tin_tina: (Default)



Для нас польська мова не становила проблеми, але між студентами було кілька новоприбулих зі сходу, яким навіть українська мова була несприйнятлива. Один із них під час лекції начеркової геометрії професора Бартеля, коли зайшла мова про «rzuty cechowane», підніс руку і запитав: «Профессор, как это будет на русском языке?» Бартель подивився на нього і після драматичної павзи відповів: «Proszę pana, ро niemiecku to będzie “kotierte Projektionen”, po francusku “projections cotées”, po angielsku to jest “referenced projections”, a jak to powiedziec po rusku - musialbym się do Lenina popatrzec». Заля розсміялася, не так, може, оцінюючи гумор Бартеля, як із вдоволення, що дісталося по носі «москалеві».

Чесне слово, мені тут нічого б хихотіти - серед безлічі математичних премудростей, які довелося мені вивчати, нарисна геометрія не значилася, отож я слабо собі уявляю, що таке rzuty cechowane - позначені проекції чи що? Ну, але так виглядало навчання у Львівській політехніці між вереснем 1939 і червнем 1941 років, хто б хотів довідатися більше, то читаймо спогади Р.Волчука.
З передвоєнного Львова і воєнного Відня
З повоєнної Австрії та Німеччини

Хто ще пам"ятає лікарку і письменницю Софію Парфанович, яка зимою 1941 року їздила до Києва, то Роман Волчук - її пасерб, а, фактично, син, тільки що нерідний. Оскільки його мати померла молодою, то Софія чи, як вона воліла себе називати, Зонька, замінила її.




tin_tina: (Default)

Про Софочку, західноукраїнську інтелігенцію і Розлуч з Лютовиськами

Ото недаремно В.Бродовий назвав колись «флібусту» мракобісним ресурсом і заявив, що жодного свого перекладу більше там не помістить. Ні, самій адміністрації бібліотеки доволі байдуже, що саме поміщають на довіреній території. Зате коментарі, які з’являються під кожним другим українським виданням… це щось.

От і наша Софія сподобилася таких розмірковувань:

Фантазії й правда про походження пані Софії )

Досі є й Розлуч, і Лютовиська з Ясінею, і Созань з Бачиною, — а я належу до осіб, в яких від самих цих назв починає прискорено калатати серце. Приїжджайте туди, там дуже гарно і влітку, і взимку (ідеальне місце для лижників, якщо вони не дуже сноби і не проти часом і на картонці з’їхати з гори), м’який клімат, незрівнянні пейзажі, а ще можна похвалитися, що це не якийсь там попсовий Буковель, а щиро автентична Бойківщина.

Ну й читайте Софію Парфанович, звісно.

tin_tina: (Default)

П’ятикутна зірка або чому вони не повернулися

Якщо хочете, то в цьому найбільша моя кривда, завдана давно померлою радянською владою — чому моє дитинство проходило не в цьому середовищі? Без контактів з такими людьми? Це могло бути природнім середовищем для нас… наскільки іншими ми тоді були б, скількох помилок не наробили, скількох ілюзій уникнули… Я ж колись щиро думала: раз не поверталися, значить, дійсно прогрішилися в чомусь. Мабуть, були крайніми націоналістами, а то й фашистами — а я крайнощів ніколи не любила…

Що ж…

НЕДОРУЧЕНИЙ ЛИСТ

Чоловік мій був соціялдемократом )

(Повний текст спогадів С.Парфанович "На схрещених дорогах" можна прочитати тут )







tin_tina: (Default)

Тіроль, тірольці, карнавал

Парадоксом виглядав і той край, куди скитальча доля загнала родину Волчуків. Спитай нас тепер, що ми знаємо про Тіроль? — музика, спорт, гори, курорти… Між тим, іторично ще зовсім недавно тіроль мав цілком іншу репутацію. Злидота, бідося, неродюча кам’яниста земля, химерний клімат, убоге і забите населення. І ще ліпше – Тіроль в Австро-Угорщині був свого роду Сибіром — місцем вигнання і заслання, а тамтешній Куфштайн зі своїм замком-фортецею лякав куди більше, ніж Бастилія (Софія дуже тепло згадувала Куфштайн як своє попереднє місце праці, звичайно, в’язниця давно вже перетворилася на музей).

Read more... )

А що ж буде далі?

Над брамою головного корпусу надщерблена п’ятираменна зоря, як з першого дня, дивилась на мене призирливо й насмішливо. Тепер я дивилась на неї з запитом і ненавистю.

(Повний текст спогадів С.Парфанович "На схрещених дорогах" можна прочитати тут )







tin_tina: (Default)

Парадокси воєнного часу - DAF і дівчата-остівки

І без того чудес не бракувало, інколи читаєш, то аж протираєш очі зі здивування. Якось воно виглядає незгідно з усім, що ми раніше чули, в тому числі про остарбайтерок.

Дівчата були горді, у їх характері не було нічого рабського чи підлого )


(Повний текст спогадів С.Парфанович "На схрещених дорогах" можна прочитати тут )







tin_tina: (Default)

«Шпек» і «старі»

Отож, закінчили ми на скрутних обставинах, в які втрапило сімейство Парфанович-Волчук (себто Софія, чоловік Філько і син Роман): ні роботи, ні засобів для існування, ні житла. Досі вони тулилися у «службовому приміщенні», себто на горищі, дуже слабо схожому на людське мешкання. Але й цього пожалував їм скупий Пішль, власник полотняної фабрики і дотеперішній працедавець Софії. Роботи за фахом вона знайти не могла, хоча ніхто її кваліфікації і не заперечував. Навіть більше, той самий Чермак, шеф відділу охорони здоров’я, який вигнав її колись з Куфштайну, посилав до неї пацієнток зі складним діагнозом, в тому числі навіть власну дружину, мовляв, як до першокласного фахівця. Звісно, особливої плати за це годі було сподіватися, але була вигода іншого роду: раз певний військовик, що супроводжував пацієнтку, випадково став свідком того, як Пішль виганяє «першокласного фахівця» з дрантивого горища і різко, як то тільки військові вміють, заступився за неї. пояснивши, що фрау доктор вибереться через кілька днів, коли знайде відповідне помешкання. Лише тоді Пішль дещо заспокоївся (до речі, скупість фабриканта буде у найближчому ж часі належно покарана, ото не копай іншому ями).

Read more... )

(Повний текст спогадів С.Парфанович "На схрещених дорогах" можна прочитати тут )







tin_tina: (Default)

Перехрестя доріг


Як саме і чому саме подружжя Волчуків-Парфанович наприкінці війни опинилося в Тіролі, думаю, зрозуміло. З тієї ж причини, що й інші, і так, як інші — тільки що транзитом через Відень (старше покоління – Філько Волчук і Софія Парфанович досі вважали Відень своєю столицею, а молодший, Роман, залишив навіть спогади – «Спомини з передвоєнного Львова та воєнного Відня»). Оригінальнішою є історія, як саме вони втрапили до містечка Тельфс.

Read more... )

(Повний текст спогадів С.Парфанович "На схрещених дорогах" можна прочитати
тут )





tin_tina: (Default)

Справи телеграфічні

…Інколи якийсь простенький, прохідний епізод чи аспект реальності змушує задуматися і за начебто незначними речами відкриє приховані сенси. От хоча б пошта і телеграф. Потрібна інституція, звісно. Але для Софії Парфанович виявилося сюрпризом, що в СРСР головне призначення телеграм — сповіщати про благополучне прибуття когось у певне місце.

Read more... )

Як на мене, цей уривок міг би стати чудовою темою для феміністичної критики: як відомо, коли якимись явними, тим паче неявними приписами чморять чоловіків, то жінкам дістається вдвічі більше, а то й у квадраті. От так Софія Парфанович, дійсно зразкова дружина й мати (що зрозуміло зі спогадів Романа Волчука), мусила додатково доводити свою «порядочність». Прилучаючись до мало їй зрозумілого обряду телеграфування про приїзд.



tin_tina: (Default)
Всі зацікавлені особи не дадуть мені збрехати — сучасних львів’ян і галичан взагалі дуже часто звинувачують в тому, що вони не люблять «возитися» з туристами, водити їх по містах, на іноземну мову (головним чином російську) демонстративно відповідають українською і взагалі є недружньо настроєними істотами.

Не вдаючись в правдивість таких звинувачень, подивимося, як же приймали самих львів’ян в Києві, мова далі йде про оповідання Софії Парфанович «У Києві в 1940 році».

Отож, тодішній Київ був надзвичайно недружелюбним містом. Через вкрай хаотичну нумерацію будинків, перейменовування вулиць і відсутність в продажі карт міста зорієнтуватися там було тяжко навіть старожилам

Read more... )


tin_tina: (Default)
…Ніяк чомусь не можу знайти тепер статті, яка мені колись першою траплялася при пошуку матеріалів про Софію Парфанович (а, от чого не знаходила: там її прізвище перебрехали. Сама стаття отут). Власне, її самої там стосувалася тільки одна фраза — ми мало що знали б про повсякденне життя передвоєнного (1940 року) Києва, якби не проста лікарка, Софія Парфанович.. Read more... )

Profile

tin_tina: (Default)
tin_tina

May 2017

M T W T F S S
1 2345 67
891011 121314
15 161718 192021
222324 25262728
293031    

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated 24/06/2017 06:56 am
Powered by Dreamwidth Studios