tin_tina: (Default)
(Обіцяні уривки спогадів Ол.Степанів про її перебування в російському полоні. Їх записав у вересні 1917 року О.Назарук. Я відібрала тільки ті фрагменти, які стосувалися власне Азії – як не в географічному, то бодай в етнографічному сенсі. Рубежем між Європою та Азією мала б бути подорож по Волзі).
Гарна велика оаза серед пустині )
tin_tina: (Default)
     Хто б повірив, як тяжко можна напрацюватися всього за три робочі дні (і до якого стану студенти-програмісти за місяць практики зуміли довести комп’ютери, про які попередня служба заклинається, що передала в робочому стані). Потрохи повертаючись до мережевого життя, спробую я розвинути дві попередні теми – Франка та жінок на війні. Думаєте, не перетиналися? А от уривок з поезії «На пастівнику». Як зрозуміло з назви, відтворює бесіди хлопців, що мали б пасти коней вночі, насправді ж усіляко розважаються і перебирають в розмові всякі животрепещущі теми. А насамперед – можливу майбутню війну. До війни, щоправда, залишалося 20 років, але це ми тепер знаємо, тодішнім же парубкам і так треба поставити в плюс те, що вони добре напророчили, хто і з ким має воювати.
Read more... )
tin_tina: (Default)

     Зі смертю Софії мала б закінчитися ця розповідь. Так планувалося з самого початку. Однак історія тривала, а дівчата війни були занадто яскравими особистостями, щоб не залишити в ній свого виразного сліду.
     В першу чергу це стосується Олени. Написано про неї так багато, що треба мати неабияке зухвальство, доливаючи води до моря. І все ж...
Read more... )

     Вона стала легендою ще за життя і залишила легенду на спомин про себе.
     Там то приступом до бою
     Ішла Степанівна
     І не найдеться в Європі
     Дівчина їй рівна.

 


tin_tina: (Default)


Дівчина на війні – Софія
Продовження спогадів Олени Степанів.


Read more... )

Зі смертю Софії завершується ця розповідь.





tin_tina: (Default)
Олена Степанів про Гандзю Дмитерко
(Спогад записаний 10 жовтня 1932 року, отож перепрошую за те, що доведеться забігти наперед)
Read more... )
tin_tina: (Default)
 Сепаратистка і мазепинка, або Олена в Російській імперії
    Як уже згадувалося, Олена в ролі військовополоненої неабияк заінтригувала російських журналістів. Кореспондент газети «Русское слово» Сергій Мамонтов помістив її фото з групою інших бранців, додавши супровідну статтю:
     «Барышня-офицер
      На переднем плане – пленная барышня-офицер, разделившая их участь. Она родом галичанка, слушательница высших курсов во Львове, по убеждениям «мазепинка», ненавистница России. Пошла в австрийскую армию добровольцем» (перепрошую за те, що я дозволила собі перейти на сучасний правопис, текст, звичайно, був з «ятями» і твердими знаками).
  Чарівне дівоче личко дивилося на нас із забороненого фото )
 
       Літом 1917 року Олені за сприяння Червоного Хреста (вона особливо дякує графині Горн і полковнику Пішелі) вдалося повернутися додому. Про обставини її переїзду через Скандинавію і ентузіазм скандинавок по відношенні до неї, жінки-офіцера, мені вже доводилося писати.
      Що чекало її на батьківщині? І радість, і смуток. Для нас були б цікавими описи її зустрічей з іншими «дівчатами на війні».
tin_tina: (Default)
 Звіт воєнного кореспондента Франца Мольпара із Галицького фронту.
Східна Галичина, 13 серпня 1915 року
     (...)Одною з особливостей цих відділів (тобто січових стрільців) є те, що до складу їх входять одягнені в регулярні польові уніформи дівчата, які виконують польову службу під кожним оглядом нарівні з мужчинами. Вони носять кріси, вони склали вояцьку присягу, їх підносять у військових ступенях, вони одержують бойові відзначення. За міжнародним правом, вони є вояками так само, як і мужчини, ми також визнаємо за регулярних вояків тих російських жінок, що воюють у вояцьких уніформах. (Цікаво, хто це такі? Може, хтось знає?)
    Один погляд очей панни Софії відсуває літами збирані міщанські жарти чи дотепи. )
tin_tina: (Default)
 Осип Назарук про дівчат на війні
      Оскільки я складаю не хроніку Першої світової війни, хоча б у розрізі долі окремих осіб, то кілька подальших епізодів збуду якомога коротше. Повернувшись з відпустки, Олена здобула ранг хорунжого, згідно з тодішніми військовими порядками це зробило її фактичним командиром сотні. В цій ролі вона справилася якнайкраще, будучи одночасно і дуже вимогливою до підвладних і дуже дбаючою за них (Взагалі, як відмічала й сама Олена і її сестри по зброї, в них далеко краще укладалися стосунки з рядовими вояками, аніж з офіцерами. «Відношення сільських хлопців, тобто звичайних рядовиків було куди краще, як товаришів-інтелігентів. Селянські хлопці були перш за все справедливі. Вони знали, що ми на свій старшинський ступінь заслужили, й вони не робили різниці в своїм відношенні до нас чи старшин-мужчин. Тоді коли в інтелігентів відігравали вже ролю амбіції і ми, жінки, зустрічалися у відношенні до себе навіть з об’явом браку карності»). Відзначилася в боях за Маківку і була нагороджена військовою відзнакою – одночасно з Софією Галечко. А невдовзі, в ході битв за Болехів, потрапила в російський полон.
      Така незвична полонена вельми здивувала і російських військовиків, і, ще більше, - журналістів, які поспішили розтрубити сенсацію ледь не на всю Росію. Звичайно, насамперед їх цікавили причини, що змусили молоду і вродливу дівчину до такого незвичного заняття. Не забракло й «шпигунської» версії (такої ідіотської, що кожен міг би впевнитися: розвідка країн-учасниць війни даремно їла хліб, займаючись переважно окозамилюванням і переповіданням пліток). Але основним поясненням, як легко здогадатися, стало таке: не обійшлося тут без любовної історії! Вже щасливої чи нещасливої – інша річ.
      В свою чергу, земляків Олени, особливо тих, хто знав її особисто, така версія могла хіба що насмішити. Але чи були розумнішими їхні власні «психологічні реконструкції»? А взявся тут за справу, можна сказати, професіонал: майбутній відомий журналіст, майбутній автор знаного й нам хоч би завдяки однойменному фільму роману «Роксоляна», себто Осип Назарук. Правда, на той час він ще не знав Олени особисто, однак часто зустрічався з її товаришами по службі і розпитував про те, якою вони її запам’ятали та що саме, на їх думку, штовхнуло цю «подільську квітку в кров, грязь і болото війни» . І, зрештою, вирішив таке.
    репрезентовання новочасних домагань жіноцтва в сей спосіб )
     Звичайно, в цих міркуваннях чимало наївного, а чимало і якогось вже малозрозумілого почуття власної «чоловічої» вищості, бо, як випливає з певних спостережень того ж Назарука, і Олена, і Софія не мали особливих причин вважати своїх товаришів по зброї якимись вищими істотами, котрим треба дорівнятися за всяку ціну. Тим не менше – запам’ятаймо.
tin_tina: (Default)
    Кадет Олег Степанів 
     Уривки з інтерв’ю, яке Олена дала співробітнику часопису «Ноєс Вінер Тагблятт» (у січні 1915 року, у Відні, де вона опинилася під час різдвяної відпустки, сподіваючись розшукати батьків).
 Я не мала найменших полегш, ні привілеїв в порівнянні з рештою товаришів )
tin_tina: (Default)
 Від вересня до грудня
Із записок старшого десятника Олени Степанівної (хроніка сотні Барана Михайла від виїзду з Горонди дня 29 вересня 1914 року)
Read more... )
    На цьому публікація уривається. Воістину, війна – то тяжка й виснажлива робота.
tin_tina: (Default)
Софія
    Починаючи з цього епізоду, в нас з’являється нова героїня. На відміну від інших стрілкинь, вона не була львівською студенткою. Навіть не народилася в Східній Галичині, а в Новому Санчі. Як ми далі побачимо, була доволі стриманою, навіть замкнутою особою, тому про неї писали куди менше, ніж про яскраву екстравертну Олену. А жаль.
    Ось так вона виглядала в описі Олени (нарис «Перша зустріч»):

   такого лиця, як у Галечко, я не зустрічала вдруге )
    Ми не стали близькими приятельками, ні сердечними друзями. Вона залишилася мені нерозгаданою, як загадкою було її непорушне обличчя і сині, замрячені, закриті важкими повіками очі.
tin_tina: (Default)
 Літературна ілюстрація до попереднього – Емансипантка
    Жартівливу пісеньку про добровольців у Мезевтеребеші (порівняння війська з бандою – чи то бандою в теперішньому значенні слова, чи то військовим оркестром – виникло тому, що стрільці «першого набору» не мали тоді ні уніформ, ні спорядження і виглядали, за власними словами, «як македонські повстанці») цитує Роман Купчинський в повісті «Заметіль».
    Ми Романа Купчинського знаємо переважно як автора пісень, в меншій мірі – як поета. Але саме «Заметіль» я б рекомендувала як зразок доброї прози, яка поєднує силу-силенну точних історичних подробиць, легкий стиль і м’який гумор. Оскільки головний герой повісті, Зварич, alter ego автора багато бачив і багато запам’ятав, на сторінках книги раз-у-раз з’являються персонажі одночасно й реальні і легендарні, наприклад, герої незліченних анекдотів Новіна де Розлуцький та четар Цяпка чи прекрасна Шаріка. Натомість Олена і її подруги-воячки нібито у власній особі й не фігурують, хоча певні натяки на них є. От хоч би в такому епізоді, саме під час марширування гаївської сотні по чесних львівських бруках.
  Війна – не бабська річ )
    - Десь мені жінка втекла. Може, часом, є в вашій сотні?
    Стрілець на ті слова зробив таку міну, що Качур уважав за відповідне вицофатися, що виконав хоч і швидко, але дуже дискретно».
tin_tina: (Default)
 Інтриган
    От як виглядала зблизька та чоловіча інтрига, про яку з таким обуренням згадувала Олена.
Михайло Галущинський – спомин з 1914 року
   хоробливий наклін, а щонайменше гістерія )
    У викладі самої Олени цей епізод виглядав так:
    «Огорнув мене жаль, біль і обурення. Я не була припадковим гостем серед стрільців. У стрілецьку роботу вложила я до вибуху війни також частину своєї праці. Як смів хтось, зовсім новий серед стрілецького життя, боронити мені сповнити мій обов’язок згинути за вибране діло?»
tin_tina: (Default)
 Від серпня по вересень
    Літо того року Олена проводила у батьківському домі. Про оголошення війни Сербії і загальну мобілізацію вона довідалася з газет і короткої записки Романа Дашкевича. Улюбленого брата Ананію призвали до війська, Олена вирішила їхати разом з ним. З властивою молодості безоглядністю вона не звернула уваги на заборони і благання батьків.
    Насилу умістившись у переповнений поїзд, дівчина добралася до Львова, а там – до своїх приятелів з «Повітової Січі». Роботи було чимало, хоч і не такої, на яку розраховувала Степанівна чи її подруги. Замість військових вправ довелося зайнятися «поборовою комісією» - чимось типу реєстрації добровольців, з яких тільки і складалися формування Січових стрільців.
    Read more... )
    Вже наступного дня, 3-го вересня, Львів зайняли російські війська, але тим часом Олена і її супутники добралися до Самбора, а ще кількома тижнями пізніше переїхали через карпатські перевали і опинилися в Мезевтеребеші, теперішньому Страбичеві.
     Як співалося в стрілецькій пісні:
«Марширують добровольці
Через Мезевтеребеш,
Чи то військо, чи то банда –
Ти ніяк не розбереш»
tin_tina: (Default)
 Ну, з поверненням! В суботу ми, як прийнято висловлюватися, розвіртуалізовувалися з [livejournal.com profile] vent_de_la_mer -ом і його чарівною дружиною (дякую, друзі!, сподіваюся, я не зовсім вас обох заганяла), в неділю й понеділок гарячково допрограмовувала, а потім ще й гуркало, а я й так налякана (після одної з липневих гроз більше двох тижнів просиділа без інтернету), отож вертаюся тільки зараз. З цієї нагоди продовжується серія про дівчат Першої світової.

«Чим має бути жінка в часі війни?»
  Read more... )
    Настав серпень 1914 року.
tin_tina: (Default)
 Пісенна ілюстрація до попереднього
     Біографія Костянтини Малицької загалом відома, не бракувало там незвичайних та інтригуючих моментів. Згадати лише б те, що, будучи інтернована окупаційними російськими властями, вона опинилася в Красноярську і стала першою вчителькою першої тамтешньої української школи імені Т.Шевченка.
    Але нам вона відоміша як авторка пісень.
  Read more... )
tin_tina: (Default)
 Перед бурею
     Усталена думка приписує жінкам більш розвинуте почуття інтуїції, ніж сильній статі. Чи так це насправді – інша річ, але от як бачили майбутнє жінки, за тодішньою модою об’єднані в «гурток ім. Ганни Барвінок» (пізніше вони змінили назву на «Жіночий організаційний комітет»).
 Read more... )
tin_tina: (Default)

Гетцендорф в Галичині або «зухвале дівчисько»
        Взагалі молоденька студентка явно не тремтіла з поваги не тільки до чоловічого роду взагалі, але й до тих його представників, які претендували на титул державних діячів і навіть батьків нації. Той же Михайло Курих розповідає про її суперечку з Кирилом Трильовським (один із засновників січового руху, тобто організаційного попередництва січового стрілецтва).  Відбулося це в червні 1913 року, коли в повітрі пахло порохом, а на Балканах вже лунали постріли. Але старшому поколінню, звиклому до тривалого миру, важко було повірити, що їх світ опинився на краю прірви. Як ми добре знаємо, залишився всього рік, але це ми знаємо тепер.
        Read more... )


        
Якби ж тодішні досвідчені політики знали, як мало ця «молода дівчина» рахувалася зі звичними для них уявленнями про роль і місце жінок. І як різко вона вибивалася за усталені рамки! І не дивно: зразком для наслідування для неї є не «традиційні ідеальні жінки», а героїні російських революційних рухів, жінки французької революції, балканські войовниці. Натомість «старші студенти, для яких Україна була чудовою темою для розмов при каві» викликали в неї лише саркастичне почуття. А вже поява «у пластовому однострої з червоним хрестом на рамені»  на веселому балі, учасники якого переймалися лише фігурами тустепу, а тут мали вислуховувати про внески на організаційні потреби, - була порівняно дрібницею

tin_tina: (Default)

«Горда краса»
    Вже в той час їй не бракувало залицяльників, а навіть «серйозних конкурентів», як тоді казали. З одним з них була зв’язана досить кумедна пригода, за участю відомого пізніше вченого Михайла Возняка.
    Уривок зі спогадів Володимира Дорошенка про М.Возняка.
    Передісторія – Михайло Возняк смертельно закохався у Степанівну, тому «переміг свою вроджену несміливість» і подався до Вишнівчика в Перемишлянщині, де Оленин батько був священником, просити її руки.
       

Різного роду пригоди )

 

tin_tina: (Default)

Мадонна в спортивних штанах
      Як майже вся тодішня західноукраїнська інтелігенція, вона походила зі священничої родини (як підкреслював пізніше її син – з давнього шляхетського роду по лінії матері, з селянського – по батьківській). Ще дитиною мусила залишити родинне гніздо і не так легко звикла до ролі учениці – мешканки чималого міста. Але про ці труднощі мало хто знав, для своїх ровесниць і однокласниць вона швидко стала недосяжним ідеалом і зразком для наслідування.
       Зі спогадів про Олену Степанів – вона тут названа своїм «домашнім» іменем Галя. Авторка спогадів вчилася разом з Оленою в учительському семінарі в 1908-1912 рр.
     Read more... )

Profile

tin_tina: (Default)
tin_tina

August 2017

M T W T F S S
 123456
78910111213
14 15 1617 1819 20
21222324252627
28293031   

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated 22/08/2017 06:24 pm
Powered by Dreamwidth Studios