинні дії, не раз міняла свої показання. Тому вирок по відношенню до неї був суворим.
Що ж стосується головної звинуваченої, Євки Станорихи, то її доля була вирішена ще раніше.
А поки що ж – продовження попередньої судово-відьомської історії.
З "чорної книги" Кременецького замку
Частина третя - Відьомський осередок
Оришку допитували згідно з такою ж процедурою, як і Євку, себто припікали і розтягували. На допиті вона, як і треба було чекати, заперечила намір Євки позбутися нелюбого чоловіка, розповіла, натомість, інші, цілком несподівані речі.
За словами Оришки, вона була і не єдиною і не найсильнішою відьмою в окрузі: у сусідньому селі Дуньківцях таких було аж четверо – Мотря Онищиха Ткачиха, Настя Дзерицька, Ґандзя Гурковська й Ельжбета Завадзька (цікавий інтернаціональний набір імен!) – і кожна з них далеко перевершувала саму Оришку у відьомському мистецтві. На початку вона запевняла, що всі ці відьми – які, виявляється, ще й діяли згуртовано, підтримуючи одна одну, - займалися звичайним промислом українських відьом, себто крали молоко у корів і напускали або, навпаки, замикали дощі і грози. Але коли б цим усе обмежилося! «Оришка розповідала й такі речі, що про них ніколи не згадувалося в українських судах, хоча для багатьох західноєвропейських судових процесів вони були звичайним явищем».
Отож, дуньківські відьми регулярно відвідували шабаші (чи не київські на Лисій горі?), а добиралися туди з допомогою різного роду «аеромобільних» засобів – помела, мітли чи рогача. В один такий політ вони прихопили з собою й Оришку, але вона, як недосвідчена і невміла, власного літального пристрою не мала. Тоді Ельжбета Завадзька, в домі якої і збиралися чарівниці, видала Оришці «коня», себто березового дрюка з прив’язаним на кінці ликом. Однак нездала відьма не справилася з управлінням, впала, розбила собі носа і пошкодила спину і якось пішки прибилася до іншого відьомського осередку – тих самих чарівниць з-під Бердичева.
Ми могли б цілком скептично поставитися до цих зізнань, заявивши: або з Оришки їх вибили силою, змусивши її повторити вже готові формули, або, що майже те саме, вона все це вигадала, щоб уникнути тортур. Але не все тут так просто (ні, наперед заявляю: змусити мене повірити в те, що Оришка кудись літала верхи на палиці, неможливо! Тим не менше...)
Насамперед спростую першу концепцію: судді нічого такого від Оришки не вимагали. Більше того, як покаже подальший виклад, вони фактично проігнорували її зізнання і, навіть більше, явно назвали їх вигадкою і наклепом. Ще одна цікава деталь: згідно з юридичною процедурою, запозиченою з німецьких джерел, судді мали допитати відьму про її зв’язок з Сатаною: чи приносила вона відповідну присягу і взагалі обставини цього діяння. Але, оскільки жодна українська відьма в подібному вчинку не зізнавалася, то й питання такого не було.
Другий варіант цікавіший і, схоже, почасти так воно й було. Та варто звернути увагу, як химерно поплутані в зізнаннях допитуваної деталі правдоподібні (схоже, Оришка таки й справді мала «на Україні, під Бердичевим» знайомих, які «поралися» чародійським ремеслом), явно вигадані (про польоти «на коні») та спроби якось захиститися і зобразити себе цілковито безталанною відьмою. Таку, як зрозуміло зі справи Домникії Мірошнички, і карати ні за що, навіть якщо вона якісь дивацькі речі й практикує.
Катерина Диса пояснює «зізнання» Оришки на підставі міркувань Меріон Гібсон. «Схоже, відьми під час допиту перебували в стані, відірваному від реальности, коли їхня увага звільнялася від багатьох стримувальних чинників, однак вони чітко усвідомлювали реальні події і матеріальний контекст». Тобто Оришка переповідала те, що не раз чула як більш чи менш страшні перекази.
Однак, як я вже казала, судді не сприйняли барвисту розповідь про політ надто серйозно. З чотирьох названих Оришкою жінок до суду приставили тільки двох, Ельжбету Завадзьку і Мотрю Онищиху. Обидві вони рішуче заперечили яку-небудь свою причетність до відьомських справ, заявили, що Оришки майже не знають, бачили її раз чи два, та й то випадково. Може, Ґандзя Гурковська (відсутня) і перетворює росу на молоку, вони ж ніколи нічого подібного не робили.
По відношенню до всіх чотирьох «відьом» судді обмежилися звичайним попередженням про недопустимість чарування і з тим відпустили.
Можемо тепер висувати різні гіпотези щодо мотивації такого лібералізму. Можливо судді міркували так: якщо розповіді про чарування – вигадка, то цих жінок і нема за що карати. Якщо ж вони дійсно володіють якимись екстраординарними здібностями, котрі ще й передаються в спадок, то нерозумно стягувати на себе гнів і помсту могутньої корпорації.
А, може, все було ще простіше і звинувачені, згідно з одвічним звичаєм, вдалися до безвідмовних аргументів. Простіше кажучи, відкупилися.
Як би там не було, з точки зору сьогодення ми не можемо якось дорікнути цим суддям 18-го сторіччя. Звинувачення Оришки виглядало недостовірними, сама вона була людиною дуже непевною, безперечно вплутаною у злочинні дії, не раз міняла свої показання. Тому вирок по відношенню до неї був суворим.
Що ж стосується головної звинуваченої, Євки Станорихи, то її доля була вирішена ще раніше.
no subject
Історія - то так, для душі.
no subject
no subject