Стільки народу "класифікувало" мене як романтика і виразно ставили це в мінус, що я вже як вогню боюся всякого сентименталізму :-). Ну, зрештою, романтика і сентиментальність - не тотожні речі.
Якщо ж серйозно, то приклади - не скажу романтизму, а зворушливої взаємної відданості не раз простежуються в документах 16-го століття - за що я цей період і люблю - та харектерні для тодішнього "середнього стану": шляхти, міщанства. Жінка дякую чоловіку за догляд і опіку під час її численних хвороб, чоловік дякує дружині за згідливе життя і за те, що вона йому "не слугою, а милим товаришем була" і залишає їй, на випадок своєї смерті, все своє майно, обходячи навіть їхніх дітей. Пояснює це так: швидше діти скривдять матір, аніж вона їх, а, зрештою, вона й краще зуміє цим майном розпорядитися і подбає про дітей краще, ніж вони самі в стані це зробити.
Звичайно, такі радикальні залицяння, як стрибання у крижану воду чи відрубування собі пальця сокирою, і не могли бути занадто частими, переважно залицяльники обмежувалися тим, що закидали даму серця подарунками. Та, як подумати, що дівчині з того відрубаного пальця?
Однак приклади романтичних залицянь траплялися і у вищих класах з коронованими особами включно. Це я Сигізмунда Августа і Барбару Радзивілл маю на увазі. Дмитро Вишневецький (далекий родич князя Яреми) теж вельми романтично залицявся до Роксанди Лупу, молдавської господарівни. Хоча вона і так вийшла за іншого.