(для спільноти [livejournal.com profile] ua_shtab)

Роман Горак, «З Божої ласки», ж.Дзвін, № 11-12 за 2001 р., ст.66-67

Невелике вступне пояснення – роман-есе «З Божої ласки» має своєю темою біографію письменника міжвоєнного і післявоєнного (еміграційного) періоду – Івана Керницького. Письменник не особливо відомий, але причиною цього зовсім не є рівень його таланту. Навпаки, його твори надзвичайно цікаві, а збірка «Герой передмістя» взагалі чудова.

Нам, однак, роман Горака може здатися з суто топографічними цілями – щоб точно розібратися з розміщенням школи, в якій навчався Керницький. Це саме школа ім.Грінченка.



«Школа, до якої батько привіз вчитися свого сина Івана, звалась народною школою імені Бориса Грінченка і належала до системи шкіл «Рідної школи». (...) Стояла школа ім.Б.Грінченка в дворі будинку №95 на вулиці Городецькій і входилося до неї через брудну, темну й обшарпану браму (...)

Приміщення школи, її розташування, вигляд аж ніяк не могли сподобатись хлопчині, який прибув з села, звик до простору і природи. Школа імені Бориса Грінченка містилася в зовсім не пристосованому приміщенні, які у Львові називають «старими рудерами», з повикручуваними рамами вікон, скрипучими сходами і такими ж скрипучими підлогами. Низькі кімнати, тіснява, коридор, вималюваний синьою фарбою, огидне подвір’я, посередині якого була велика яма, з якої несло різними запахами від зливів з гарбарні, що була поруч на вулиці Кетржинського. Там різали телят, здирали з них шкіру і виправляли її у різних хімікаліях, від чого сморід стояв не тільки на подвір’ї школи, а й у цілому передмісті. Від тої гарбарні школу відгороджував старий поламаний паркан з дощок, на якому можна було прочитати не вельми похвальні відгуки учнів школи ім.Б.Грінченка про своїх учителів. Чи не найкращою частиною подвір’я були три тополі, які невідомо яким дивом продовжували тут рости і щовесни випускати нове листя. Під ними стояли великі скрині для сміття, які щоранку ревізували волоцюги в надії знайти щось їстівне, чи з одягу та взуття. Смердюча гарбарня мала назву «Хром» і виробляла шкіру, з якої шили хромові чоботи. При вході у браму, зліва, був магазин під назвою «Пласт». В пізніших часах гарбарня «Хром» переросла у львівську шкіргалантерейну фабрику, вулиця Кетржинського стала вулицею класика української драматургії Івана Тобілевича, а крамниця «Пласт» перетворилася в типовий для радянської дійсності магазин під прозаїчною назвою «Продукти» (...)

Школа, у якій довелося навчатися Іванові Керницькому, була заснована ще 1910 року, тобто в рік смерті великого українського письменника і трудівника на ниві української культури, а також великого педагога Бориса Грінченка. Новостворену школу тому було й названо його іменем».



Date: 2012-04-03 03:43 pm (UTC)
From: [identity profile] tin-tina.livejournal.com
На всяк випадок - це отой (http://sjogodni.org.ua/publ/13-1-0-28354) герцог Енгієнський. А п"єсі не дуже повелося в театрі.
З газети Свобода за 1937 рік
http://www.svoboda-news.com/arxiv/pdf/1937/Svoboda-1937-226.pdf
"Твір Галана виставив у Львові театр Осипа Стадницького у прегарному тодішньому складі. Але щож? "Дон Кіхот з Етенгайму" мусив зійти зі сцени, бо не мав поводження".

Profile

tin_tina: (Default)
tin_tina

September 2017

M T W T F S S
     123
45678 910
111213141516 17
181920 21222324
252627282930 

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated 18/02/2019 07:24 pm
Powered by Dreamwidth Studios