tin_tina: (Default)
 Врешті перевичитана і переформатована.
Отут
Може, я врешті навчилася робити стерпні fb2? Ще б epub-и навчитися.
Книжка, згідно з моєю класифікацією, літня (і дія переважно відбувається влітку, під час канікул, які Джейн проводить у тата на Острові. 
Але до Різдва теж пасує.
Радісна оптимістична книга - аж дивно, що писала її авторка під враженням розлучення свого власного сина і в період дуже для неї нелегкий...
Хто ще не читав, то дуже прошу!
tin_tina: (Default)

Скромне ім’я жіноче

Йдеться про нарис Л.М.Монтгомері «Альпійська стежина» і кому його варто читати. Шанувальницям творчості письменниці, — так, а ще всім тим, кому цікаво, як формується homo literatis.

Read more... )

Чи вписала вона своє ім’я на вершині? Думаю, сьогодні вже ніхто не сумнівається.



tin_tina: (Default)
 Можливо, шанувальниці та шанувальники найвідомішого твору Л.М.Монтгомері,  "Енн із Зелених Дахів", - зацікавляться фрагментом "Альпійської стежини", де описується процес створення "Енн..."
 

 

Read more... )

[1] Героїня «Енн…» просила називати її Anne.

[2] Іспанські замки — в англійській мові ця ідіома означає «витвір фантазії». Пізніше письменниця обіграла її в повісті «Блакитний Замок»..

[3] «Люсі Грей» — поезія Вільяма Вордсворта.

[4] Це писалося у 1917 році. Досі важко вже назвати мову, на яку не переклали б зворушливу повість про руду дівчинку з буйною фантазією. Все ж зазначу, що кілька років ми маємо також українську «Енн» в чудовому перекладі Анни Вовченко.

 
 
 
tin_tina: (Default)

«Наші батьки розійшлись» і «Джейн…»

Read more... )

tin_tina: (Default)

Цитати та ідіоми

От вже не знаю — чи то в англійській мові ідіоми такі хитромудрі й колоритні, — куди там нашим «сім раз відмір»!, — чи то Лусі Мод звідки їх вишукувала й використовувала? Словом, ледь не всякий цікавий вислів у «Джейн…» — ідіома. А якщо ні, то цитата. Багато з них не конче і явні.

І їх приклади )

Ще там чимало всякого добра, але свій особистий словник я поповнила виразом «пишу епос із життя Мафусаїла». Означає напрочуд довгу і не цілком зрозумілу роботу, на зайнятість якою можна послатися тоді, коли конче треба на щось послатися…

Заодно радісно повідомляю, що "Джейн..." вже викладена. Отут Вкотре нагадаю, що до перекладу цієї повісті, виданого "свічадом", цей переклад жодного стосунку не має, свічадівський переклад я бачила тільки раз, та й то на форумі.

tin_tina: (Default)

«Джейн…» — і її мова

Збираючись перекладати «Джейн…», я не вважала цю задачу аж надто складною. Мова Джейн виглядала далеко простішою і природнішою, ніж закручений синтаксис і рідковживані слова «Блакитного Замку». Однак і цього разу все вийшло не так легко.

Перша особливість мови «Джейн..» — там не просто згадується чи використовується місцева говірка, вона часом стає сюжетотворчою (в епізоді про декламацію Джейн, наприклад). Друга особливість, взагалі характерна для Л.М.Монтгомері: у кожного персонажа своя, сказати б, мовна партія. Приблизно це виглядає так.

 

А як? )

В основному все. Поясню заодно, що галицьку говірку (замість канадської) я використовую не тому, що вони так дуже між собою схожі, а тому, що її єдину я вмію відтворювати.

tin_tina: (Default)

Джейн — ініціація

Демонстрація тої клепсидири відбулася тоді ж, коли під владарювання Джейн перейшли інші родинні речі. А до того вони належали її бабусі, не тій, що Кеннеді, а тій, що Стюарт.

Читачі «Джейн…» вже знають, що героїні не дуже пощастило з жіночою частиною родини. Холодна і владна бабуся по матері, безвольна матір, солодко-їдка тітка Айрін і суха до повної висушеності тітка Гертруда. та ще двоюрідна сестра Філіс, з якою у Джейн довго не складалися стосунки.

Ця убогість почасти компенсувалася спілкуванням з іншими жінками. У Торонто — з кухаркою Мері та приятелькою Джоді, на Острові — з численними сусідками, насамперед найдобрішою місіс Джиммі Джон, а ще з мудрою тітусею Ем. Але то все — не рідна кров (на відміну від Валансі, якій родинні зв’язки лише ускладнювали життя, у світі «Джейн…» ці зв’язки є дуже істотними). Була, однак, у героїні родичка, з якою вона розминулася в часі, але яка посередньо справила чималий вплив на її життя. Її тезка Джейн Стюарт (перше і головне своє ім’я Джейн Вікторія дістала на честь цієї бабусі).

Бабуся і внучка )
tin_tina: (Default)

Джейн – час історичний

(десята частина ще є, але не вичитана. Попередні 9 отут )
Не знаю, чи можна перекладати зовсім без концепції, хоча б найпростішої. Мені таке ніколи не вдавалося. Перекладаючи Монтгомері, я намагалася якомога точніше, інколи навіть буквально відтворити оригінал — як його мову, так і сюжет та описуваний світ. (І це та сама особа, яка тексти Сапковського викручувала, як хотіла…, але й там не без певної концепції і не без точності).

Що то за концепція )
tin_tina: (Default)

Виховання за допомогою кухні

Як відомо, для виховання особистості можна використовувати не одну методу. Можна шкільну математичну, шкільну латинь, а ще спортивна, а ще музична, а ще… Джейн підійшла кухонна метода. Звичайно, не тільки вона одна, — наприклад, можливість ходити куди завгодно і робити що завгодно теж дуже пішов на користь героїні Але кухня теж придалася.

Read more... )

Раз уже вам пощастило і ви народилися кухарем, то згадайте твердження Сковороди про сродний труд, робіть, що хочете, — і будьте щасливі!

Чого усім бажаю.


tin_tina: (Default)
 

Структура «Джейн…»

Раз більше половини «Джейн…» вже перекладено, то я вправі дещо перепочити і пояснити, що ж у тій книжці такого особливого (окрім того, що вона одночасно і феміністична, і антифеміністична).

Фактично це три месиджі: сімейний роман типу «Мої батьки розійшлись» (збіги з оповіданням Ірини Вільде інколи аж буквальні, хоча всі ці збіги, без сумніву, випадкові чи спричинені самим духом епохи), популярний у 18-у столітті, але й досі не забутий «роман виховання» плюс дуже потужний літературний, культурологічний та побутовий бекграунд. Мені особливо цікавий цей третій шар, — хто хоче довідатися про особливості канадського життя у міжвоєнний період, то ця книжка містить потрібної інформації більше, ніж монографія. Я про це обов’язково напишу, але трішки пізніше. «Наші батьки розійшлись» буде сенс розбирати тоді, коли викладу більше тексту, так щоб усі зуміли висловити свою версію подій — і Джейн, і її бабуся, і батько, і мама. Бідній безсловесній мамі авторка надасть такий шанс майже в кінці книги, то доведеться ще почекати. А от про роман виховання можна писати хоч вже.

Read more... )

 

tin_tina: (Default)

Неприємна рідня — гендерний аспект

Література в цілому і Л.М.Монтгомері зокрема може похвалитися цілою галереєю малоприємних осіб старшого віку, які у всякий спосіб труять життя залежним від них родичам. І тиранічною вдачею, і незрозумілими гніваннями, і постійними шпильками та чіпляннями, і ще, і ще, і ще… Звичайно, впізнавано і реально. Але от що цікаво: якщо у реальному житті ніякої особливої статевої різниці між такоими особам ан масс немає — навпаки, представники сильної статі так само уміють плюнути в душу, як жінки, а хоча живуть менше, то можливості уїсти мають куди більше, — то в літературі якось цього не видно. Там ролі баби-яги, старої відьми і тому подібні дістаються, згідно з амплуа, винятково жінкам. (Мати Валансі з «Блакитного Замку», опікунки Елізабет та мати Поліни з «Енн із Тополь», бабуся Джейн, себто місіс Кеннеді, з «Джейн з Ліхтарного Пагорба).
 

Read more... )

Ну, наразі все. А поки що є 4-та частина «Джейн з Ліхтарного Пагорба» (всього їх орієнтовно має бути 10) — отут http://divczata.org/ua/articles/lusi-mod-montgomeri-dzhein-z-likhtarnogo-pagorba.html Навіть більше: на моє глибоке здивування, цю книжку нещодавно випустило «Свічадо», — ото вона http://svichado.com/novynky/dzhejn-z-pagorba-lihtariv.html Якщо хтось прочитає, то відгукніться. На жаль, я надто пізно про неї довідалася, але нехай уже буде два переклади, сподіваюся, не покусаються.

tin_tina: (Default)

Джейн веде за гриву лева

Read more... )
Я і справді радила б цю Джейн як приклад феміністичного ідеалу, якби не одна обставина — такою Джейн стала, вибравшись з «материнського» світу і опинившись у світі «батьківському». Але про це трішки пізніше.

 

tin_tina: (Default)

Блакитний Замок – завершення

(Все подальше — цілковитий спойлер, тому призначений або для тих, хто вже цю повість прочитав, або ж для тих, хто не читав і не планує. Хто ж все-таки планує, але не знає, де, то це тут )

Read more... )

tin_tina: (Default)

Блакитний Замок і Зачарована Гора

Якщо хтось забув, то «Зачарована Гора» — один з найвідоміших творів не кого іншого, як метра і нобеліата і т.д. Томаса Манна.

Що, здавалося б, спільного у цьому двотомному романі, вкрай серйозному і за тематикою, і за стилем оповіді, — з простенькою «жіночою книжкою», дитячим сюжетом, легенькою тональністю? Окрім того, звісно, що писалися майже одночасно і надруковані теж були з невеликою часовою різницею, — Зачарована Гора у 1924, Блакитний Замок — у 1926?

Та ба! Якщо вже мова зайшла про час…. то спробуйте розрізнити, який абзац якого твору стосується? Якби не «статева приналежність» героїв, — ну і Європа, а не Канада, я б не вгадала. А ледь-ледь змінити другий абзац, то й можна сміливо вставляти його в маннівський текст, де теж немає ні минулого, ні майбутнього, все звичне і знайоме далеко, жодних традицій, жодного примусу.

Read more... )

Коли додати ще такі пунктики, як італійський сад, іспанський замок, маскарад, — то вже набирається цілий оберемок! Чи воно випадково, чи навіяно вітром епохи, чи Монтгомері читала «Зачаровану Гору» (я майже нічого не знаю про її лектуру поза англійською, чи, ширше кажучи, англомовною)? Хто його знає… Я б списала на схожість ситуацій.

tin_tina: (Default)

Час дії Блакитного Замку

Питання не таке просте, як здавалося б. Ми знаємо час написання і публікації повісті, ми маємо її внутрішній календар, а от зовнішній, який давав би змогу визначити час дії, виходячи з внутрішніх реалій… З цим складніше. Мимоволі згадуються слова, сказані про іншу книгу – сюжет витає по перших десятиліттях 20-го віку, ніде не знаходячи собі пристановища. Стосувалися ці слова роману Т.Манна «Чарівна гора» (а там чимало спільного з Блакитним Замком, навіть назва — перегукується чи що).

Ну, припустимо, з «Чарівною горою» справа зрозуміліша, початок дії — серпень 1907 року, кінець — серпень 1914 року. Збігається навіть така деталь, що наступний після початкового рік є високосним і саме 29 лютого у санаторії відбувся карнавал з маскарадом, коли Ганс Касторп і Клавдія Шоша врешті порозмовляли, а потім дуже надовго розлучилися. Якщо ж до тексту втрапили побутові чи ще якісь реалії часів попередніх, то в цьому нічого дивного немає, так буває і в дійсності.

А от щодо Блакитного Замку, — то тут ніяк не вдається зорієнтуватися, як розміщений час його дії стосовно найсерйознішого часового вододілу, себто тієї війни, яку довго називали Великою, аж доки не приключилася ще більша. Ми її називаємо 1 Світовою.

Read more... )

Ну що ж, відомо, що час у таких зачарованих місцинах йде своєрідно, то прискорено (повертаєшся — а вже давно про тебе забули, змінилося кілька поколінь), а то сповільнено (ти переживаєш неймовірні та тривалі пригоди, а назовні навіть хвилина не закінчилася, навіть вода з глека не встигла вилитися). А Блакитний Замок — безперечно, місце зачароване і сюжет повісті виразно казковий. Чи, може, більше пасує слово «архетипічний» або «міфічний»? Ще раз нагадаю, що в ранньому варіанті Валансі звалася Мірандою. Чарівницею.

tin_tina: (Default)

Про моду на худорлявість, флепперок та змінність канонів жіночої краси

Кожен переклад, навіть такого не надто складного тексту, як «Блакитний Замок» — випробування для перекладача (тим паче, початкуючого і невмілого як я). Мало того, що існують труднощі суто мовного характеру, то ще й доводиться розбиратися з не зовсім зрозумілими реаліями, а буває й так, що необхідно якось споруджувати мости між смаками читачів та уподобаннями героїв чи й самого автора. В мене така проблема виникла у тому абзаці, де пояснювалося, що одним з проявів погарнішання Валансі було те, що вона набрала ваги. Хай навіть раніше вона була худою як смик! — будь-яка сучасна жінка твердо переконана, що, наводячи на себе красу, варто б трохи посидіти на дієті та схуднути.

Read more... )

Але чи справді цей процес тривав усього рік? Це підводить нас до вже згадуваного питання про те, коли насправді могла відбуватися дія «Блакитного Замку» і скільки вона тривала. Попри всю умовність подібних розважань щодо художнього твору, воно мене інтригує. Для нього я виділю собі окремий запис.

tin_tina: (Default)
 

Джон Фостер і його книги

При неуважному прочитанні (а також при не надто сумлінному перекладанні :-) ) «Блакитний Замок» може видатися доволі простенькою книжкою з не надто складним сюжетом. Що там казати, при крихті здогадливості всі загадки цього твору розгадуються майже відразу, ніяких суперповоротів сюжету немає, немає і зміни ролей: хто з персонажів з самого початку був добрим, той таким і зостався (ну, правда, деякі персонажі виявилися небезнадійними і дещо виправилися). Словом — звичайний дамський роман!

Так, звісно, не є, в літературному сенсі «Блакитний Замок» — доволі складна споруда. Як це замкові й пасує.
 

Read more... )

Гм… ну, залишаю це питання на розсуд читачів (до повного перекладу Блакитного Замку залишилося сторінок 10, себто з тиждень роботи), а так наперед зауважу, що у первісному варіанті тексту героїня Блакитного Замку звалася не Валансі. Інакше.

Так само, як героїня твору вже згадуваного Чарлза Робертса «Серце древнього лісу». Мірандою. Чарівницею. І це теж недаремно.

 

tin_tina: (Default)

Протестантська етика і задоволення

Про цю саму протестантську етику у нас останнім часом багато говорилося. На моє здивування, вона вважається чимось типу інструкції «як заробити мільйон». Здивування, бо так-то я вважала, що це етика середнього класу і базовими людськими цінностями в очах як суспільства, так Всевишнього вважає працьовитість, порядність, ощадність, акуратність, сумлінність. Може, одна людина таким способом і не доробиться, але суспільству таке явно на користь…

Але чи справді? Чи не має та хвалена етика якоїсь потайної і темної сторони? Авжеж — і такою тіньовою стороною є її негативне ставлення до задоволення та насолод. Не буду вже вдаватися у ставлення до сексу (тут міг вплинути і загальнохристиянський, а то й дохристиянський спадок). Поговоримо про інше задоволення. Як на мене, базисне, дуже багато людей вважає його дуже важливим особисто для себе. Задоволення від читання.

Read more... )

Як подумати, то з віком ми всі починаємо потроху тікати від «фабульності» (як Барні у «Блакитному Замку») і шукати душевної розради у нон-фікшні. Мемуарах, листах, дослідженнях… Для Валансі такою душевною розрадою стали книги (фікційні) письменника Джона Фостера (вигаданого авторкою). Для філософії «Блакитного Замку» і його перекладу ці писання такі важливі, що доведеться присвятити їм окремий допис.

tin_tina: (Default)

Примовки Галасливого Абеля

Чомусь так мені виходить, що коли хочу я відтворити живу, не телевізорну, але по-своєму вишукану мову, то вдаюся до східноукраїнських джерел. А коли таку ж живу, але простонародну, — то до західних. Сподіваюся, жодної ксенофобії в цьому немає, бо саме таку західноукраїнську говірку я чую довкола себе щодня, та й сама нею розмовляю (правильніше, розмовляла, доки не втрапила під прес і вплив грамар-наців).

При перекладі Сапковського знайти носія подібного мовлення було легко, але і в Монтгомері знайшовся. Є в «Блакитному Замку» хоч і не головний, а все-таки важливий персонаж на ім’я Галасливий Абель. Тобто, звати його просто Абель, а Галасливий — це кличка через його звичку ревіти, галасувати і взагалі здіймати бучу. (в оригіналі він Roaring, правильніше було б назвати його Ревучим чи Рикаючим, але я вже не змогла — він для мене став Галасливим і це ніяк не хотіло мінятися).

Read more... )

Profile

tin_tina: (Default)
tin_tina

August 2017

M T W T F S S
 123456
78910111213
14 15 1617 1819 20
21222324252627
28293031   

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated 23/08/2017 12:00 pm
Powered by Dreamwidth Studios