Остання барикада

[tin_tina]

 Зазвичай я нічого не пишу на політичні теми та й взагалі мало коли висовую носа зі свого саду. Але, думаю, навіть найбільші оптимісти і пофігісти, прочитавши свіжу новину,  вже могли б здогадатися: все, любі мої. Пішов зворотній відлік, час Х майже настав, можемо в черговий раз займати свої місця на останній барикаді. Яку я особисто захищала б навіть тоді, коли б твердо була впевнена в тому, що все скінчено.
Від нас небагато залежить («на жаль, від нас нічого не залежить» - так?), ми звичайні прості люди, не політики і не олігархи. Ніхто нас не підтримує, жодна сила за нами не стоїть, у нашої мови нема армії і флоту. Що нам залишається? Робити те, що написано у мшф kerbasi ? (я б дуже радила прочитати). Ми щось зуміємо? Не перетворимося у нікому непотрібних маргіналів? Не знаю.
Я найпростіша з простих, ніякими талантами не наділена. І все-таки своєї барикади не покину.
Дякую за увагу. Вибачте за патетику, я рідко її собі дозволяю.

Comments

[toprunner.livejournal.com]

Ну принаймні я переконувати вас не стану. Такі речі як рідна мова чи історія відривають від крісла максимум тисячи дві людей в місті Києві. І ті годяться для лише для віртуальних барикад.

[tin-tina.livejournal.com]

...Давня українська інтелігентська хвороба невір"я у власні сили. Хай віртуальна, але моя.