Переконати у чому? Що література про трахання, наркотики, та всякий дитячий лепет, написані гарною українською мовою, мають право на життя та треба їх публікувати? Я дещо почитала (мало, назва у мене така), та вже більше не хочу. Не цікаво мені. Перепрошую. Не вірю я, що людина може безпробудно бухати, колотися, та ходити до вишу, нормально працювати, народжувати здорових дітей, тощо. Звичайно, то альтернатива шароварщині, але зовсім з ясельок починаєм. Невже ми такі ущербні, недорозвинені, упиті?
Кожний має право на думку. Я Забужко за її твори як поважала так і поважаю, і Капранових також. Мені однаково що не модно. Принципово проти моди. Нехай настоїться. В оцет перетвориться, то виллємо, заграє, вип’ємо. «говорил попугай попгугаю: ты меня попугай попугай.»