tin_tina: (Default)
Read more... )
Хоча, як вже зауважили, спацерович - теж звучить якось підозріло...
tin_tina: (Default)

Артурівський міф — імена й традиції

Основна проблема, яку ставить перед перекладачем будь-який твір «артуріани», — це відтворення імен, топонімів і взагалі власних назв. Є на це дві причини.

Перша — артурівська легенда створювалась впродовж віків, людьми, що послугувались різними мовами, — валлійською, ірландською, англійською, французькою, німецькою, італійською... Відповідно, намножилась сила-силенна варіантів, різночитань, перекручень та «чудотворних розмножень», коли з одного персонажа творилося кілька інших.

Друга... українським перекладачам тут взагалі нелегко. Не можна, подібно «латинянам», просто відтворити написання, мусимо ще й довідатися, як вимовляти... А це, повірте, нелегко, особливо ж стосовно мови валлійської. Та й ще одне — брак авторитетної традиції. От, скажімо, підбираючи слово «з античності», завжди можна покликатися на авторитет Борис Тена, А.Содомори, А.Білецького. Натомість артуріана в нашій літературі представлена куди скупіше. Властиво, я тільки два переклади й знаю — «Трістана та Ізольду» Бед’є, перекладену М.Рильським, та «Лицарів Круглого Столу», перекладених В.Коптіловим із французьких «галантних романів». Себто, не з вихідної мови, валлійської, і навіть не з англійської... Французька мова і французька традиція. Її-то й відтворювали перекладачі. Щоб було зрозуміло: це Тінтажель (а не Тінтагель), Галлад (а не Ґалахад), Говейн (а на Гавейн), Бранжена (а не Бранвен). І далі в цьому ж дусі.

І єдине, що залишається, — власний смак та власний вибір. Виходить свого роду коктейль традицій: Тінтагель і Бранвен, але Галаад. От просто тому, що так більше подобається. (Ще й споконвічні клопоти з ґ – «ґавою»).

А питання таке: як найкраще відтворити ім’я першого мужа Артурової матері, королеви Ігерни? Горлойс, Горловс, Ґорлуа (у Коптілова саме так)? Про оригінальне написання і не згадуватиму, бо хто ще знає, що там вважати оригінальним написанням...




tin_tina: (Default)
 От завдяки цій леді та частина світу, що розуміє англійську мову (а потім і решта світу) може читати валлійські народні міфи і легенди. Це вона їх року  1849-го переклала з тоді вже майже забутої валлійської мови. Книга називається  "Мабіногіон", леді - Шарлотта Гест.

Read more... )

З цікавих фактів її біографії:
Блакитна кров - належала до аристократичної родини у бозна-якому поколінні. 

Офіційної освіти не здобула (її вітчим був неприхильним до жіночої науки), але якось ще в юності прихитрилася вивчити не лише французьку та італійську мови, але й грецьку, латинь, фарсі та іврит.

Мала безліч поклонників, в тому числі знаменитого пізніше політика Дізраелі.

Вийшла заміж значно за неї старшого власника металургійної компанії і одразу ж включилася в процес управління підприємством. Спершу перекладала техдокументацію (з французької), а, коли чоловік занедужав і згодом помер, повністю перебрала керівництво компанією на себе.

За час першого заміжжя вивчила валлійську мову і переклала вже згаданий "Мабіногіон".

Була учасницею чартистського руху, працювала в народних школах, особливо переймалася бібліотеками.

А ще народила десятеро дітей.




Все інше - загалом типове життя англійської аристократки 19-го віку. Як вони його розуміли. Подорожі Європою, збирання колекцій, благодійність.



tin_tina: (Default)

Прихватизована Темза

I wander thro' each charter'd street,
Near where the charter'd Thames does flow.

Слову charter'd пощастило — як тільки його не переклали! Аж складно здогадатися, що це те саме слово оригіналу: і пишна (вулиця й Темза), і вільна, і така, що там «панує знать», і спонукає до «роздумів про права», і «сковано», і «нанесено на креслення» — і ще бозна-що, і це при зрозумілому навіть і неспецу корені «charter». Колись воно більше на якусь хартію натякало, а тепер на літаки (і чартерні рейси)!

Read more... )

Чи це занадто грубо вийде? Зате точно. Або й загадково, кому як. Можливо, років через двісті це слівце (нарешті!) вийде з ужитку?



tin_tina: (Default)
Дуже перепрошую всіх, хто настроївся на Блейка, а я несподівано переключилася на Монтгомері! Так якось збіглося. Але, нагадавши, що «Альпійська стежина» — автобіографічний нарис літературної матері «Енн…» та інших прецікавих дівчаток, міститься отут.

 

Ми ж повертаємось до «Лондону» (якби до міста, то до Лондона, але це назва твору) і маємо розібратися з питанням:

Прокляття блудниці

Про неї йдеться в 4-ому катрені:

 

Read more... )

Ну що ж…, значення дійсно туманне, підставити можна багато чого, а все ж цей катрен легший за «хартійну Темзу».



tin_tina: (Default)

Плач маленьких сажотрусів

З сажотрусами практично всі зацікавлені особи впоралися вдало, я лише узагальню.

Read more... )
tin_tina: (Default)

Повії, Темза, сажотруси

За своє життя я допустилася кількох перекладацьких гріхів, але в одному досі не завинила — за англійську поезію не бралася. Ну бо й куди…, — не кажучи вже про віршувальну техніку, я б часто не вміла і підрядника скласти. Слова багатозначні і хтозна, чого автор вживає якесь дуже чудернацьке? Може, то словесна гра, може, 15-е за місцем у словнику значення, може, за розміром підійшло… А, може, просто помилка друку, оно як колись отой Пальмовий день…Темна воно річ, а відомо ж — те, що губиться у перекладі, це і є поезія.

Так, принаймні, запевняють перекладачі старшої дати. Вони ще не знають, що виросле нове покоління читачів, яке впевнено запевняє: нічого подібного! Якщо ми чогось в тексті не розуміємо, то це переважно тому, що описувані автором реалії давно відійшли в минуле. Виявляється, навіть сучасним англомовним англійцям потрібні пояснення не кажу вже Шекспіра, а поезії, написаної на межі 18-го-19-го століть. Детальні такі пояснення, кожен рядок окремо.

Шкода тільки, що в різних підручниках ці пояснення різні…

Отакі хаотичні думки з’явилися в моїй бідній голові, коли я прочитала певну перекладацьку дискусію. Втрапила на неї геть випадково. Даруйте за інтимну подробицю, шукала книгу для читання у ванні, знайшла журнал «Всесвіт», №5-6 за 2011 рік, де акурат один читач не згоден був з друкованими раніше перекладами поезії «Лондон» англійського класика Вільяма Блейка, ну й пішло… До дискусії підключилися інші люди (в тому числі, викладач англійської літератури в одному з кращих американських вузів).

Не знаю, чим все завершилося, бо дискусія успішно дотягла до кінця 2011 року, не схоже, щоб сперечальники згодилися, а більше номерів у мене немає.

Щоб з’ясувати, про що йдеться, то от оригінал

Read more... )

Тут в читача, боюся, голова піде обертом. Про що ж, холера, йдеться в цьому вірші? Ну, крім загального означення: автор блукає Лондоном і описує свої враження.

Сформулюю-но я три питання. Зарані попереджаю, що точної відповіді на всі три не знаю. Просте, складніше, найскладніше.

1. Що то за сажотруси (Chimney-sweepers) такі, чого вони кричать (плачуть) в церкві? Можна їх, якщо не влазять у розмір, замінити кимось іншим, — каменярами (як у № 2), мулярами, штукатурами? Це, повторю, найпростіше питання, недаремно сажотрусів переважно так і залишають сажотрусами, але от чого вони кричать, від повноти життя чи що?

2. Кого і за що клене «повія юна» (youthful Harlots curse)? Чужі «подружні катафалки»? Образ дійсно сильний, але їй-то що, хіба вона заміжня? А що то за невинне немовля і воно тут до чого? І чиє?

3. Питання найгірше. Яка там ця Темза з вулицями? Пишна? Вільна? Хартійна (що це таке?) Схиляє до роздумів про права? Буває, звісно, мене от ходіння вздовж залізниці схиляє до роздумів. А «уличный чертеж» — що воно таке і, знову ж, чому цей сам епітет (charterd) автор вживає і щодо Темзи? Вона теж схиляє до роздумів чи прокреслена? А, може, ці всі люди неправі і мається на увазі щось зовсім інше? Щось таке — сучасникам автора («Лондон» написаний, принаймні, опублікований 1794-го року) воно видавалося очевидним, а нам — ну ніяк?

Прошу відважно писати. Все приймається!


tin_tina: (Default)

«Межа можливого» — переклад КСД

От ми нарешті і дочекалися моменту, коли можемо обговорювати переклад відьмацької саги українською мовою, офіційно виданий на папері! Ще, як кажуть, і чверть століття не минуло з часу виходу першого оповідання, перекладеного М.Рябчуком, аж ось є вже дві книги оповідань.

Тобто, в моєму варіанті так чи сяк — паперовий, електронний. Я й так наразі користуюся другим, ні-ні, цілком законним, на гугл-буці. Там щасливо виклали значну частину оповідання «Межа можливого», щасливого, бо не так давно я аналізувала помилки російського перекладу цього самого оповідання . Відразу ж відповім на питання, яке багато кого непокоїть: чи не робився український переклад радше з Вайсброта, ніж із Сапковскього? Себто, чи не повторює він помилок, від яких у російському перекладі аж кишить? Отож — ні. Я знайшла лише одну таку спільну помилку, вона могла бути випадковим збігом, зрештою, трактується по-різному.

Але давайте я спершу про щось попереджу. Через багато різних причин я воліла б вести це обговорення у закритому режимі. Однак це неможливо, я його обіцяла членам дружньої спільноти, багато з яких у соцмережах не зареєстровані. Тому домовляємося наперед: не будемо розмовляти, чи доречним є взагалі переклад польського письменника українською мовою (хто б хотів таку бесіду вести, - охоче дам адресу, де можна показати свій глек на капусту), хто має право робити такі переклади, яких правил при цьому дотримуватися і т.д. і т.п. Мене цікавлять лише фактичні помилки, якщо такі знайдуться. Концепцій намагатимусь не чіпати, а якщо вже, то покажу заодно на вдалі, з моєї точки хору, місця.

Прошу також пам’ятати, що я не всезнаюча і можу помилятися, а також те, що можу посилатися на іншу редакцію оригіналу. Або ж просто на помилкове місце в електронному варіанті цього оригіналу. Або ще можливо, що мені чомусь більше подобається інший варіант перекладу певного виразу, про що я чесно попереджу.

Read more... )

На завершення додам своє традиційно: хай там як, прошу на мене не ображатися. Я тільки й хочу, щоб наші переклади були найкращими і настільки бездоганними, наскільки це можливо.

 




tin_tina: (Default)

Агамемнон Андрійович та інші казуси

Оскільки сьогодні я не маю особливої сили на дальші екскурси, то просто процитую абзацик із післямови Ан. Білецького до обговорюваної «Ільйонянки»:

«Якщо тепер такі форми батьківських (патронімічних) імен, як Атрієнко, Кронієнко, Пільєнко викликають у читачів гумористичний ефект, то у вісімнадцятому сторіччі цей ефект ще не досяг того ступеня, який тепер характеризує травестію типу «Енеїди» Івана Котляревського. Ще один російський перекладач українського походження, Киріяк Кондратович, без настанови на травестійний ефект уживає: Юпітер Сатурнович, Агамемнон Андрійович (так!), Аякс Теламонович тощо (в повному рукописному прозовому російському перекладі)».

Глянула я заодно на біографію цього Кондратовича – ех… І коли ми вже перестанемо бути дядьками отечества чужого?

Ну гаразд, щоб трохи веселіше. Траплявся мені колись переклад, здається, античного роману «Ефіопіка», де герої зверталися до бога Аполлона на «ви».

tin_tina: (Default)

Елена-Єлена-Гелена

Як подумати, то грішним коханцям, любов яких стала причиною Троянської війни, поталанило обезсмертити не лише свою історію, а й свої імена. Мало кому з героїв «Іліади» чи «Одіссеї» таке вдалося: Ахіллами чи Агамемнонами можуть назвати своїх дітей хіба що духовні близнюки Шлімана, є трохи Пенелоп та Несторів, натомість Елена та Александр (офіційне ім’я Паріса, під яким він переважно і значиться в «Іліаді») — досі входять до числа найпопулярніших імен.

Read more... )

Отож-бо. Тому доведеться нам вдатися до доморослої традиції. Елена? Гелена? Єлена? Кому як подобається.
 


tin_tina: (Default)

Гекаба-Екава-Ікаві

— Ви ж читали «Іліаду»?

— Так, але не зустрічала там нікого на ім’я Ікаві.

— Це тому, що ви бачили неправильне написання її імені, — Гекаба. Греки вимовляють «Ікаві».

Якщо вірити автору біографічного роману «Мрія про Трою», саме так розмовляв Г.Шліман із певною молодою дамою німецького походження, яка претендувала на роботу в його афінському домі. Необхідною умовою була зміна імені претендентки на гомерівське. На вибір Шліман запропонував кілька імен, в тому числі таємничу Ікаві.

Зрештою, дівчина згодилася на Брисеїду (а, може, Врисеїду?)

Read more... )

От ми і добралися до ще одного ковзкого місця. З іменем головної героїні поеми. Адже можна так назвати Єлену? Чи Гелену? Чи Елену?


tin_tina: (Default)

Царі, князі, гетьмани і отамани

Якщо хтось пригадує, в процесі перекладу «Жриць, амазонок і чарівниць» дуже мене непокоїло питання, чи годиться називати древніх правителів царями. Річ навіть не у російському походженні такої традиції — як мені цілком слушно зауважили, колядки, в яких згадується «тріє царі», цілковито українські, хоча б тому, що у польських є «три крулі», а російських колядок не існує взагалі.

Правильніше було б таке: слово «цар» у мене особисто викликає асоціації із більш сучасним абсолютним монархом-самодержцем. Натомість древні правителі, всі ці Менелаї-Ідоменеї-Нестори за обсягом повноважень швидше князі. Навіть верховний цар Агамемнон не всевладний і формально йому підлеглий Ахілл лає свого зверхника останніми словами і робить це принародно.

Можна б сказати, що це мої особисті глюки, бо таки до царів-Едіпів усі звикли. Але такий знавець древніх цивілізацій. як Ігор Дьяконов (хто ще не читав його книг і спогадів, а шукає щось цікаве і розумне, то дуже раджу) теж вважав найкращим наближенням до титулів правителів древності слово «князь». Хоча чудово знав, що це слово не таке дуже давнє, молодше від царя, і не слов’янського, а наче германського походження.

Отож тим читачам, які не поведені на царях, варто заглянути до перекладу Руданського. Отам вже цю вельможну галайстру титулують усіляко — є і царі, і князі, і гетьмани, і отамани.

Read more... )

Що ж на це упорядник видання 1973 року та автор післямови, Ан.Білецький? А нічого.

«…навіть у максимально можливому наближенні до епохи і культурно-історичної обстановки оригіналу в сучасних нам перекладах залишається неминуча модернізація, пов’язана з загальним характером лексики і фразеології мови, якою перекладається «іномовний, інокультурний, іноепохальний» оригінал. Коли в перекладах «Іліади» і «Одіссеї» з’являються «царі» замість «анактес», «басілейс», «косметорес» тощо, то ми цей анахронізм, очевидно, вже не відчуваємо як такий, хоч тут ідеться про певну «ретроспективну проекцію» середньовічного терміна в обстановку мікенської епохи.

До речі, коли б на місці «царя Агамемнона» чи «царя Пріама» опинилися б «король Агамемнон» чи «король Пріам», ми, очевидно, запідозрили б у цьому зухвалий замах на нашу перекладацьку традицію».

Не замахуючись на традицію, залишімо вже тих царів, хай собі. Завважу тільки, що існує-таки конкуруючий вплив більш західної традиції «королів» (західноєвропейцям взагалі в цьому сенсі легше, їм не доводиться розриватися між царями і королями), а також те, що скандальний витвір Макіавеллі «Il Principe» — «Володар», «Правитель», — інколи перекладається також як «Князь». А ще є стійкий вираз «князь темряви».

Наступна проблема — вимова. особливо власних назв…



tin_tina: (Default)
«Він /Руданський/ обирає своїми зразками твори українського фольклору, народної словесності, пов’язаної з ім’ям ще неписьменного творця — Гомера; переклад цього епічного твору призначається для тих, кому найближча саме українська народна словесність.

Завданням Руданського було перенести оспівані в гомерівському епосі події Троянської війни в обстановку його рідної Вінничини з її історичним минулим, що сягає часів Київської Русі…»

А вийшло воно так:

Про гнів співай, Співо, Пільєнка Ахілла,

Read more... ) Знаєте, хто така Співа? Це, звісно, Муза! Але це лише початок радикальних відмінностей перекладу Руданського від знайомої нам традиції.

tin_tina: (Default)

Омирова Ільйонянка

Чи хтось би повірив — цілком недавно, на пам’яті нині живих і не дуже древніх було таке, що українська традиція називання античних персонажів вже начебто склалася. А от самих перекладів майже не було! Або ще не переклали (Борис Тен вже переклав «Одіссею», а «Іліаду» щойно перекладав), або ж вони були недоступними (як переклади Гесіода, зроблені Свідзінським, чи переклади Лукреція, зроблені Миколою Зеровим).

Щось, однак, широкому загалові демонструвати треба було… А, може, не широкому загалові, а доволі вузькому колу вузьких спеціалістів було відомо, що один переклад «Іліади» в нас таки був. От тільки зроблений доволі давно, ще у 60-х роках ХІХ-го століття, виданий на початку ХХ-го, не античником виконаний, а поетом, за професією лікарем, і дуже вже оригінальний переклад вийшов. Цілком всупереч тій новій традиції, яка саме так-сяк складалася.

Коротко кажучи: у 70-х видали тритомник Степана Руданського, а в його третій том і помістили Гомерову «Іліаду». Себто, Омирову «Ільйонянку». Так назвав цю поему перекладач.

Читати сьогодні цей переклад — неабиякий кайф. От Александр Кравчук дуже любить у своїх історичних розвідках цитувати давні, донаукові польські переклади класики. То й ми не ликом шиті. Окремі вирази там напрочуд колоритні, я не можу натішитися «патлатими ахейцями». Щоб здогадатися, хто такі Врода, Іра та Іва (олімпійські богині), треба неабияк постаратися. А як вам Ахілло Пільєнко? — розкіш!

Ще до цього видання написав післямову головний український античник, А.Білецький, і вона так мені сподобалася, що я не втримаюся і дещо зацитую. (Не переймайтеся постійними аверсіями до російських перекладів, воно почасти правда, а почасти так треба було).

Read more... )
tin_tina: (Default)

Ще один погляд на перекладацтво

Навряд чи я зуміла б віддати належне саме такому перекладу німецького поета, а все ж ідея цікава...

Read more... )
tin_tina: (Default)

Перекладача не стало, але справа живе

або ж про злочинну діяльність фальшивих друзів перекладача після Вайсброта.

Read more... )

Добре, вікно вже у мене закінчилося, біжу, а всіх вітаю — і остерігайтесь фальшивих друзів!


tin_tina: (Default)

Ще трішки непорозумінь з відьмаком

Себто, у перекладі Вайсброта. Чи не виглядатиму я невдячницею, яка кусає «руку кормящу»? Зізнаюся, що я теж вперше читала цикл саме у такій інтерпретації — оригінальні книжки дістати було надто складно, українських перекладів немає досі. Коли ж я врешті ті оригінальні тексти (електронні, не книжки) роздобула, то виявила: те, що пропонувалося «російському» читачеві, вельми відрізнялося від того, що було насправді.

Вже не згадуватиму про численні стилістичні неточності: ніяк не можу уявити, щоб високоосвічена чародійка Вісенна висловлювалась в стилі «я малость притомилась», а залізна жінка, королева Каланте, — «дочурка» і «зятьок». Бог вже з тим, яка сама сукня не заважала героїні рухатися — надто довга, як в оригіналі, чи надто обтисла, як у перекладі. Чи так вже істотно, як пахнуть дріади — вербеною, як у перекладі, чи вербою, як в оригіналі? Бувають, однак, моменти, коли начебто невеличка помарка перекладу стає причиною цілковито хибного розуміння читачем чи то характеру героїв (чомусь вони жартують або проповідують у зовсім непідходящий момент), чи то перебігу подій.

Read more... )

І вже зовсім на прощання: щоб не виглядало, наче я тільки помилки шукаю, нічого не пропонуючи взамін, то отут http://divczata.org/articles/andzhei-sapkovskii-mech-prirechennya.html викладені вже готові частини перекладу, бракуючі сподіваємося викласти у найближчий же час. Наразі до зустрічі!


tin_tina: (Default)

Переклад: помилки чи особливості стилю?

(на прикладі оповідання Andrzej Sapkowski GRANICA MOŻLIWOŚCI

- Анджей Сапковский Предел возможного, переклад Е.Вайсброта)

Read more... )



tin_tina: (Default)
Сапковський

Всіх зацікавлених повідомлю, що друга книга оповідань (робоча назва "Меч приречення") вже в роботі. Але робота цього разу йде досить хаотично. Тому одне з останніх оповідань циклу, однойменне з ним, перекладається вже, хоча так-то до нього ще довга черга.

Сталося так, бо я це оповідання найбільше люблю. По-перше, там врешті з"являється головна героїня (Цирі), по-друге, там проявляється головний цимес цсього циклу - "Старша Мова". Та сама, якою розмовляють ельфи, дріади, сирени і освіченіші люди.

От щодо цієї СМ я й хотіла б порадитися. Як знавці рекомендували б її подавати? Варіанти наразі такі.
1. Виділити курсивом і додати (приблизний) переклад фраз в якості примітки.
2. Ніяких приміток не додавати, значення зрозуміле з контексту.
3. Приміток не треба, але додати словник СМ (такий вже є) як окрему частину циклу.
4. Ще щось.

Наразі я схиляюся до третього варіанту, але дуже прошу висловитися! Також нагадаю, що одна з героїнь (дріада) має розмовляти білорусько-українсько-російським суржиком ( пояснення: так розмовляли у тому людському селищі, звідки дівчинка потрапила до Брокілону, оскільки пізніше ніхто її літературної загальниці не навчив, то так вона і затямила). Але так сталося, що я не вельми вмію імітувати цю "трасянку", отож дуже попрошу про допомогу.

Щоб мене не запідозрили у білорусофобії: героїня хороша, а свою рідну галицьку говірку я вже не маю сумління викручувати на всі лади :-)


tin_tina: (Default)
І я колись думала, що читала "Золотий полудень" Сапковського! І я колись думала, що його розуміла...

Насправді необхідно прочитати цей переклад , щоб його розшифрувати.

Хоча, властиво, це вже зробила Аля Мороз.

Дуже-дуже рекомендую, особливо ж примітки.

 
Read more... )
 

Profile

tin_tina: (Default)
tin_tina

August 2017

M T W T F S S
 123456
78910111213
14 15 1617 1819 20
21222324252627
28293031   

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated 23/08/2017 12:03 pm
Powered by Dreamwidth Studios