![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Омирова Ільйонянка
Царі, князі, гетьмани і отамани
Якщо хтось пригадує, в процесі перекладу «Жриць, амазонок і чарівниць» дуже мене непокоїло питання, чи годиться називати древніх правителів царями. Річ навіть не у російському походженні такої традиції — як мені цілком слушно зауважили, колядки, в яких згадується «тріє царі», цілковито українські, хоча б тому, що у польських є «три крулі», а російських колядок не існує взагалі.
Правильніше було б таке: слово «цар» у мене особисто викликає асоціації із більш сучасним абсолютним монархом-самодержцем. Натомість древні правителі, всі ці Менелаї-Ідоменеї-Нестори за обсягом повноважень швидше князі. Навіть верховний цар Агамемнон не всевладний і формально йому підлеглий Ахілл лає свого зверхника останніми словами і робить це принародно.
Можна б сказати, що це мої особисті глюки, бо таки до царів-Едіпів усі звикли. Але такий знавець древніх цивілізацій. як Ігор Дьяконов (хто ще не читав його книг і спогадів, а шукає щось цікаве і розумне, то дуже раджу) теж вважав найкращим наближенням до титулів правителів древності слово «князь». Хоча чудово знав, що це слово не таке дуже давнє, молодше від царя, і не слов’янського, а наче германського походження.
Отож тим читачам, які не поведені на царях, варто заглянути до перекладу Руданського. Отам вже цю вельможну галайстру титулують усіляко — є і царі, і князі, і гетьмани, і отамани.
«Милі отамани і князі аргейські!
Сказав би хто другий, що сон такий видів, –
Назвали б брехнею і віри не йняли;
Но видів найкращий із цілого війська,
Так давайте справді підіймать ахеїв!»
Промовив Нільєнко і вийшов із ради.
Встали і оддали поклін свій цареві
Усі отамани. А народ збирався.
Як бува часами, що пчоли роями
Із скали пустої ідуть безконечне,
До витягами в’ються по цвітах весінніх,
Одні сюди в’ються, другі туди в’ються, –
Так народ роями з кораблів, з намітів
Збирався на берег глибокого моря
На чорную раду. І мова палала
І їх підганяла, і вони збирались,
І рада шуміла, і земля гуділа,
Як вони сідали, і шум був великий.
Кликунів аж дев’ять кричали, щоб стихли,
Слухали гетьманів, годованих Дієм.
І тільки затихли, місця позаймали,
Тогді підійнявся Гамемнон-володар
З ціпком некрушимим, що викував Іхвест.
(Для порівняння — той сам фрагмент у перекладі Бориса Тена
«Друзі мої, аргеїв вожді і порадники мудрі!
Хай би хто інший з ахеїв про сон нам такий розповів би,
Ми б неправду йому завдали й відвернулись від нього.
Сон же цей бачив хто кращим вважається серед ахеїв;
Як же, порадьте, до бою синів нам озброїть ахейських?»
Так він промовив і перший вийшов із ради старійшин.
Всі повставали за ним берлоносні володарі, згодні
З мудрим людей вожаєм. Тим часом племена збирались.
Так, наче бджоли тривожні з ущелин між скель кам'янистих
Хмарка по хмарці роями густими весь час вилітають,
То виноградними гронами виснуть над квітом весняним,
То без упину в веснянім повітрі дзижчать і кружляють -
Так без числа від своїх кораблів і наметів племена
Вздовж узбережжя високого густо юрба за юрбою
Йшли на збори народні; вогнем між них Чутка шугала,
Вісниця Зевсова, йти підбиваючи, поки й зібрались.
Буйно вся площа гула, аж земля застогнала від люду,
Що розміщавсь по сидіннях; скрізь гомін стояв, його стримать
Дев'ять окличників, аж надриваючись криком нестямним,
Довго змагались, щоб чуть було паростків Зевса, державців.
Порозсідався насилу народ, всі місця прзаймали,
Й гамір утих. Підвівся володар тоді Агамемнон
З берлом в руках, що Гефест над ним потрудився майстерно.)
Що ж на це упорядник видання 1973 року та автор післямови, Ан.Білецький? А нічого.
«…навіть у максимально можливому наближенні до епохи і культурно-історичної обстановки оригіналу в сучасних нам перекладах залишається неминуча модернізація, пов’язана з загальним характером лексики і фразеології мови, якою перекладається «іномовний, інокультурний, іноепохальний» оригінал. Коли в перекладах «Іліади» і «Одіссеї» з’являються «царі» замість «анактес», «басілейс», «косметорес» тощо, то ми цей анахронізм, очевидно, вже не відчуваємо як такий, хоч тут ідеться про певну «ретроспективну проекцію» середньовічного терміна в обстановку мікенської епохи.
До речі, коли б на місці «царя Агамемнона» чи «царя Пріама» опинилися б «король Агамемнон» чи «король Пріам», ми, очевидно, запідозрили б у цьому зухвалий замах на нашу перекладацьку традицію».
Не замахуючись на традицію, залишімо вже тих царів, хай собі. Завважу тільки, що існує-таки конкуруючий вплив більш західної традиції «королів» (західноєвропейцям взагалі в цьому сенсі легше, їм не доводиться розриватися між царями і королями), а також те, що скандальний витвір Макіавеллі «Il Principe» — «Володар», «Правитель», — інколи перекладається також як «Князь». А ще є стійкий вираз «князь темряви».
Наступна проблема — вимова. особливо власних назв…
no subject
no subject