tin_tina: (давня історія)

Не пройшла мимо «шляхетської» теми й інша відома буковинка — мається на увазі, звісно, Ірина Вільде. Якщо хто пригадує третю частину «Повнолітніх дітей» №2, коли Дарка приїхала додому на зимові канікули зі школи в румунському містечку, де опинилася після того, як її виключили з чернівецької гімназії, то є там такий епізод. Приятель самої Дарки і всієї її родини, «вічний студент» Костик приходить з запросинами на весілля — змучений голодним і безперспективним існуванням, під сильним тиском ззовні, він милостиво згодився на шлюб з певною Артемізією, дівчиною настільки заможною, що могла забезпечити чоловіку більш-менш комфортабельне життя.  Що характерно, і сам Костик,  людина чи то з незакінченою, чи й непочатою вищою освітою, без гроша за душею, і його інтелігентські приятелі вважають подібний зв’язок мезальянсом, хоча самій Артемізії нічого закинути не можуть. Вона дівчина добра, вродлива, роботяща, а навіть, виявляється, шляхтянка! Про це поспішає нагадати Костику Дарчина бабця, для якої благородне походження — свого роду пунктик.

Read more... )
tin_tina: (коти)

Аристократки

Страшенно хотілося б мені щось написати на буковинську чи закарпатську «шляхетську» тему, та ба! Досі я могла надолужувати брак знайомства з поважними студіями своїм інсайдерським досвідом, але він суто галицький. Можливо, з цієї причини мені здалося, що буковинська шляхта, бодай частково, — це гілка тої ж таки прикарпатської. Логічно подумавши, так могло бути, Галичина й Буковина не просто межують, а часто входили до складу тих самих державних утворень, тому ніщо не заважало переселенням з одної території на іншу. Особливо часто таке траплялося в 19 столітті, але й раніше теж перепон не було. А припущення про галицьке коріння певних буковинців випливає вже з їхніх прізвищ. Перший «буковинський соловій», Юрій Федькович, насправді звався Федьковичем-Гординським, а Федьковичі — один з придомків шляхетського роду Гординських з осідком в Гордині. А як щодо Кобилянських? Тих, яким ми зобов’язані Ольгою Юліанівною, а вже їй самій дякуємо за Царівну, Туркеню, Ніобу, Некультурну?

Схоже, що теж... )

tin_tina: (давня історія)

W Małopolsce Wschodniej

Перериваючи інтернет-матеріали, якось дотичні до історії дрібної прикарпатської шляхти, я з певним здивуванням виявила, що походження і генеалогія всіх цих незліченних і знайомих нам з дитинства Ортинських – Бачинських – Созанських – Татомирів будить живий інтерес і є предметом численних студій. Причому не тільки в нас, що видавалося б найприроднішим, але і в сусідніх країнах. Виявляється, ці мандрівні Кульчицькі-Білинські не лише залишили доволі помітний слід в історії, а й започаткували нові — російські, польські, не кажучи вже про великоукраїнські, — гілки своїх родин.

Студії, звісно, різного рівня. Як дилетантські (найчастіше з боку дійсних і гіпотетичних їх потомків),  так і цілком серйозні наукові, що сягають щонайменше XIV століття, а то й ще давніших часів.

Публікуються і досліджуються не тільки «краєзнавчі легенди» типу: «Згідно з родинними переказами, Ільницькі прийшли до Галичини з Закарпаття», а й такі люблені мною документи: нобілітаційні, майнові, шлюбні, з розкішними іменами – і Марухни, і Машки (останнє ім’я чомусь чоловіче), словом, захотілося подумки повернутися в кохане 16-е століття..

Але боюся, що там я потону з головою, отож ще один цікавий мемуарний фрагмент, що стосується «загородової шляхти» у міжвоєнний період (авторства Казимира Жигульського, оригінал можна знайти тут )

Read more... )

Автор спогадів у свої молоді роки, що припали на міжвоєнний період, належав до табору прихильників маршалка Пілсудського, отож був, за тодішніми мірками, поміркованим. З огляду на загальну цікавість спогадів, думаю, можна йому пробачити пропагування концепції, яка на сьогодні видається застарілою та суперечливою, і яка твердить, що «малопольська шляхта» стала частиною українського народу внаслідок асиміляції, а не була такою частиною з самого початку свого існування. Натомість «армійські прийоми» могли викликати опір самих втягнутих осіб: вже те, що їх у примусовому порядку призивають до армії нарівні з іншими станами, видавалося шляхтичам порушенням їх прав.

tin_tina: (коти)

Капели і різьбярі

Недаремно, мабуть, стільки шляхтичів пішло в мистецтво. Неодмінною ознакою «шляхетського» села вважалися не лише церква та школа (пізніше Просвіта з читальнею), а й наявність власної, сказати б, художньої школи. Неодмінно капела чи капелія (герой повені, рибалка Базьо, грав у шляхетській капелі на басі, Асафат — на решеті), власний маляр, а часом і скульптор. Оскільки мистецтво ще не остаточно асимілювалося від церкви, то переважно брало собі теми з релігії. Але не завжди так дуже побожні.

Далі йде уривок з «Олюньки», який я дуже люблю. Трапилося все під час тої незабутньої повені.

Read more... )
tin_tina: (давня історія)

Здавалося б, що з Великою війною, яка поклала кінець довгому 19-у століттю, мали  відійти в минуле шляхетські Закуття (звичне для Польщі чи й Білорусі слово «засцянок» в нас зі зрозумілих причин не вживалося). Як не без нотки суму писав А.Чайковський, його шляхетські повісті стали історичними на його очах. Ніхто вже не хотів ходити в капоті чи камізельці, шляхтичі перестали називати одне одного «панє-брацє», визначилися зі своєю етнічною приналежністю, а наймолодше покоління, особливо ж ті, хто перебрався до міст, переважно влившись до складу інтелігенції, перестали цікавитися предківськими паперами та гербами. Хіба для жарту могли згадати про Драго-Сасів, «макогони» і шляхетних злидарів типу Довбанюка чи пані Бачинської.

Тому якось утерлося вважати тодішню шляхту несолідним класом, у якого тільки й було за душею, що непомірні претензії, цілковито невідповідні реальному становищу і способу життя. Аж хочеться написати кілька слів на її захист!

Read more... )

tin_tina: (коти)

або де Новіна фон дер Розлуцький

Тепер трішки стрибнемо вперед – до часів 1 Світової, вона ж Велика Війна (доки не почалася нова велика...) Та ми й так близько до неї добралися.

Тепер вже не Чайковський, а значно від нього молодший Роман Купчинський. Ми переважно знаємо його як автора стрілецьких пісень, але він писав доволі цікаву прозу. Саме з розряду тої, яка нам цікава: з масою цікавих і точних історичних деталей.

От, рекомендую, фрагмент з повісті «Заметіль». Початок війни, одна з стрілецьких військових частин, до якої приїхав в гості певний Лесь де Новіна Розлуцький (і прізвище справжнє, і особа реальна).

Read more... )
tin_tina: (давня історія)

Старозавітні і новозавітні

Ну що ж, раз я втрапила під означення «выдающаяся специалистка по этнотопонимике слова "жид"» (посилання не дам, запис під замком, я про нього довідалася випадково), то час вже писати і на «шляхетсько-єврейську» тему. Тим паче, що черга дійшла до третьої шляхетської повісті А.Чайковського, «Малолітній».

Ні, персонажі-євреї є і в попередніх повістях, але це традиційні шинкарі чи перекупники. У «Малолітньому» герої єврейського походження зовсім інші, мабуть, тому, що сама ця повість зовсім інша.

Read more... )

tin_tina: (давня історія)

Вони та «інші»

Якщо узагальнити ставлення шляхти до станово інших то вийде таке.

Read more... )

А от як укладалися стосунки з іновірцями, бо під «іншими» якось насамперед вони насовуються на думку? Спробуємо розібратися з цим наступного разу. Сподіваюся, що ми до цього наступного разу доживемо :-)

tin_tina: (давня історія)

Почасти він розкривається вже в «Олюньці», але особливо багато на цю тему написано «В чужому гнізді». Загалом це звичайний «аристократичний» кодекс (з тим уточненням, що наші аристократи ходять за плугом і пасуть худобу), однак є певні несподівані деталі. Якщо відкинути суто декоративні дрібниці типу обов’язкової капоти чи камізельки, то залишиться таке.

Read more... )

Ну от, наче все згадала. Як щось забула, то доповню.

tin_tina: (давня історія)

Попри те, що шляхетські герої Чайковського дуже мало схожі на ті їхні шаржовані зображення, які існували в більш ранній літературі (жодний з них не є карикатурно-бундючним Довбанюком), то все-таки стосунки «шляхетської» і «рустикальної» громади виглядають цілком традиційно. Це взаємне висміювання і навіть ворожнеча, які підтримуються і самовідтворюються з наймолодших років (хто це вигадав, що діти не знають і не розуміють класових, національних, расових чи ще яких відмінностей? Ого, ще як розуміють, адже ж відмінності між шляхтою і хлопами суто мінімальні — розмовляють тою ж мовою, ведуть таке саме селянське життя). Між тим, от як одна громада пастухів воює з іншою  (Дмитра, через якого почалася бійка, товариші не любили і невдовзі той сам отаман-Левонко дошкульно його вишмагав за кривду, задану Олюньці. Але то само собою, а корпоративна солідарність — само собою):

Read more... )

Гаразд, це стосунки з сусідами-хлопами. А як же з «вищими класами»? Великими землевласниками, а також їх челяддю? Це вже інша повість Чайковського, «В чужому гнізді». Повість цікава і доволі несподівана (недаремно в радянські часи не видавалася). Тих, хто її не читав, попереджу: нічого схожого на «слуга уніжони яснего пана» (тобто ту поведінку, яку закидають шляхті, залежній від магнатів) тут нема і сліду. Навпаки, стосунки будуються тільки за принципом взаємної рівності, а якщо таке неможливе, то й ніякого спілкування нема. В подібних випадках шляхетська честь не дозволяє жодної служби при дворі, хоч би і в якості найвищого урядника. Єдиний виняток — якщо подібна робота має бути допомогою, що її по-сусідськи необхідно надати потребуючому, наприклад, овдовілій жінці. В повісті «В чужому гнізді» вийшло саме так.

tin_tina: (коти)

Цього письменника ніколи не називали класиком і не зараховували до першорядних. Навпаки, ревнителі високого мистецтва морщили носа — надто просто писав, ніяких літературних експериментів, фабула невигадлива та й психологічно недостовірна. Ну, хто з читачів «Олюньки» повірить, що люди можуть бути такими жорстокими до безборонної особи, яка нікому не шкодить і навіть не опирається, лише мовчки терпить? А всі зусилля захисників Олюньки, котрих не менше, ніж кривдників, тільки вганяють нещасну героїню в ще більшу біду? Навіть для кінця 19-го століття, коли в літературі відбувалася просто-таки концентрація страхіть, цього вже було забагато.

На ці закиди сам автор відповідав — історія Олюньки наскрізь реальна. Він знав цю дівчинку, вона була йому майже ровесницею, товаришкою дитячих ігор (може, їх об’єднувало раннє сирітство?) А що життя в цьому сенсі не раз дасть фору найвибагливішій фантазії, то це не раз вже помічали самі літератори...

Не можна сказати, що критичне ставлення до творів Чайковського таке вже безпідставне. Коли з’явилося на світ трохи повніше видання його творів, то стало зрозумілим, наскільки вони потребували втручання доброго літературного редактора. Та сама героїня в тому самому реченні могла називатися чорнявою і ясноволосою одночасно. І щодо наївності — правда, та й чимало інших літературних гріхів вдасться вишукати.

Read more... )

Profile

tin_tina: (Default)
tin_tina

August 2017

M T W T F S S
 123456
78910111213
14 15 1617 1819 20
21222324252627
28293031   

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated 23/08/2017 11:44 am
Powered by Dreamwidth Studios