tin_tina: (ромашка)

Колись мені здавалося, що ці історії вже вичерпалися – ще б пак, адже про всілякі перипетії некоронованих королів Волині я розповідала ледь не рік.

Однак вони наче завзялися довести, що пригод, ініціаторами яких були самі чи до яких були причетні, вистачить ще на грубенький том. Одна з них видалася мені такою цікавою, що не можу нею не поділитися.

Read more... )

tin_tina: (ромашка)
Зізнатися, трохи мене ті міжвоєнні й довоєнні письменниці втомили, я б охоче повернулася в давнішу епоху, хоч ненадовго. Як хто забув, то була така серія «Кресові українці», ганебно закинута в зв’язку з навалою інших справ. А йшлося там про поліщуків Ратнівщини, «чи не останнього нашого князівства».
Дуже порекомендую з цього приводу чудовий ЖЖ [livejournal.com profile] budiaczyszcze , а сама поки що повернуся до Денисюка. В його доволі великій статті (скільки я зрозуміла, це витяг з ще більшої книги) про Ратнівщину трапився мені один абзацик – може, не революційний, але цікавий.
Про куницю, сиріч красную дівицю )
tin_tina: (ромашка)

Ліси, полювання, бортництво

Як добре відомо – для людини домодерного і ранньомодерного часу ліс – не просто більш чи менш приємне місце відпочинку, але й притулок, захисник, годувальник і постачальник всеможливих благ. На жаль, люди рідко віддячували лісу добром...

У перекладі на реалії Ратнівщини 16-го століття, це виглядало так:

Про всякі фіфлі )

tin_tina: (ромашка)

Села й селяни

Хоча, як не раз з певним здивуванням відмічали дослідники, рівень урбанізації в 16-у столітті перевищував відповідні показники для пізніших часів, то все-таки більшість населення мешкала в селах. Однак тоді і села були оригінальні і не зовсім відповідали традиційним уявленням про «темне й закріпачене середньовічне село». Це повною мірою стосується Полісся, спрацювали тут дві обставини:

- населення було взагалі небагато;
- під боком був ліс.

На практиці це виглядало так (далі цитую «Ратнівщину»)

Read more... )

tin_tina: (ромашка)

Де торгівля, там і конкуренція, а де конкуренція, там і торгові війни. Хоч ведуться вони (переважно) без використання зброї, але і в них діє правило: «всі засоби годяться, лиш би вели до мети». Не дивно, що учасники подібної боротьби часто вдавалися до, як модно було колись казати, «неекономічних прийомів». Себто всякого адміністративного тиску.

Волинська, зокрема поліська торгівля, теж часто бувала суб’єктом торгових воєн, притому, в силу відсутності державної опіки, частіше захищалася, ніж нападала.

Торговельні війни раннього модерну

Read more... )

tin_tina: (ромашка)

Місто в ранньомодерну епоху – це насамперед торговий центр. Але, перш ніж щось купити чи, тим паче, продати, треба було до того центру добратися. Отож – пункт другий «повсякденного життя»

Дороги і торгівля

Дороги в тому світі взагалі... а на Поліссі тим паче. Почну я цитатою зі роману «Сумерк» (я цей витвір Ю.Опільського ніжно люблю, завжди його рекомендую всім, хто хоче знайти «литовський» слід в нашій історії і охоче написала б до нього сиквел – автор урвав книжку задовго до кінця тих бурхливих подій, описом яких зайнявся. Все подальше ледве нашкіцував - навіть смерть князя Жигмонта від рук змовників тільки згадав мимохідь). А починається «Сумерк» коротким, але виразним описом дороги в понурий осінній день.

«Якраз повз дерева, на яких сиділи ворони, проходила дорога або щось, що треба було так назвати, хоч воно собою нагадувало швидше широкий загін чорної розмоклої оранини. По цій дорозі нога за ногою волоклася валка мандрівників.
Западаючи по осі у грузькому болоті, ледве-ледве їхав віз, а подорожні, видко, вибалакали усе дорогою, бо мовчанка панувала між ними. Аж ось доїхали до роздоріжжя, від якого відділювалася ліворуч ледве слідна доріжка.
- Ось туди, вбік, - крикнув малий чорний парубок.
Коні звернули вбік, та воно тільки здавалося, що на бічній доріжці немає грязюки. Як тільки віз виїхав з розмішаного колесами шляху, зразу ж запали коні до півколін у розмоклу глину, а віз, під’їхавши кілька кроків, застряг неподвижно у бакаях». (може, хтось знає, що таке ті бакаї?)

І то наші мандрівники не заїхали кудись в глуху пущу, а їдуть торованим купецьким гостинцем поблизу від волинської столиці – Луцька! Що вже казати про  глухе Полісся.

Read more... )

tin_tina: (ромашка)

В наших північно-східних сусідів є цікавий цикл історичних видань під назвою «Повседневная жизнь». Його читачі можуть довідатися, як «з дня на день» жили мешканці різних історичних епох – від мисливців на мамонтів до москвичів за Сталіна, причому не ті державні мужі, про яких згадується в підручниках, а цілком звичайні люди. Як вони облаштовували своє житло, їли-пили, одягалися, одружувалися, працювали і святкували.

Подібного матеріалу достатньо і в нашій історії, причому він може викликати неабиякий інтерес. Отож – переносимося в мою улюблену епоху 15-16 століть, місце дії – Волинь, зокрема Ратнівщина. Пункт перший.

Населення, його національна приналежність, імена, професії

Read more... )

.

tin_tina: (Default)

Попередня тема так мені сподобалася. стільки цікавих обставин ми при її обговоренні виявили, що я певний час почувалася наче присутньою на судовому процесі десь так в середині 17-го віку. Виступають представники обох сторін, одні запевняють: князь Корецький, себто позвана сторона, безумовно, переборщив і втратив обличчя, але загалом був у своєму праві.  – Нічого подібного! – запевняють позивачі, - грубо порушив основи конституційного ладу і не дивно буде, якщо Річ Посполиту невдовзі шляк трафить при такому нехтуванні закону і прав людини, себто шляхтича.

- Нікчемна наша свобода в Польщі, якщо стільки в ній свавілля! Вчинок князя ганебний і нечуваний, повний зухвальства, зради, розпусти, жадібності, жорстокості. Це зневага для Вашої Королівської Мосці. Дивувався б я, коли б хтось смів його захищати, ворога цноти, вольності, свободи, Бога і людей.

Однак давайте поки що корецьку історію облишимо, хоча застерігаю за собою право ще раз до неї повернутися і представити ту її реконструкцію, більше психологічну, ніж детективну, яка мені в даний момент видається найправдоподібнішою. (Це, звичайно, тільки мене стосується, всі інші вправі обговорювати те, що їм видасться цікавим). Візьмемо собі заради розминки тему простішу, в якій, Dei gratia, не буде ні князів (не люблю я цієї верстви!), ні потрійних смертоубивств з кривавими привидами. Хоча будуть речі повсякденні: сімейно-майнові суперечки, а також свого роду відображення великої історії в малій, сімейній.

Цей сюжет я випорпала в книзі Ірини Ворончук «Родоводи волинської шляхти», де він приведений на сторінці 147 як один із «зразків актів, наповнених родовідною інформацією». Зацікавив він мене як тим, що йдеться про представників загалом знайомих родин, так і вже згадуваним відображенням війн і всяких пертурбацій великої історії (можемо довідатися, як у повсякденній невимушеній атмосфері добрі волиняни називали правителя сусідньої держави), а ще тим, що ця справа має деякі спільні риси з колись вже нами згадуваним процесом володимирського підкоморія Олександра Семашка проти його двоюрідної сестри Богдани, інтереси якої представляв її вітчим Іван Чаплич. Якщо коротко, то Олександр Семашко, найближчий родич Богдани з батьківського боку, що розпоряджався маєтками, успадкованими нею від батька на час малолітства панни, намагався видати свою двоюрідну сестру за свого кандидата, запевняючи, що в іншому випадку вона мала б бути позбавлена батьківського спадку. Натомість вітчим і мати дівчини, за її згодою, хотіли влаштувати для неї інший шлюб, твердячи, що жадібний Семашко не так дбає про щастя родички і виконання волі її покійного батька чи діда, як про власну вигоду, намагаючись звільнитися від звіту за опікувані маєтки. Зрештою суд став на сторону Богдани, її матері й вітчима.

Дана історія дещо схожа, хоча тут розпорядники-опікуни вимагали переділу спадку не на власну користь, а на користь іншої своєї підопічної. Зрештою, от як виглядала справа.


Read more... )

Ото і вся справа, нам, як звичайно, пропонується розшифрувати мотиви обох сторін. Мені здається, що крім чисто кланових інтересів, тут могли спрацювати й економічні мотиви: чи не домовлялися обидві сторони зі своїми колишніми підопічними, себто Марією і Ганною, що у випадку виграшу процесу обидві жінки і їх мужі не вимагатимуть звіту по опіці? Хоча, можливо, таке припущення кривдить добрих волинян і йдеться тільки про зачеплене самолюбство плюс зрозуміла прихильність до родичок, що виросли під їх наглядом?

tin_tina: (17 століття)

Якщо вже з кимось порівнювати Софію Ружинську, з дому Карабчієвську, то, напевне, з найхарактернішою дамою попереднього покоління, себто з Ганною Сокольською, панією Борзобагатою Красенською. Як і пані Ганна, Софія Ружинська найвище цінила розваги Беллони і, доки її муж здобував лаври в Московській державі, сама влаштувала невелику домашню війну. Якщо врахувати, що вона зважилася наїхати на Черемошну – містечко, що належало могутнім і відважним Корецьким (точніше, Юхиму Богушевичу Корецькому, дружина якого, уроджена Ходкевичівна, відома була з частої зміни конфесій), то можемо тільки аплодувати відвазі волинської амазонки.


Життя і пригоди Софії Ружинської )
tin_tina: (17 століття)

Як вже згадувалося, Кирило Ружинський помер десь у часовому проміжку між 1598 та 1602 роком (при цьому ми орієнтуємося на відомий з документів час введення у спадщину його сина і другий шлюб панії Кирилової Ружинської). Отож теоретично міг бути учасником молдавського походу Станіслава Жолкевського проти Михая Хороброго (ми знаємо про цей похід з епопеї «Сім князів на один престол» :-) ) – там значився якийсь не названий на ім’я Ружинський. Однак все-таки ймовірніше, що то був син Кирила, Роман Ружинський. Народився він орієнтовно у 1575 році, отож на початку 17-го століття був саме у розквіті сил.


Життя та пригоди Романа Ружинського )

По всьому судячи, Роман Ружинський як не можна краще пасував до свого бурхливого часу і не цурався найризикованіших пертурбацій. Досить сказати, що він «перший і єдиний зі свого схизматицького роду» перейшов у католицизм (попри те, що за прикладом батька і дядька був записаний у члени Львівського братства), його-ж таки першим з Ружинських стали називати Наримунтовичем. Правда, трапилося це під кінець Романового життя, коли він вже здійснив свою авантюрну подорож на схід, в охоплене Смутою Московське царство.

На епопею з Лжедмитрієм І Роман запізнився, але ж саме цим чи то царевичем, чи то самозванцем справа не закінчилася. Після Лжедмитрія І з’явився Лжедмитрій ІІ, пан Роман встиг вже занудьгувати - після молдавського походу він тільки й зумів, що повоювати проти татар, погромити рокошан в битві під Гузовом і от уже цілих півроку сидів без діла, отож вирушив розвіятися, а заодно й підправити своє матеріальне становище. Справа в тому, що, вибираючись у подорож, либонь, розраховуючи на майбутню здобич, Роман Кирикович заставив майже всю свою маєтність і наробив силу боргів. Заслуженину предків – Ружин і Котельню – заставив, набрав, що тільки міг, у борг без застави, попрощався зі своєю дружиною Софією, якій на потіху і прожиток залишилася тільки Паволоч з навколишніми селами, і вирушив у північно-східному напрямку. За компанію його супроводжував сильний збройний загін з кількох тисяч чоловік.

З Лжедмитрієм ІІ вони зустрілися в Орлі, головнокомандуючим військ Самозванця чи то пак «царика» був тоді певний Міховецький. Однак, хоча той мав неабиякі заслуги і вплив на «царика», якому і подав ідею назватися Дмитрієм, Ружинський зумів відтіснити його від командуванням, а потім, після якоїсь випадкової сварки, убив.

Далі відбулася батальна історія, яка гідна пера Дюма, а не мого скромного.  На чолі 15-тисячної армії Лжедмитрій з Ружинським вирушили з Орла назустріч військам Шуйського.  Основною ударною силою Шуйського були німецькі найманці. Їх командири, Ламсдорф, Берг і фон-Аален запропонували Ружинському свої послуги, обіцяючи перейти на бік Лжедмитрія. Пропозицію радісно прийняли, однак німці, на сором своїй витримано-нордичній репутації, перед битвою перепилися і не встигли схилити підлеглих до виконання задуманого плану. В результаті саме німецький загін стримав натиск військ Лжедмитрія і прикрив відступ царської раті. Озлоблений Ружинський, запідозривши зраду, наказав відтепер не залишати живим жодного німця. Наступного дня, 24 серпня 1608 року, Ружинський розгромив царські війська і змусив їх рятуватися втечею. Щойно тепер Ламсдорф запропонував своїм людям перейти до іншої воюючої сторони. Однак підтримало його всього 200 чоловік, решта побоялися за свої сім’ї, що залишилися в Москві. Як виявилося, вони добре зміркували: хоча 200 перебіжчиків прийшли в табір Самозванця  добровільно, пропонуючи свої послуги, Ружинський все-таки наказав їх перебити, що й було виконано.

Після перемоги під Болховим дорога на Москву була відкрита, отож Самозванець зі своїм військом розмістилися біля столиці, в селі Тушино – воно й дало йому ім’я, під яким Лжедмитрій ІІ відомий в російській історії, себто «тушинський вор». Тут він і провів півтора року, за цей час князь Роман зумів остаточно вибитися на чільне місце, підпорядкувавши собі всіх впливових союзників Лжедмитрія і залякавши його самого.

Супротивники теж визнали лідерство Ружинського. «В перемирному договорі царя Шуйського з поляками, укладеному в 1608 році, підтримка Самозванця поляками виставлена як головний докір, причому поіменно згадані лише Ружинський і, вже після нього, Адам Вишневецький».

Надалі, якщо хто пам’ятає російську історію, події повернулися так, що свої сили в ролі гравця і претендента на нову корону вирішив випробувати сам король Сигізмунд. Намагаючись привернути до себе численних підданих Речі Посполитої, які волочилися по Московській державі, він вислав посланців таки до Ружинського, пропонуючи йому перейти на бік короля і привести з собою кого тільки вдасться. Ружинському до того часу «царик» обрид, отож він охоче згодився, вступив у переговори і провів відповідну агітаційну роботу.

Хоча Самозванець № 2 мав репутацію людини недалекої, він все-таки помітив, що за його плечима щось коїться. У відчаї він кинувся до князя Романа, вимагаючи пояснення, однак той не відчував вже потреби стримуватися і пригрозив побити «царика» булавою. Переляканий Самозванець втік до Калуги, а зрадливий волинський князь вирушив до королівського табору.

Він не здогадувався, що кара Божа вже недалеко: навесні 1610 року князь Ружинський занедужав, а там і помер (8 квітня 1610 року). Його родич і теж учасник походу, Адам Григорович Ружинський Наримунтович, привіз тлінні останки волинського князя до Києва. Там його в домініканському монастирі й поховали.

Хто мав найбільші підстави оплакувати відважного воїна, що так несподівано і нефортунно покинув цей світ, то це його невтішна вдова. Як пам’ятаємо, залишилася вона в доволі скрутних обставинах, так що в 1613 році сподвижники князя Романа просили короля якось підтримати бідну жінку, покійний чоловік якої майже все своє майно витратив на ратні потреби. Однак пані Софія і сама не так легко опускала руки і, чесно кажучи, не дуже й потребувала чиєїсь підтримки. Час би нам з цією дамою познайомитися ближче.

tin_tina: (ромашка)

Як би не називався насправді гетьман Ружинський і коли б він не жив – за ним вже надійно закріпилася почесна роль героя і одного з батьків-засновників козаччини. З його (гіпотетичним) братом Кириком справа інша: часом він виступає в ролі покровителя, а то й ватажка козаків, а іншим разом – як їх затятий і непримиренний супротивник, порівняно з яким коронний гетьман Жолкевський періоду наливайківщини виглядає гуманістом. А взагалі саме про цього Ружинського ми знаємо найбільше, бо він залишив найбільше документальних слідів своєї життєдіяльності. Правда, ці сліди переважно стосуються його приватних справ. За прикладом інших насельників 16-го століття, князь Кирило охоче заїдався з сусідами, або відбираючи їхнє майно, або відбиваючись від їхніх зазіхань; охоче купував дорогі речі, але неохоче за них платив. І взагалі не любив повертати борги. Добре нам відомий Василь Загоровський, той самий мораліст 16-го століття, що так нещасливо двічі одружувався, залишив у своєму головному творі, себто заповіті, таку констатацію: «Мнѣ князь Кирикъ Ружинскій за ланцухъ мой сто золотыхъ польскихъ, то есть сорокъ копъ грошей, описавшися подъ добрым словомъ квитомъ своимъ, одъ часу немалого виненъ зосталъ». Подостатком також інших судових  записів, які засвідчують сварки за землю, млини, худобу та селян, активним учасником яких був наш Кирило.


Певні епізоди з життя Кирила Ружинського )
tin_tina: (17 століття)

Людям, які займаються цією нелегкою справою (тобто встановленням «хто є хто і хто кому ким доводився скількись там років назад») доводиться розв’язувати задачі, дещо схожі на ті, які можна знайти у популярних книжках з логіки. Пам’ятаєте? Мешканець Брюсселя сидить за обіднім столом навпроти жінки в синьому, сестра капітана сидить поряд з лондонцем, хто сусід блондинки? Їй-Богу, схоже, тільки сам текст задачі звучить трохи інакше: Кирик і Михайло були братами, дружина Федора Михайловича звалася Марією, а Михайла Федоровича – Раїною (свята істинна правда, він сам так написав у заповіті). В задачі питається: яке ім’я гетьмана в чорному оксамиті? Начебто нескладно, перебирай варіанти і викреслюй явно неможливі. От тільки має  наша задача ряд ускладнюючих обставин...


Read more... )

tin_tina: (17 століття)
Повертаємося до історичної тематики, яку, якщо хто пам’ятає, ми закінчили на історії дивовижного вивищення роду Розумовських. Зі звичайних козаків, а то навіть пастухів і підпасків, завдяки різноманітним талантам одного з них, Олексія, вони раптом перетворилися на вельмож, царедворців, а то й царських родичів, одних з найбагатших людей свого і часу, і, ніби того замало, ще й на приклад аристократизму для тодішньої Європи.

Пришивані предки Розумовських )
tin_tina: (17 століття)
     Що ж, думаю, викладено вже чимало матеріалу, можна собі дозволити певні підсумовування і припущення.
  Всякі приватні міркування )
    Залишилося хіба згадати, як складалося з розлученнями далі. На Гетьманщині, виходячи з тодішніх судових документів, вони збереглися, але «спустилися» рівнем нижче, реєструючись переважно у нижчих прошарках суспільства. Аж доки не стали цілковито недоступними майже для всіх, але то вже інші часи й інша історія.
tin_tina: (17 століття)

  Автоцитата –«далі я спробую розповісти, як сприймали дослідники відкриття такого неординарного явища».

Загалом воно їх шокувало. Дітям 19-го століття, коли кожне розлучення було дуже складним і супроводжувалося часто принизливим обставинами (пам’ятаєте з «Анни Кареніної» згадку про отців-протопопів, великих любителів до опису адюльтерів), нелегко було звикнутися з думкою, що у патріархальні часи кількасотлітньої давності їхні ж пра-прабабці більш-менш спокійно розлучалися і знову одружувалися.



Різні погляди на те саме явище )
tin_tina: (17 століття)
     Оскільки я більш-менш справилася з усякими пильними і невідкладними справами, то повертаємося до ранньомодерних розлучень. Якщо пам’ятаєте, закінчили ми на тому, що ці розлучення, які все тодішнє українське суспільство з найвищими релігійними ієрархами включно вважали цілком природною і дозволеною справою, звичною від поколінь, насправді цілковито суперечили і канонічним правилам церкви (чи церков), і діючому державному праву (про те, що вони були унікальним для свого часу і для кількох майбутніх століть феноменом, і взагалі помовчу, про це доведеться писати окреме справоздання). Як же дивилися на подібну вольницю представники інших церков, овечки яких також впадали в спокусу під впливом сусідів? Звичайно, вкрай неприхильно. Продовжу цитування з Ор.Левицького, тільки, з дозволу читачів, перестану вдаватися до отого «западнорусского» маскування. Надалі писатиму «руське» як синонім теперішнього «українського», принаймні, доки якась добра душа не напоумить нас щодо аналогічної традиції у білорусів чи росіян.
   Read more... )
    А далі детально описується ще відоміше розлучення Василя Загоровського з Марушею Збаразькою і його другий шлюб, нагадаю, що там один ієрарх розлучав, інший влаштовував наступний шлюб, потім ті ж ієрархи вперто ігнорували «законні аргументи» Маруші Збаразької, яка після смерті нелюбого чоловіка, покинутого нею з її власної ініціативи, запрагнула стати його єдиною законною вдовою. Але тут ми ризикуємо застрянути у заплутаних і часом аж кумедних подробицях, а зараз в нас інша мета. Ми розбираємося з теорією і далі я спробую розповісти, як сприймали дослідники відкриття такого неординарного явища.
tin_tina: (17 століття)
 Загальний порядок здійснення розлучень
  Read more... )
    . З цього можемо вивести висновок, що такий порядок видавався всім звичайним, цілком законним і загальновизнаним. Але насправді він цілковито суперечив як церковним законам, так і діючому державному праву, в силу якого всі розлучення були компетенцією духовного суду».
tin_tina: (17 століття)
 Розлучення через тривалу відсутність одного з членів подружжя
    Навіть у епохи порівняно спокійні не так рідко трапляється, що один з членів подружжя надовго щезає безвісти, а об’являється щойно тоді, коли члени його родини вже вважають його покійним і, відповідно, укладають своє життя з врахуванням цієї обставини. До яких болісних колізій це може призвести, зрозуміло хоч би з оцієї статті  (дуже рекомендую також тому, що до складу публікації включені оригінальні документи кінця 18-го століття). Що вже казати про бурхливе 16-е століття з його татарськими (чи іншими) набігами і частими військовими походами при високій можливості потрапити в полон. Один такий епізод мені вже доводилося описувати  - мається на увазі історія подружжя Сенют. Це епізод надзвичайно драматичний, а його головна героїня, Марина Олехнівна Сенюта, як на мене, найблагородніша за вдачею з усіх жінок раннього модерну.
    Але, можливо, за цими драматичними обставинами дещо загубився юридичний аспект справи. Тому я спробую зосередитися саме на ньому, заодно нагадавши, як це все відбувалося. Максимально коротко, не відволікаючись на аналізи почуттів, описи чи історичні екскурси :-)
  Read more... )
    Як ясно з більш пізніх документів, коли відсутній довгий час член подружжя несподівано повертався і заставав другого члена подружжя у шлюбі з іншою особою, то він міг або вимагати відновлення своїх подружніх прав – і тоді новий шлюб розривався зі збереженням всіх громадянських прав за дітьми, в ньому народженими, або ж мирився з доконаним фактом і добровільно відмовлявся від подружніх прав і в такому випадку укладений за його відсутності шлюб назавжди залишався в силі. Такий порядок знаходив логічне оправдання в тому загальному принципі, що шлюб може бути розірваний не інакше, як з волі і за взаємної згоди обох членів подружжя»..
tin_tina: (17 століття)
 Циганська любов

Ор.Левицький:
    «У випадку невірності дружини чоловік міг оголосити про це уряду і просити взяти її під арешт аж до судового вироку. Але він міг і простити її або дати їй розлучення і тим звільнити її від кримінальної відповідальності, оскільки в той час навіть на вбивство і на інші тяжкі злочини дивилися насамперед як на дії, що порушують чиїсь приватні інтереси, і, якщо, наприклад, вбивця чи спокусник чужої дружини мирився з потерпілими (у випадку вбивства – з найближчими родичами вбитого) і діставав від них прощення, то суд звільняв його від покарання. (Цю ж рису успадкувало і судочинство Гетьманщини, порівняймо з оцим  1 2 ) Саме такий випадок трапився в 1581 році в сім’ї Януша Бенедиктовича Глинського, «служебника» тобто підлеглого боярина князя Костянтина Острозького. В лютому цього року він зробив таку заяву перед гродським володимирським урядом:
   Read more... )
    «Як бачимо, розлучення в цьому випадку здійснюється у гродському суді завдяки самій тільки усній заяві обох членів подружжя і в присутності третьої особи, на користь якої чоловік формально відмовився від своїх подружніх прав, причому вельми характерною є та обставина, що незаконний зв’язок Катерини зі Щаурським, через який вона, з вимоги чоловіка, була ув’язнена і навіть могла бути, згідно зі Статутом, страчена, - цей зв’язок визнається вже законним шлюбом з того моменту, коли попередній чоловік визнав за ним цей характер і звільнив свою колишню дружину від шлюбу з собою. Важливо також те, що розірвання шлюбу навіть з причини явного прелюбодіяння дружини ґрунтується все-таки на взаємній, формально вираженій на те згоді обох членів подружжя».

Profile

tin_tina: (Default)
tin_tina

August 2017

M T W T F S S
 123456
78910111213
14 15 1617 1819 20
21222324252627
28293031   

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated 22/08/2017 06:32 pm
Powered by Dreamwidth Studios