Жінка як чужинка

[tin_tina]

Трохи продовжуючи попереднє – героїням Лесі Українки тому особливо важко підпорядковуватися звичаєвим нормам, що для багатьох з них ці приписи є чужими, нав’язаними ззовні, а не, наприклад, успадкованими і засвоєними в ранньому дитинстві.. Як помітила ще Віра Агеєва, жінки Лесі Українки дуже часто є чужинками в тій країні, де їм доводиться жити, а їх справжня батьківщина є країною значно лагіднішою, веселішою, м’якшою. Так, Йоганна представляє «саронську долину квітів», що протистоїть кам’янистій і суворій Юдеї, Україна Оксани з «Боярині» різко контрастує з Москвою, де героїні чуже все – звичаї, одяг, навіть імена; Мавка, «лісова царівна», де може зрозуміти «цивілізованішого» сільського життя. Власне кажучи, не є винятком і донна Анна, севільянка в Мадриді. На батьківщині вона звикла безбоязно, хоч з дрібкою насміху, приймати загальне поклоніння, в столиці їй бракує веселощів, музики, квітів:
            Тут не Севілья! Ох, тепер в Севільї
           Дзвенять-бринять всі вулиці від співів,
           Повітря в’ється в прудкій мадриленьї!
           А тут повітря кам’яне….