Пані Тіно, можливо я неуважно читав Ваші дописи, однак маю питання - Ви писали, що до Першої світової війни галичанська інтелігенція досить ставилась до Церкви досить скептично (тобто різниці у тенденціях з Наддіпрянщиною була незначною) і ситуація змінюється лише у міжвоєнний період. Однак я діло було з простим людом? наскільки він був побожним? Є хоч якісь дані (бодай нерепрезентативні) щодо того, яка доля тих, хто ходили до церкви була дійсно віруючими, а яка - просто дотримувалась обрядів як елементу традиції ("дід мій ходили до церкви, батько ходили до церкви, я ходжу і ти, сину, іди, бо що сусіди скажуть...")?