Проблема з дзвониками - це достатньо давня річ, про неї ще Франко писав як про явище кінця 70-х років 19 ст. Якщо коротко, греко-католицька церква переживала кілька хвиль латинізації (отоді й вводилися дзвінки) і візантизації (коли дзвінки викидали). Так само вводилися/викидалися органна музика, деякі своєрідні ікони, запозичені з римо-католицьких традицій. От причастя настоячи - навколішки таки дійсно є явищем останнього часу і, дійсно, причастя настоячи є маркером певної прогресивності. Хоча воно є потребою навіть з чисто медичних причин, старшим людям дуже нелегко і простояти на колінах не раз досить довгий час, доки до них дійде священник, а ще тяжче піднятися.

Щодо першого питання, то в цей період "лояльність до православ"я" була зв"язана з загальною лояльністю, читай, з пристосуванством до нової влади, але ніяк не корелювала з освітою. Розумієте, можна скільки завгодно критикувати ту спільноту, до якої належиш від народження, якщо їй нічого не загрожує, але час смертельної небезпеки - це зовсім інша справа. Як ставився до православ"я найбільший його апологет, себто Костельник, Ви й так знаєте.