![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Entry tags:
Кому належать Чернівці
Доктор Владзьо Залозецький
Принцип «Срібного павука» класичний: вигадані герої на тлі цілком автентичного міського пейзажу. Справді, навряд чи є сенс шукати реальні прообрази детективів Гельмута й Кароля і прекрасної панни Марії. Зате цілком можна проробити таке по відношенні до невигаданих персонажів, що раз по раз з’являються десь на фоні. Це і чернівчани і нечернівчани: король Кароль ІІ підписує нову конституцію, а Пауль Лео Анчель, пізніший Пауль Целян, складає перший рядок «Нічної музики», Мірча Еліаде, на той час «лідер букарештської секції «Залізної гвардії» формує культ недавно вбитого вождя цієї ж «гвардії», Корнеліу Кодряну, а тодішні правителі світу...
Але я не про них. Моїм безперечним улюбленцем став герой попередньої пригоди – з жебраком і шубою, тобто доктор Владзьо Залозецький. Насправді ж це, як знаємо з підказки![[livejournal.com profile]](https://www.dreamwidth.org/img/external/lj-userinfo.gif)
berendeishche , доктор філософії і права, солдат і мистецтвознавець, політик і дипломат, громадянин УНР (в деякі часи, схоже, єдиний громадянин), вигнанець і багаторазовий втікач, режисер і єдиний актор театру маріонеток. Словом, особистість унікальна!
Щоправда, його «духовний і життєвий шлях» відображений в Кожелянка дуже пунктирно. Після епізоду з жебраком «доктор Залозецький засумнівався у соціялістичних ідеях, почав перегляд своїх поглядів у правий бік і, зрештою, дійшов до президентства Українською національною партією» (правда, до найпередовішої ідеології націонал-соціалізму не доріс, бо був затятим англофілом, як, до речі , і сам «фірер»). Але в перерві він ще встиг повоювати на першій світовій, потрапив у полон, двічі тікав, «возив Волгою астраханські кавуни, служив запалювачем ліхтарів, торгував газетами, був конюхом і навіть обмивачем трупів», повоював проти більшовиків, повоював проти румунів (у складі армії з власної особи), знову тікав, знову повертався, жив «з праці власних рук», вигодовуючи кабанів і пишучи статті з мистецтвознавства (в цьому йому допомагала дружина Антонія, дочка барона Петріно), приятелював з румунською аристократією, доклав всіх сил для допомоги голодуючим у 1932-33 роках, був одним з найшанованіших членів відділу національних меншин при Лізі Націй, в липні 1937 року був обраний головою Міжнародного конгресу національних меншостей... але тпру, тут вже дійшло і до роману Кожелянка.
«Українці такого лобі, як євреї у Франції, не мали, але у них був сенатор Володимир Залозецький, який разом з Юрієм Сербинюком засідав у Конгресі національних меншостей при Лізі Націй. Отож доктор Залозецький один проводив роботу в обороні національних прав українців Румунії, рівну за впливом кільком закордонним єврейським організаціям (ну, йому й не першина було очолювати армію з одного бійця – його самого). Він навіть привозив у Чернівці голову Конгресу національних меншин екс-прем’єр-міністра Норвегії, політика і журналіста Мовінкеля. І на підтвердження того, що українці в Румунії – повноцінна нація зі своєю розвиненою літературою, водив норвежця до Ольги Кобилянської» (свою давню знайому, яка в 1917 році листовно просила М.Грушевського допомогти полоненому буковинцеві).
Але, звичайно, запам’ятала я його не тому, а через не менш знамениту, ніж з жебраком, пригоду в молочарні. «Двоє зловмисників надумали пограбувати молочарню на вулиці Панській, по-румунськи – Янку Флондор. На їхню біду, над молочним склепом мешкав пан сенатор доктор Володимир Залозецький, який, зачувши серед ночі гуркіт у молочарні, спустився вниз і, користаючи зі своєї надзвичайної фізичної сили, скрутив злодійчуків і здав поліції. Наступного дня жид-власник молочарні помістив у газеті «Час» вишукану подяку панови сенатору і оголосив, що відтепер аж до кінця пан Залозецький буде отримувати які схоче молочні продукти з його крамниці безкоштовно. Треба зазначити, що цей епізод справив добру рекламу цій молочарні і клієнтів у ній з того часу подвоїлося». Як подумати, що для солдата 1 світової і ще кількох особистих воєн якісь там кілька злодійчуків, але ж йому тоді вже було під 60!
Недовго ласував сенатор і доктор дармовим маслом та сиром: настав 1940 рік і довелося йому залишати Чернівці, тоді повертатися – але що вже тоді було з власником молочарні, а потім знову виїжджати, у 1944 році і вже назавжди. І все-таки – його ще чекало чимало пригод.
Принцип «Срібного павука» класичний: вигадані герої на тлі цілком автентичного міського пейзажу. Справді, навряд чи є сенс шукати реальні прообрази детективів Гельмута й Кароля і прекрасної панни Марії. Зате цілком можна проробити таке по відношенні до невигаданих персонажів, що раз по раз з’являються десь на фоні. Це і чернівчани і нечернівчани: король Кароль ІІ підписує нову конституцію, а Пауль Лео Анчель, пізніший Пауль Целян, складає перший рядок «Нічної музики», Мірча Еліаде, на той час «лідер букарештської секції «Залізної гвардії» формує культ недавно вбитого вождя цієї ж «гвардії», Корнеліу Кодряну, а тодішні правителі світу...
Але я не про них. Моїм безперечним улюбленцем став герой попередньої пригоди – з жебраком і шубою, тобто доктор Владзьо Залозецький. Насправді ж це, як знаємо з підказки
berendeishche , доктор філософії і права, солдат і мистецтвознавець, політик і дипломат, громадянин УНР (в деякі часи, схоже, єдиний громадянин), вигнанець і багаторазовий втікач, режисер і єдиний актор театру маріонеток. Словом, особистість унікальна! Щоправда, його «духовний і життєвий шлях» відображений в Кожелянка дуже пунктирно. Після епізоду з жебраком «доктор Залозецький засумнівався у соціялістичних ідеях, почав перегляд своїх поглядів у правий бік і, зрештою, дійшов до президентства Українською національною партією» (правда, до найпередовішої ідеології націонал-соціалізму не доріс, бо був затятим англофілом, як, до речі , і сам «фірер»). Але в перерві він ще встиг повоювати на першій світовій, потрапив у полон, двічі тікав, «возив Волгою астраханські кавуни, служив запалювачем ліхтарів, торгував газетами, був конюхом і навіть обмивачем трупів», повоював проти більшовиків, повоював проти румунів (у складі армії з власної особи), знову тікав, знову повертався, жив «з праці власних рук», вигодовуючи кабанів і пишучи статті з мистецтвознавства (в цьому йому допомагала дружина Антонія, дочка барона Петріно), приятелював з румунською аристократією, доклав всіх сил для допомоги голодуючим у 1932-33 роках, був одним з найшанованіших членів відділу національних меншин при Лізі Націй, в липні 1937 року був обраний головою Міжнародного конгресу національних меншостей... але тпру, тут вже дійшло і до роману Кожелянка.
«Українці такого лобі, як євреї у Франції, не мали, але у них був сенатор Володимир Залозецький, який разом з Юрієм Сербинюком засідав у Конгресі національних меншостей при Лізі Націй. Отож доктор Залозецький один проводив роботу в обороні національних прав українців Румунії, рівну за впливом кільком закордонним єврейським організаціям (ну, йому й не першина було очолювати армію з одного бійця – його самого). Він навіть привозив у Чернівці голову Конгресу національних меншин екс-прем’єр-міністра Норвегії, політика і журналіста Мовінкеля. І на підтвердження того, що українці в Румунії – повноцінна нація зі своєю розвиненою літературою, водив норвежця до Ольги Кобилянської» (свою давню знайому, яка в 1917 році листовно просила М.Грушевського допомогти полоненому буковинцеві).
Але, звичайно, запам’ятала я його не тому, а через не менш знамениту, ніж з жебраком, пригоду в молочарні. «Двоє зловмисників надумали пограбувати молочарню на вулиці Панській, по-румунськи – Янку Флондор. На їхню біду, над молочним склепом мешкав пан сенатор доктор Володимир Залозецький, який, зачувши серед ночі гуркіт у молочарні, спустився вниз і, користаючи зі своєї надзвичайної фізичної сили, скрутив злодійчуків і здав поліції. Наступного дня жид-власник молочарні помістив у газеті «Час» вишукану подяку панови сенатору і оголосив, що відтепер аж до кінця пан Залозецький буде отримувати які схоче молочні продукти з його крамниці безкоштовно. Треба зазначити, що цей епізод справив добру рекламу цій молочарні і клієнтів у ній з того часу подвоїлося». Як подумати, що для солдата 1 світової і ще кількох особистих воєн якісь там кілька злодійчуків, але ж йому тоді вже було під 60!
Недовго ласував сенатор і доктор дармовим маслом та сиром: настав 1940 рік і довелося йому залишати Чернівці, тоді повертатися – але що вже тоді було з власником молочарні, а потім знову виїжджати, у 1944 році і вже назавжди. І все-таки – його ще чекало чимало пригод.