tin_tina | Альпійська стежина

Скромне ім’я жіноче

Йдеться про нарис Л.М.Монтгомері «Альпійська стежина» і кому його варто читати. Шанувальницям творчості письменниці, — так, а ще всім тим, кому цікаво, як формується homo literatis.

Що ж до змісту — то починається «Стежина» переказом сімейних легенд предків письменниці по обох лініях. Читачі циклу «Емілі» багато з них упізнають: це розповідь про жінку, яка заявила: «Тут я зостанусь!» А також про ту, яка понад усе мріяла повернутися додому. Про тяжкі «піонерські» часи Канади.

Дитинство авторки описане просто надзвичайно. Не знаю, чи вдалося передати цей настрій читачеві, але мені при перекладі здавалося, що пробудилася та забута дитина, яка живе десь у глибині душі всіх нас.

Перші літературні спроби, переважно не надто вдалі — з перспективи років вони в самої письменниці викликають щирий сміх. Перший успіх (теж не без нотки гумору).

А потім довгі «монотонні роки» тяжкої праці — навчання у всіх сенсах слова. Майже єдиний епізод, що вибивається із загального плану — кілька місяців газетярської праці (відгуки цього періоду теж можна знайти в «Емілі…», найавтобіографічнішій книзі Лусі Мод).

І врешті справжній тріумфальний успіх нещасливого, п’ять разів забракованого різними редакціями машинопису повісті «Енн». Захоплені рецензії, сотні листів з усього світу, — часто вони були заадресовані «Острів Принца Едварда, Ейвонлі, Енн Ширлі, а все ж приходили, не гублячись у дорозі).

Завершується все описом пошлюбної подорожі письменниці та її чоловіка — до Старого краю: Шотландії та Англії (правду кажучи, це єдина частина, яку я б охоче скоротила, якби відважилася втручатися в текст). Поза тим — десятки цікавих, зворушливих, сумних чи смішних епізодів, з яких можна скласти собі цілу картину під назвою «життя на Острові». Дещо герметичне життя, адже про багатьох інтелектуальних кумирів дитинства та ранньої юності авторки «Енн» я довідалася вперше!

А все ж це не зовсім автобіографія (і ще меншою мірою «історія кар’єри»). З усіх епізодів свого життя авторка відбирає насамперед ті, що стосуються її «входження в літературу». Тому дуже детально розповідає, про епізоди, значимі саме в цьому плані. Комусь іншому вони могли б видатися дріб’язковими. Якесь дитяче непорозуміння, спричинене насамперед тим. що дитина мислить не так, як доросла людина. Якийсь переляк років у 10, під час ігор з приятелями. Улюблене дерево, про котре написався один із перших в житті віршів. І про це розповідається довше, ніж про те, що могло б видатися істотнішим. Скажімо, Монтгомері не пояснює читачам, чому вона, після року життя з батьком і його новою сім’єю, так повернулася на Острів. Чому, так вдало розпочавши роботу в редакції галіфакської газети, через кілька місяців знову повернулася і провела дев’ять років далеко від центрів культури, в сільській садибі (з ким вона там спілкувалася, окрім бабусі та найближчих сусідів)? А, скажімо, про дитячі ігри в кавендішському саду та поблизькому лісі розповідається куди більше, ніж про всі шкільні роки. Саме тому, що саме вони, не шкільна наука, справили вирішальний вплив на формування письменниці.

І на завершення — фрагмент «Альпійської стежини» (додаю його сюди, бо чомусь з українського перекладу «Емілі» випав текст вірша, якийсь справив таке сильне враження на героїню. А, точніше, на саму письменницю)

«Багато літ тому, коли я ще була дитиною, я вирізала зі свіжого журналу маленький вірш, названий «До тирличу», і вклала його у нотатник, де писала свої листи і шкільні вправи. Щоразу, відкриваючи нотатник, я перечитувала ці рядки; то був ключ до всіх моїх мрій та замірів.

Шепни мені, квітко, уві сні,

Як я вгору здійнятися маю

По альпійській стежці, важкій та крутій,

До піднебесного краю.

Розкажи, як сягнути мені до мети,

До слави, що сліпить очі,

І написать на вершинній плиті

Скромне ім’я жіноче.

Це дійсно «важкий та крутий» шлях; і якщо якесь написане мною слово допоможе або ж заохотить іншого подорожнього, що його долає, то я писатиму радісно й охоче».

Чи вписала вона своє ім’я на вершині? Думаю, сьогодні вже ніхто не сумнівається.