tin_tina: (Default)

Чудасій

Є в російській мові поняття чи вислів, якого я ніколи не розуміла до кінця: «городской сумашедший». Чи це найвідоміший божевільний міста? Чи суто міська хвороба, носій якої кардинально відмінний від «деревенского дурачка»? А, можливо, і не божевільний зовсім? Оскільки місто, що там не кажи, дає більшу свободу прояву особистості, то раптом це людина цілковито здорова хоч фізично, хоч психічно, але потроху й «ненормальна». Її мислення, поведінка, спосіб життя чомусь та не вписуються у загальноприйняті стандарти.

Якщо так, то українською я б пропонувала називати подібних людей «чудасіями». Бо саме так назвала свою книгу і її героя популярна в діаспорі та майже невідома в нас письменниця Ольга Мак (це такий псевдонім. В нас її, схоже, поза журналом «Дзвін» не публікували. «Чудасій» — найпопулярніший її твір, хоча сама письменниця мала якусь до нього неприязнь і не вважала надто вдалим).

Read more... )

Ото єдиний спойлер — в кінці повісті чудасій перестав бути чудасієм. Може, й жаль: без подібних натур світ втрачає свої барви.







tin_tina: (ромашка)

Дуже, дуже дякую всім, хто відгукнувся на опитування в попередньому записі. Ще раз повторюся, що зроблене воно було не для розваги і не для розводки, а з цілком поважною метою. Про неї я розповідати не буду, вона не одної мене стосується, але загалом може бути ілюстрацією до відомого принципу: дуже складно судити про цілість, коли ми маємо доступ лише до частини, а також не варто критерії одного часу прикладати до історично іншого. Оскільки ж я поставила респондентів саме в таку ситуацію, то коментарі так і залишаться прихованими, а я додам необхідне пояснення.

Read more... )

Ще раз прошу пробачення в тих, кого я вільно чи невільно вела в оману.

tin_tina: (ромашка)
Пасувало б продовжити серію про життя і пригоди Чаликушу з Бібрки – з тим, щоб врешті зайнятися сайтом, безсоромно занедбаним. Тим не менше, на сьогодні я зроблю перерву і напишу про інше – давно мені хотілося це написати. Про 8 березня, звісно.


Законослухняні англійки або розбите вікно як ефективний політичний хід )

Отак воно насправді виглядало і спробуйте тепер когось переконати, що хоч якусь із світлих «мет, що мчать на небосклоні» вдалося осягнути мирними методами, вихованням та переконанням. Ніскільки – і доволі нав’язле в зубах весняне свято матусь, господинь, берегинь, подруг і т.п. насправді належить цим психопаткам, екстремісткам, вандалкам. Без нього, схоже, віз був би й далі там, де він застряв у вікторіанську епоху. Що, ще хтось чекає поздоровлень?


(Цікаво б було продовжити і пояснити, що трапилося з тими суфражистками, яким пощастило чи не пощастило, залежно від точки зору –не загинути  героїчно до 1 Світової війни, коли вчорашні бунтівниці перейшли на бік держави і стали частиною істеблішменту. В кого як. Сільвія скінчила життя в Ефіопії у статусі національної героїні цієї держави. Її матері через два роки після смерті поставили  пам'ятник, на відкритті були присутні найвищі посадовці Великобританії, в тому числі й той, на той час вже колишній, прем'єр-міністр, якого колись ледь не роздягнули розлючені суфражистки. Крістабель в 1936-у була нагороджена орденом Британської імперії, померла в Каліфорнії, всіма забута. Венероненависниця Мері Річардсон ледь не пристала до британських фашистів, але вчасно отямилася).


 
tin_tina: (Default)
Для зацікавлених осіб - отут  несподівано знайшлися "Сестри Річинські" І навіть у зручних форматах. Порийтеся, там ще маса цікавих речей, є "Легенди старокиївські" і "Людолови" і ще чимало смакоти. Я гарбала і гарбала, і гарбала, аж врешті втомилася. З цього приводу закидаю ще один фрагментик з Еренбурга - думаю, [livejournal.com profile] vent_de_la_mer видасться цікавим. Дія відбувається щойно-післявоєнні часи, коли вже почалася холодна війна. Кілька радянських письменників поїхало до Канади, де їх сподівалися прижучити. Еренбург, як франкофон, викрутився...


Read more... )
tin_tina: (Default)
Доки я візьмуся за планованого єресіарха з 19-го століття, то викладу, либонь, кілька уривків зі спогадів мешканця наступного століття (хоч народився він таки в 19-у і вважав себе його людиною, закинутою з примхи долі в залізний наступний вік). Мається на увазі Ілля Еренбург, зізнаюся, що жодного художнього твору, ним написаного, не читала, бачила лише якісь мережеві сварки довкола статті чи заклику "Убий німця", а почала відразу з мемуарів "Люди, роки, життя", які неблагородно скачала з торрентів. І не каюся - цікаво, знаєте. Чимало гострих і характеристичних картинок схоплено й зображено, з приводу деяких тільки й скажеш - невже справді пройшло стільки часу, відколи все це відбувалося?

Хто ще пам"ятає ранньо-пострадянські часи, може, згадає баєчку про солдата Великої Вітчизняної, котрий якось випадково перенісся на кілька десятиліть в часі вперед і зі здивуванням спостерігав з тодішнім життям. У ресторан, наприклад, його не пустили, заявивши, що там "німці гуляють". І взагалі з місцевих мешканців пускали тільки дівчаток специфічного вигляду, яких наївний солдат прийняв за підпільниць. 

Однак, коли б автор тої баєчки трохи більше знав реалії 30-х, то виявив би - його героя це б не здивувало. Воно так і раніше було. От яка пригода трапилася з Еренбургом, не рядовим солдатом, а доволі вже відомим письменником та журналістом, в одному з московських готело-ресторанів.


Read more... )


І це не якісь там часи низькопоклонництва перед Заходом (і Сходом теж), а цілком собі червень 1934 року!
tin_tina: (Default)

Совершенно секретно
Народному комиссару государственной
безопасности УССР
Комиссару государственной
безопасности 3 ранга
тов. Савченко
гор.Киев

  Специальное сообщение  

О реагировании населения на смерть митрополита Шептицкого и назначение его преемником Иосифа Слепого


Read more... )

Зі смертю й похороном митрополита Андрея тема природно вичерпується, залишається хіба що згадати коротко про подальшу долю інших героїв сюжету.


Read more... )
tin_tina: (Default)

Прекрасні дипломати

Зауваження Костельника про «прекрасних дипломатів» (хоч і голодранців) не є, як би здавалося, чистою спробою піддобритися. Насправді серед тих чиновників, з якими спілкувалися тодішні діячі УГКЦ, вже знаходилися такі, що не бажали чи й не повинні були відповідати класичному образу «несамовитого більшовика». Підозрюю навіть, що сам цей образ почав виходити з моди, хоча ще й траплявся. У «Доповідній записці підполковника держбезпеки С.Каріна-Даниленка наркому держбезпеки УРСР С.Савченку про зустрічі та переговори з представниками греко-католицької церкви» цитується опис якогось з представників влади, зроблений Г.Костельником:


цветы ценят по тому, как они пахнут )

Якби вся ця серія не вимагала негайного закінчення, то варто б написати, що Костельник в чомусь був правим, в чомусь помилявся. Думка Риму його не вельми хвилювала, інша справа – народ, а до звинувачень церкви (різних церков) у надто тісному співробітництві з більшовиками, як ми добре знаємо, дійшло. Що ж стосується вмілої гри, то за фактом найрозумніше вчинили ті, хто відмовився грати в подібні ігри.

Однак пояснювати ці максими довелося б тоді, коли б якось розвивалася тема Костельника – колись я вже це пробувала ... Наразі ж серія про УГКЦ на переламі 20 століття майже що закінчена, я планую докинути туди тільки один пост – з описом того, яке враження справила смерть митрополита на різних його сучасників. Декого з них ми вже навіть знаємо.

tin_tina: (Default)

Питання соборності і територіальної цілісності України станом на 1944 рік

Пройшло зовсім небагато часу з дня написання попереднього документу – і не стало великого митрополита. Постало питання про його похорон. Тут-то й виявилася ще одна різниця з 1939-41 роком: чимала частина території, на якій проживали вірні й клір УГКЦ, були державним кордоном відрізані від материнської церкви. Мається на увазі вся Перемишльська єпархія, щодо якої, як побачимо далі, ієрархи УГКЦ не мали жодного сумніву – це українська земля. Процитую я з цього приводу «Доповідну записку підполковника держбезпеки С.Каріна-Даниленка наркому держбезпеки С.Савченку про зустрічі та переговори з представниками греко-католицької церкви» (до 16 листопада 1944 року)

«...Костельник и Котив поставили следующие вопросы:


Мы чужой земли не хотим, но и своей никому не уступим )

Такое заявление Костельника я, понятно, мог только приветствовать».

tin_tina: (Default)

Закінчивши нарешті з Целевичем і його показами, переносимося на кілька років вперед, до осені 1944 року. З одного боку, чимало за той час помінялося – Львів побував німецьким і знову став радянським, не стало деяких наших попередніх знайомих (того самого Целевича та й митрополит доживає останні дні), але й з’явилися нові, котрі досі так яскраво себе не маніфестували (мається на увазі певний особник, відомий як Карін-Даниленко ). З іншого ж боку – ніби й далі триває 1939 рік і знову виникають ті самі суперечки про мову, походження митрополита Шептицького та стосунки між «більшовиками» (увага! вони вже намагаються так не називатися) та місцевим населенням.

Отож, презентую «Оперативне повідомлення 5-го відділу  2-го Управління НКДБ УРСР про митрополита УГКЦ Андрея Шептицького та його оточення». Хто автор цього повідомлення, невідомо, ясно тільки те, що він одночасно «стукає» і на УГКЦ і на тих, хто стукає на УГКЦ. Розмовляє він з Г.Костельником. Причетність доктора Габора до дивізії «Галичина» не є ніяким секретом. Сам він пояснює цей факт так: дивізію організовували, щоб врятувати ту молодь, якій загрожували ще гірші речі типу розстрілів, ув’язнення і примусових робіт під бомбами, були цілковито певні, що на фронті дивізію не використають і саме тому він і послав туди двох своїх синів. Зрештою, командування дивізії намагалося домовитися з більшовиками, щоб перейти на їх бік, а, діставши відмову, дивізійники переважно пішли в бандерівці. Що, звичайно, куди менше зло і саме так сприймається обома співрозмовниками.

Щоб церква якось вплинула на бандерівців – вибачте, але спершу дотримуйтесь власних обіцянок про амністію, а то тих, хто з’являється з повинною, відправляють «на далекий восток – в Сибирь». Ми ж, себто церква, не маємо особливого впливу на бандерівський ліс, хоча й маємо вплив на маси.

І тут починається сам цимес.

прекрасные дипломаты, но голодранцы, все берут, все дерут, на все смотрят с завистью )
tin_tina: (Default)

Москвофіли і православні

На прохання читачів та частина показів Целевича, яка стосується москвофілів та кліру і прихожан православної церкви. Правда, не думала я вже цими показами займатися, але тепер і сама бачу, що дана частина також може виявитися цікавою і спростує деякі поширені міфи. Насамперед той про численних москвофілів, які лишень через невдалий збіг  обставин так і не зуміли «сказати свого слова» в період 1939-1941 років. Отож, для Целевича ці москвофіли вже були давно забутим і доволі млистим минулим, часи їх сили та слави минули занадто давно, а за міжвоєнне двадцятиліття змінилося занадто багато, щоб вони могли становити якийсь інтерес, крім історичного. Що характерно, і те відомство, до якого належали слухачі Целевича, практично не приділяло уваги москвофілам. Прагматики, що поробиш.

На відміну від москвофілів, православна церква все ще була значимою величиною, однак, як далі побачимо, особливими симпатіями Целевича, а, схоже, і власних прихожан вона не тішилася.

«Православная церковь в Галиции


Read more... )

Церковный вопрос на Волыни и Холмщине

а) Православная церковь


Read more... )

2. Борьба за проведение церковных богослужений на украинском языке


Read more... )

3.Борьба за соборный строй православной церкви


Read more... )

4. Дело гражданства православного духовенства


Read more... )

5. Полная зависимость православной церкви от польского правительства


Read more... )

6. Полонизация православной церкви


Read more... )

7. Зависимость православных священников от польской администрации и польской полиции


Read more... )

tin_tina: (Default)

 І вже на завершення показів Целевича – еволюція стосунків між громадськістю і церквою за період «від Австрії до Польщі й пізніше».

«До мировой войны


Read more... )

Мировая и польско-украинская война


Read more... )

Галиция под властью Польши


Read more... )
tin_tina: (Default)
Продовження показів Целевича

Униатская церковь и польское государство


Read more... )
tin_tina: (Default)

Тепер деякі загальні міркування нашого інформатора (ще раз нагадаймо собі, що це не істина в останній інстанції, однак доволі поширені в міжвоєнний період судження й оцінки)


деякі загальні викладки, які дають змогу уявити, чим було тодішнє духовенство )
tin_tina: (Default)

Отож, продовжимо. Доведеться, мабуть, зробити невеличкий відступ з, так би мовити, критикою джерел. Свідчення Целевича, уривки з яких ми читаємо, є джерелом специфічним – вони дані під час допиту, людиною, яка була далеко не в нормальному становищі (на волю він, нагадаю, так і не вийшов, помер начебто в 1942 році, а хто зна, чи не був розстріляний ще раніше – багатьом таким страченцям потім виписали «смертні білети» саме 1942 роком). Не кажучи вже про те, що його покази потім переписувалися, можливо, і редагувалися, і теж не з метою якось «обілити» описаних осіб. Навіть і незалежно від цих факторів, Целевич, як і всі живі люди, мав свої уподобання і на самого митрополита та його оточення, як бачимо, жодних особливо компрометуючих показів не дав, зате розділяв доволі поширену в тодішньому суспільстві неприязнь до «західників».

Все-таки вважаю, що ці покази мають чималу цінність. Писалися вони, як вже зазначалося, не з памфлетною метою, а для суто практичного використання, тому там відсутні звичні для читача а-ля галанівських опусів сюжети про коханок єпископів, зажерливих сільських попів (навпаки, підкреслюється, що в своїй масі духовенство було доволі матеріально убогим, а, наприклад, єпископи-помічники ще біднішими, ніж сільські священники, які, принаймні, мали прибуток з церковних земельних володінь), всю церкву як знаряддя денаціоналізаторів і т.д.

Звичайно, описані особи аж ніяк не були ангелами і можна, при бажанні, знайти в них чимало відхилень від світлого образу християнського мученика. Однак, коли дійшло до випробувань, які нам не дай Боже пережити, практично ніхто з них не відрікся і не купив собі життя і свободу ціною совісті. Дуже нечисленні винятки... що ж казати, крім того, що винятки були і всі ми їх знаємо.

Закінчивши відступ, я знову повернуся до цитування показів Целевича, але вже остаточно перестану розділяти компромат і панегірик. Мені завжди дуже подобався прийом, описаний Ю.Мушкетиком в повісті «Суд над Сенекою», як спершу студенти-дослідники збирали в одну папочку аргументи «за» давньоримського мудреця і філософа-стоїка, в іншу – «проти» наставника Нерона, рабовласника й мільйонера, але пізніше хтось всі документи перемішав.

Я попросту вибиратиму цікаве мені особисто, а ви вже самі вирішуйте, в яку папочку його запхнути.

Станіславське єпископство – персоналії


Read more... )

Переходимо тепер до Перемишельського єпископства.


Read more... )

Ну що ж, думаю, що персоналій маємо досить. Хотілося б мені ще процитувати деякі загальні міркування з показів Целевича, але відкладу це на наступний раз.

Всіх вітаю зі святом! Перепрошую, що я з цього не розпочала, але для мене найбільшим, майже неосяжним святом була б можливість врешті повернутися до нормального життя.

tin_tina: (Default)

Я думаю, нікому не треба особливо доводити те, що західноукраїнське суспільство міжвоєнного періоду було дуже сильно поділене чи, як тоді висловлювалися, зрізничковане. УГКЦ не була винятком. Внутріцерковне протистояння по ліній «восточники» проти «західників» було не єдиною, але дуже істотною домінантою громадського життя.

Давайте розберемося, що ж це за восточники і що за оксиденталісти. Тут я вкотре закликатиму – якщо вам відомі моделі з подібними назвами з інших країн (скажімо, слов’янофіли проти лібералів, де слов’янофіли начебто схід і начебто реакційні, а їхні противники, відповідно, прогресивний захід), не поспішайте їх накладати на галицькі реалії! В нас все було не так, як в людей, отож восточники (які добивалися автономії церкви навіть під зверхністю Ватікану, введення в богослужінні української мови і дотримання власних обрядів) мали громадську репутацію сили передової і прогресивної, натомість західники вважалися темними обскурантами і реакціонерами. Відповідно, навіть спроби західника Хомишина ввести нарешті новий (григоріанський) календар негайно приймалися в штики як витівки реакції.

До календаря, звичайно, справа не зводилася. Західники пропагували, інколи навіть силоміць нав’язували традиції римо-католицької церкви. Раніше не раз згадувалося про справу з целібатом, яка буквально сколихнула все тодішнє суспільство і дуже сильно відбилася навіть в художній літературі. Ті, що читали «Сестер Річинських», пам’ятають, можливо, таку собі тітоньку Меланію, яка вивезла двох своїх підростаючих дочок, щоб бідолашні дівчатка мали змогу показатися в більшому світі (так, Коломия, прообраз Нашого, була для мешканців села великим світом). Як гірко ця тітонька нарікає, що через сприяння єпископа тільки й чуєш, що то там, то там на парафії засів целебс, відповідно зменшився ринок женихів. Але коли б тільки це! Молоді целебси чи то не могли, чи й не хотіли якось усмиряти свою природу, отож раз-у-раз доходило до скандалів, через що парафіяни навідріз відмовлялися від ксьондзів-парубків. (Випереджаючи можливі питання, це я суто про віртуальну реальність роману Ірини Вільде, однак думаю, що вона не дуже розходилася з дійсністю).

Відповідно, не тішилися громадськими симпатіями ні самі західники, ні їхній лідер, станіславський єпископ Хомишин. Наш інформатор, Целевич, характеризує його так:


тип упрямого, недоверчивого, завзятого кулака )

Далі Целевич починає характеризувати окремих осіб зі Станіславського та Перемишельського єпископств, але ми поки що цю частину пропустимо, а перейдемо до фрагменту, з якого зрозуміло, чому стосунки між восточниками і західниками, себто між митрополитом Шептицьким і єпископом Хомишиним у міжвоєнний період всі джерела дружно характеризують як у кращому випадку прохолодні (пізніше перед обличчям спільного і дуже грізного противника ці стосунки загалом нормалізувалися і дійли до стану Burd Triede - мир в обложеному місті, як висловився Г.Костельник, але ми саме про міжвоєнний період)

«Враждебные отношения между униатскими епископами


Єпископ versus митрополита або Зембанк )

tin_tina: (Default)

Капітул – це, можна сказати, близьке оточення, тому варто б ще розповісти про зовнішнє кільце – «деяких впливових священників». Боюся, правда, що тут класичного компромату знайдеться ще менше, тому давайте, я попросту скопіюю покази Целевича все, як є, хіба додавши примітки там, де це цілком необхідно.

«Некоторые влиятельные священники.


декого з них ми знаємо, дехто фігурує вперше )
tin_tina: (Default)

Обговоривши таку компрометуючу рису митрополита Андрея, як каригідну схильність до скромного життя, займемося його оточенням. Таких екзотичних постатей, як прелат лівої політичної і непевної гендерної орієнтацій там вже не було, а от носіїв звичайних людських слабостей – скільки завгодно. Наш інформатор (це, нагадаю, арештований В.Целевич) розповідає таке:


Read more... )
tin_tina: (Default)

Червоний прелат

Ще у показаннях Целевича фігурує релігійний діяч, з біографії якого ясно: в нас теж у свій час формувалося щось схоже на відоме латиноамериканське ліве духовенство. Мається на увазі член ради митрополита (капітули), прелат Леонтій Куницький. Сказано про нього таке.


в 1920 г. желал победы Красной армии )
tin_tina: (Default)

Колись – як заходила в нас мова про митрополита Шептицького, я обіцяла викласти деякий «компромат» як на нього самого, так і взагалі на діячів УГКЦ. Трохи довго це потривало – зі зрозумілих причин... Але – от вони. Само собою, покази на той час (в березні 1940 року) арештованого діяча УНДО Володимира Целевича, деякі біографічні дані про нього є тут


Як написано в преамбулі, це «власноручні покази, перекладені з української мови».  Перекладали старший оперуповноважений 3 відділення лейтенант міліції Кожушко, старший оперуповноважений 3 відділення лейтенант держбезпеки Вихнич, звірив третій лейтенант Сигов. Покази доволі об’ємні (50 книжкових сторінок), тому викладу я тільки найхарактерніші, сказати б, найкомпрометуючі уривки. В першу чергу, про самого митрополита.


Шептицький )
UPD - обіцяна цитата про лічницю приведена у доповідній записці підполковника С.Каріна-Даниленка про зустріч і бесіду з митрополитом УГКЦ Андреєм Шептицьким (дата орієнтовна - після 7 вересня 1944 року) №55 з книжки "Митрополит Андрей Шептицький у документах радянських органів держбезпеки". Описуючи розмову з митрополитом у його резиденції, Карін-Даниленко цитує Шептицького:
"...Я надеюсь, что Советская власть ничем теперь не возбудит нашего к ней недовольства и будет внимательна к нуждам верующих, хотя в этом вопросе здесь, во Львове, и не все идет гладко. Взять хотя бы вопрос о больнице по ул. Петра Скарги. Не потому, что это больница моего имени, но местная власть хочет из нее сделать поликлинику для ответственных работников Обкома и Облисполкома, т.е., видимо, для 30-35 человек. Между тем, там лечится до 100 человек больных, а в каплице, которую хотят закрыть, за полгода говело до 4.000 человек. Неужели нельзя для поликлиники отвественных работников подыскать другое помещение? Или такой вопрос - монахиням, работающим в больницах и госпиталях, запрещено во время работы носить монашеское одеяние, а между тем монашеский устав не разрешает снимать его. Такое распоряжение равносильно запрещению монахиням работать в больницах и госпиталях. Нужно ли это делать?"

Profile

tin_tina: (Default)
tin_tina

August 2017

M T W T F S S
 123456
78910111213
14 15 1617 1819 20
21222324252627
28293031   

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated 23/08/2017 12:02 pm
Powered by Dreamwidth Studios