tin_tina: (18 століття)
Закінчення

Білоруська й російська Бондарівна


Read more... )

А завершується все сумним абзацом, який я не раз бачила в художніх творах чи дослідженнях межі 19-20 століть.

«Чи перейде наша балада до сусідів, чи мандруватиме вона далі? Ймовірніше, що ні. Тепер мало вже на це шансів. Народна пісня, за словами професора Сумцова, глухне з кожним днем під впливом трактирно-міської і солдатської поезії».

UPD - от, будь ласка, сумне зауваження М.Старицького (додане до його перекладу сербського епосу)
"Между всеми европейскими народностями славяне, а между последними сербы и малороссы - особенно богаты своей народной поэзией; в их думах и песнях отразилось все бурное прошлое этих многострадальных народов, исполненное трагической борьбы за свободу. Но в то время, как малороссы, под гнетом исторической судьбы и минувшей панщины, стали забывать свои думы, заменяя их отчасти и под влиянием культуры лакейскими куплетами - сербы сумели отстоять в своей памяти всю девственную прелесть эпической поэзии и языка (...)"

tin_tina: (18 століття)

Лексика балади

«Місцевий елемент, переважно західний, доволі явно відобразився в пісні. Крім раніше згаданих жовнірів та жандарів, вкажемо ще й такі місцеві вирази:

Ой у місті Богуславі капелія грала.


Read more... )

Це, мабуть, і все зі змісту статті, крім того, її автор ще не раз покопитав свого нефортунного попередника, себто Бориса Познанського. І небезпідставно, Познанський мав би розібратися, що його запис «Бондарівни» далеко не є найбільш раннім, а за нотним записом неможливо проспівати мотив.

tin_tina: (18 століття)

Характер героїні

«Переходячи до змісту балади, ми насамперед повинні відмітити, що ображена Потоцьким Бондарівна була чистою невинною дівчиною. П’ять галицьких варіантів категорично на всі лади повторюють:

А молода Бондарівна жартів не приймала,
Та старого Каньовського по лицю затяла.

Вона не звикла до таких «жартів», як поцілунок та обійми постороннього незнайомого мужчини. Подібна поведінка пана Каньовського так її обурила, що вона, проста міщанка, не завагалася тут же дати йому ляпаса. В костомарівському варіанті, записаному в Чубинського, початок балади дещо відрізняється від інших варіантів:


Read more... )
tin_tina: (18 століття)
Дуже дякую всім, хто відгукнувся на мій попередній пост. Я тоді не в стані була  відповідати, але, повірте, глибоко-глибоко вдячна. Добре побажання в момент відчаю варте більше, ніж найцінніший подарунок в добрі часи.
Поки що новини в мене ні злі, ні добрі. Не злі в тому сенсі, що всі аналізи добрі, з серцем все гаразд, отож лікарі радять вважати все банальною перевтомою (я тоді й справді годин 10 пропрацювала майже без перепочинку), а в перспективі зробити МРТ.
Гірша справа з зубами, принаймні три дуже навряд чи приживуться. Що робити, не знаю, від мене вимагають чимраз дорожчих знимок і томографій, причому ніхто не дає жодної гарантії, що з їх методу лікування щось та вийде. На найкрайніший випадок залишаються імплантанти, але й тут - раз, дуже дорого, два - те, що одні гаряче рекомендують, те інші так само пристрастно ганять. Зрештою, заявляють, що вони не можуть нічого вказувати іншому лікарю, а вирішую я. Але що я можу вирішувати, коли нічого не знаю?
Завтра показуюся черговому ескулапу, а поки що спробую запостити невеликий уривок з попередньої "Бондарівни" 9я його раніше приготувала, так що лише вставлю).

Різні варіанти «Бондарівни»


Read more... )
tin_tina: (18 століття)

Як народжувалися балади

Розглядаючи українські етнографічні збірники, можна зробити висновок, що епічна творчість балад найбільш властива подолянам. Етнографи встигли на західному і східному Поділлі зібрати далеко більше варіантів балад, ніж в інших місцевостях. На Волині і в Київщині балад значно менше, а в Лівобережній Україні зовсім мало. Хоча це може бути викликане і недосконалістю етнографічних збірників.

В 1883 році відомий польський етнограф Оскар Кольберг видав свою класичну двотомну збірку «Pokucie» (Покуття). Це етнографічна картина невеликої місцевості в південно-східному куті Галичини, майже біля підніжжя Чорногори. Порівнюючи другий том цього збірника з матеріалами, здобутими в інших українських місцевостях, можна мимоволі захопитися чудовою здібністю жителів Покуття до епічної творчості, зокрема до балад.. Їх тут маса. Крім загальновідомих балад, на кожному кроці трапляються місцеві балади, що оспівують якісь незвичайні випадки сільського життя. Балади складають ледь не на наших очах.


Read more... )
tin_tina: (18 століття)

(стаття Ц.Г.Неймана в журналі «Киевская старина» за 1902 рік)

Ця стаття є свого роду відповіддю на статтю Б.Познанського про цю ж пісню. Мушу, однак, зазначити, що різниця чимала – Нейман не тільки виглядає серйознішим професіоналом, але й витлумачує сюжет і жанр «Бондарівни» зовсім не так, як його попередник. Насамперед, в його трактуванні це не історична пісня, а балада. Себто, належить до того типу народних творів, які особливо легко вирушають в мандри, стаючи бродячими, так що часто нелегко навіть здогадатися, звідки вони розпочали свій шлях.

Балади як жанр

Read more... )

tin_tina: (18 століття)

Цитований контракт шановний Полейовський розумно показав своєму покровителю й фундатору, а той вніс певні корективи. Полейовський згадав про це у листі, написаному через два роки, коли Миколая Потоцького вже не було в живих. Адресатами листа є ті самі почаївські отці.

«Святійший в Бозі Мосці Добродію.


Read more... )

Датовано в Почаєві дня 1 січня 1783 року Матвій Полейовський»

(Тернопільський державний архів. –Ф.258, оп.3, спр. 253. – Арк. 8-9)

tin_tina: (18 століття)

Небесне і тілесне

(або обіцяний контракт між сницарем М.Полейовським та Почаївським монастирем)

«Між Святійшим монастирем Почаївським Ч.С.В.В. з однієї сторони і Шановним Паном Матвієм Полейовським сницарем львівським з другої, зроблено цей нічим не замінений контракт, що нижче звучить:


Read more... )

Було це в Почаївському монастирі дня шостого вересня 1781 року».  (Тернопільський державний архів. –Ф.258, оп.3, спр. 253. – Арк. 5) 

tin_tina: (18 століття)

Залишилося б ще багато про що розповісти. Про сарматський стиль в мистецтві взагалі і «козацькі портрети» (не портрети козаків, а такий спосіб портретування) зокрема. Про портрети Потоцького, їх, само собою, є чимало, і вони належать саме до «козацьких». Про інших, крім Пінзеля, підопічних Канівського старости – Меретина, Полейовського, ближче нам невідомого «партача Дмитра», через якого Потоцький розсварився з малярською корпорацією Львова. Про все ще триваючі суперечки навколо того, чи був Потоцький фундатором відомих споруд його часу, наприклад, собору Св.Юра у Львові і наскільки реальною є пісенна історія Бондарівни (тут мені трапилася цікава стаття Ноймана за 1902 рік, якщо коротко, то він вважає цю пісню не історичною, а побутовою, місцем її створення і дії – не Подніпров’я, а Західне Поділля, можливо навіть Покуття, ну і в трактовці характеру героїні рішуче опонує Б.Познанському). Але доречнішою буде розповідь про долю створеного нашим героєм. А ця доля виявилася невеселою, хоч як він не погрожував у своєму заповіті «перед справедливим Богом» судитися з нищителями.


Read more... )

(Джерело - Возницький Б.Г., Микола Потоцький староста Канівський та його митці архітектор Бернард Меретин і сницар Іоан Георгій Пінзель, - Львів, “Центр Європи”, 2005).

tin_tina: (18 століття)

Це тепер ми знаємо ім’я «шляхетного Іоана Георгія Пілзе, вівтарного скульптора», називаємо його українським Мікеланджело і дискутуємо, чи називати його іменем Львівський аеропорт. Однак на протязі довгого часу про нього забули дощенту, звідси й численні прогалини в його біографії. «Немає сумнівів – серед найвидатніших європейських майстрів XVIII ст. не залишилося скульптора загадковішого ніж Пінзель» Ми не знаємо його справжнього прізвища, часу й місця народження (український Мікеланджело – це сказано в широкому значенні слова,  хто вважає його уродженцем південної Німеччини, хто – Чехії, часом підозрюють і галицьке походження, припускаючи, що Потоцький помітив юний талант і відправив його вчитися за кордон, не бракує й екстравагантної гіпотези про те, що це колективний псевдонім цілої групи майстрів, а-ля Бурбакі). Не знаємо, яким вітром занесло його в глухий закуток Європи, східну околицю агонізуючої Речі Посполитої.

(Однак висувати гіпотези маємо право, хоча тут вже, схоже, перебрані і розібрані всеможливі комбінації. Що Пінзель, як ми тепер бай дефолт дружно вважаємо, артистичний псевдонім, що походить від слова «пензлик», яке є у майже всіх центральноєвропейських мовах. Що справжньою формою прізвища мало бути «Пильзен» і походить воно від міста Пльзень. Що Пінзель чи якесь схоже слово – це таки справжнє прізвище.

Називалися і обговорювалися кандидатури людей, які професійно займалися  мистецтвом чи то в Тиролі, чи в Чехії, чи ще десь, але з ближче незнаних нам причин могли б змінити ім’я і перебратися в Бучач до Потоцького. Що там казати – і тут наслідки пошуків невтішні. Жодного майстра такого рівня, котрий би безслідно щез з якогось мистецького європейського осередку, а не, скажімо, цілком законно упокоївся в Бозі, попросту нема)


Read more... )
tin_tina: (Default)
Заглянувши в статистику, бачу, що треба частіше писати на злободенні теми типу Євробачення яке мене хвилює у мінімальній мірі. Тоді й люди потягнуться.  Що я зроблю, коли мене більше цікавлять діли давно минулих днів :-)

Давайте перше. Я ганебно мало знаю про історію монголів - всі ці Каракоруми, Білі, Золоті чи Сині Орди. Часом мені страшенно дивно, якої мари вони завойовували, скажімо, Сибір і що там робили. Все шукала якогось популярного романчику - і знайшла в електронній бібліотеці "Золоту Орду" Ільяса Есенберліна. (Це трилогія, в нього є ще одна трилогія, "Кочевники"). Відгуки дуже гарні і колись я читала його "Заговоренный меч" - сильне враження справив. Натомість перший роман "Орди" ніби й добре написаний і, в той же час, трапляються доволі прикрі помилки, які навіть я можу помітити, в основному стосовно Східної Європи. З самого початку заявлено, що угорський король Бела не захотів поріднитися з галицьким князем (Данилом) і чернігівським (Михайлом). От я все й думаю, куди поділися угорські дружини Лева Даниловича і Ростислава Михайловича :-) Воно ніби дрібниця, але краще б все було гаразд. А питання таке - чи хто читав і як враження? Поки що дія вертиться довкола передсмертних роздумів Батия, в третій частині, я підглянула, йтиметься про литовсько-монгольські війни.

Ну й повернуся я до свого Потоцького, вірніше, до його "фабрик".

Фабрики Потоцького


Read more... )

Не мучивши читачів дуже довгими, спеціальними і вимагаючими неабияких попередніх знань виводами Возницького про стиль та особливості витворів, до яких був причетний Потоцький, зауважу тільки, що для його проектів, крім грошей, потрібні були ще й інші складники. Перша – технологія, вона ж культура, друга – митці найвищого класу. Було і те, й інше. Ім’я принаймні одного з художників Потоцького знають всі і кожен, хоча далеко не завжди так було. Мова про Пінзеля.

tin_tina: (18 століття)

Пам’яті Бориса Возницького

Якби не ексцентричні витівки Потоцького, він мав би всі шанси ввійти в історію як меценат і будівничий, організатор і, по-сучасному кажучи, продюсер великих мистецьких проектів. При цьому його роль далеко не зводилася тільки до роздобування і виділення коштів – хоча і з цим була все гаразд. От неповний список його фундацій, приведений у книжці Б.Возницького (розділ «Будівничі справи Миколи Потоцького»)


Read more... )
tin_tina: (18 століття)

.Схожість тону життєписів Потоцького і описів пригод знаменитих розбійників не випадкова. Була принаймні одна людина, особисто знайома і з шаленим магнатом і з найвідомішим, найпрославленішим розбійником епохи! Мається на увазі польський письменник Францішек Карпінський, автор, крім іншого, автобіографії з назвою «Historia mego wieku i ludzi, z którymi żyłem».

Хоча знайомство з Довбушем – це, може, занадто сильно сказано. Тим не менше, Карпінський Довбуша бачив. І навіть був йому зобов’язаний життям. І навіть став свого роду його похресником. От тільки занадто юним був, щоб все це запам’ятати. Справа виглядала так:

Карпінський про Довбуша

Historia mego wieku i ludzi, z którymi żyłem


Read more... )

tin_tina: (18 століття)

Попри те, що різні варіанти балади розходяться в описі певних деталей, змінюючи послідовність епізодів чи випускаючи окремі з них, важко заперечити, що у всіх них описуються ті самі події, що проходили за тим самим сценарієм. Наприклад, в жодному варіанті Бондарівна не стає жертвою нещасного випадку (на відміну від прозових розповідей), її вбивця завжди діє зі  свідомим заміром. Тим більше, вона ні разу не залишається живою – могла ж їй втеча вдатися або ж, замість вбивати, її могли замкнути в монастирі. Чи така одностайність виникла внаслідок чисто «інтертекстуальних» чинників – початковий сюжет, розвиваючись за своїми власними законами, причому в напрямку чимраз сильнішої драматизації, не дав змогу з’явитися більш поміркованим описам? Чи справа ще простіша і пісня описує реальну подію, що відбулася саме так, як описано в «Бондарівні»? Взагалі, що ми знаємо про реальність «Бондарівни», як сучасники її головних героїв ставилися до любовних історій, вбивств «з афекту», як у цьому випадку було з кримінальною відповідальністю? А раптом, якщо добре пошукати, то знайшлися б якісь документальні підтвердження чи заперечення реальності цієї трагічної історії?

Справа не така вже й безнадійна, згадаймо судові документи з процесу Марусі Чурай. А навіть якщо з документами нічого не вийде, то, може, хтось з відомих і віри гідних мемуаристів, сучасників Потоцького, розповів про такий неординарний епізод за його участю?

На жаль, поки що в нашому розпорядженні є лише ряд розрізнених фактів, частина з них навіть не нашого Потоцького стосується.


Read more... )

Залишилася ще одна деталь, яка, майже безсумнівно, стосується саме нашого Потоцького і нікого іншого – портрет, який він начебто наказав намалювати зі своєї пасії чи ще за її життя, чи вже після загибелі. Ми достовірно знаємо, що Потоцький не просто цікавився мистецтвом – він вклав в нього не тільки величезні кошти, а й свій безпомильний художній смак і організаційний талант; мистецтво, без перебільшення, було його справжньою релігією. Збереглося кільканадцять його власних портретів, отож, виглядає дуже ймовірним те, що він запрагнув мати зображення коханої жінки і попросив про це когось зі своїх підопічних-художників. А, можливо, Бондарівна стала моделлю одного з митців Потоцького і риси її обличчя дісталися якійсь християнській святій чи античній німфі? 

tin_tina: (18 століття)

Останній, волинський,  варіант пісні маркантний подвійно. По-перше, дія тут перенесена аж у Луцьк і помітні сліди волинського діалекту, по-друге, він сам собою раритетний – його записав Климентій Квітка з уст своєї дружини, себто Лариси Петрівни Косач, вона ж Леся Українка. Однак це був не єдиний відомий їй варіант балади, вона знала і навіть планувала використати ще інший, зі словами та зворотами, відсутніми у всіх попередніх версіях.


Read more... )

Закінчити всі ці екскурси по світу «Бондарівни» хотілося б ще одним спостереженням. Сюжет про відважну дівчину чи жінку, яка відкидає домагання могутнього залицяльника і вибирає смерть, щоб уникнути безчестя, є давнім, представленим в літературі та фольклорі з античних часів, можна навіть сказати, архетипічним. Однак героїня «Бондарівни» навіть на цьому фоні виділяється. Всі ці Лукреції з Віргініями чи християнськими дівами керуються релігійними або суспільними нормами, часто – подружньою вірністю чи коханням до іншої людини (це, звичайно, прекрасно, але нам про інше йдеться). Натомість Бондарівною керують винятково її почуття власної гідності і власна самоповага. Тому в кращих варіантах балади її стосунки з Паном Каньовським дуже швидко здіймається до тої висоти, де втрачає свою силу класова чи майнова різниця (ми є собі рівня!), залишається тільки протистояння душ, боротьба характерів, людина проти людини, дух проти грубої сили. Бондарівна не просто обороняє власну честь, вона не приймає жодного насилля, хоч би як воно рядилося в маску кохання.

І в цій боротьбі вона здобуває безперечну морально-етичну перемогу. Тому балада зветься не піснею про Пана Каньовського, а розповіддю про Бондарівну. Хоча, звичайно, вона кидає яскраве світло і на особу другого свого героя, а ще більше – на менталітет численних і невідомих нам співавторів «Бондарівни».

tin_tina: (18 століття)

Завдяки яскравому, драматичному сюжету і легко запам’ятовуваній наспівній мелодії «Бондарівна» мала всі шанси швидко увійти до міжнародного фольклору. Як по правді, то навіть дивно, що наразі знайшлося не так багато її «неукраїнських» версій. Насамперед білоруські. От два варіанти, по суті, це той сам текст, тільки записаний різними алфавітами - латинкою


Read more... )

Profile

tin_tina: (Default)
tin_tina

May 2017

M T W T F S S
1 2345 67
891011 121314
15 161718 192021
222324 25262728
293031    

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated 24/06/2017 06:56 am
Powered by Dreamwidth Studios