Зі смарагдового острова – продовження

             В більшості людей симпатії і антипатії кореняться в дитячих спогадах – і я не виняток. Була серед мого раннього чтива досить понуро, в коричневі кольори розфарбована книжечка, випущена аж страх сказати як давно видавництвом «Веселка». Називалася вона «Господар у домі» і була то збірка «присвячених дітям оповідань кращих ірландських письменників». Зізнатися, не дуже я цю книжку любила, бо оповідання там були якісь понурі, саме під пару кольорам обкладинки. Ні, не думайте нічого поганого, авторів туди справді добрали достойних – Шон О’Кейсі, Мері Лейвін, Френк О’Коннор... Що не письменник, то провідний новеліст або чільний представник чого-небудь. Але тільки одне оповідання було радісним, а тому – цікавим, завдяки йому я й книжки не загубила (хоча завжди губляться саме улюблені книжки). І треба ж – воно єдине було написане ірландською мовою! Тобто перекладач (Ростислав Доценко) перекладав таки з англійської, але насправді це уривок з книги Муйріса О’Сулавойна «Двадцять років зростання», написаної ірландською мовою і (це я заглянула в примітки) вперше надрукованої у Дубліні в 1933 році. Наскільки розумію, початок незалежності, ще все попереду – і епоха «кельтського тигра» і заява, що «прекрасна рідна мова давно мертва». Бо насправді в цьому уривку йдеться насамперед про мову, хоча збоку виглядає як звичайна подорож школяра на вакації на рідний острів. Де ще залишилися ті, що знають не тільки англійську.
( Read more... )

           До цього звороту - «Моя любов тобі повік» - додано примітку: це вираз високої похвали в ірландській мові.