tin_tina: (Default)
Пропонована цього разу книга - Докія Гуменна, "Вічні вогні Алберти". Для різноманітності, це не дуже древня історія (матріархат!) і не Україна, а 20-е століття і Канада. Точніше, канадський північний захід, який саме посеред століття стрімко почав розвиватися.
Ну й українська діаспора в цьому закутку світу - очима Гуменної.

Книга напрочуд цікава, повна енергії, "з нервом", оптимістична. Хоча не без думки - "отак ми могли б жити, якби..." (а що якби?)

Історичні фрагменти там порівняно невеликі, а все ж одна історія "з піонерських часів" дуже мене зворушила, аж я не втрималася, щоб поділитися. Спогад однієї піонерки.
 

 

Read more... )
 

А повний текст - отут (http://divczata.org/knyzka/dokiya-gumenna-vichni-vogni-alberti.html)


tin_tina: (Default)
Цей подарунок Добра Богиня Евдотея зробила своїй посвяченії Докії, а Докія - читачам, в тому числі також мені, а я вже вам, вичитаний текст у фб2-форматі (для тих, кому саме він зручний). Отут

http://divczata.org/knyzka/dokiya-gumenna-dar-evdotei.html

Дуже раджу проглянути сторонницям феміністичного трактування історії. Бо Докія Гуменна, поза всяким сумнівом, - зачинателька жанру історичної есеїстики феміністичного спрямування в українській літературі. А "Дар Евдотеї" - її автобіографія, від найранніших років життя до червня 1941 року. Властиво, я мала щиру надію знайти враження пані Докії від її галицьких контактів - вона якийсь час пробула в містечку Турці, по дорозі в еміграцію. Та ба... Може, ще видадуть, бо після Докії (прожила вона, згідно із зужитою фразою, довге і плідне життя) залишилося ще чимало рукописів, записників, щоденників.
Але й те, що можемо прочитати, вражає. "Благослови, мати", "Прогулянка дорогами мільйоноліть", "Епізод з життя Европи Критської", "Небесний змій". Сподіваюся, що невдовзі зумію зробити і "Золотий плуг". Це не кажучи про її "неісторичні" (новоісторичні): Діти Чумацького шляху, Скарга майбутньому, Хрещатий яр.

Ця жінка всеньке життя трималася власних доріг: писала не як усі (шкода, що продовжувачок у неї обмаль), жила не як усі. От це "не як у всіх" життя і описане в "Дарі Евдотеї".
Книжка надзвичайна, напрочуд щира. Думаю, кожна читачка знайде у ній щось саме для себе - я ось знайшла опис психологічних станів, які видавалися мені моїми власними. А чому Евдотея?

Read more... )
tin_tina: (ромашка)

Даруйте, що я нічого тепер не пишу про поточні події. Чесно – не можу.
Я живу в напрочуд спокійному регіоні. За всю весну найсенсаційнішою подією місцевого масштабу було те, що якась запальна вчителька чомусь вдарила неслухняного шестикласника. Це стало приводом для затяжного й масштабного скандалу, про це писала преса.
Якби не телевізор, який я вже боюся вмикати, і не інтернет, в який я вже боюся входити... Бо тоді вже – як писав Франко

Боже, що за дивний світ,
Що за переверти!
Чи сміятись, чи жаліть,
Чи просити смерти?..


з явною перевагою цього останнього бажання.
Мабуть, це я, як страус, ховаю голову в пісок. Тільки в мене замість піску — мій городець, моя маленька розвага, він вдячний за прикладену працю і кожного дня радує то тамариндом, що явно зібрався цвісти, а торік щось лінувався, то кущиком дикої рожі — торік, восени, я збирала ці кущики по узбіччях і на закинутих ділянках, а тепер тішуся, дивлячись, як гарно вони прижились.
А коли падає дощ, як сьогодні, то залишається інший сад, той, що його теж треба доглядати. Кому тепер, крім мене, цікаві ті давним-давно видані книжки, які розпадаються при скануванні і надруковані сліпим шрифтом, але,  коли їх не викласти в мережу, то можуть щезнути взагалі...


Це я до того, що врешті готова й викладена четверта частина роману Докії Гуменної «Діти Чумацького шляху». Її назва — «Ніч», символічна подвійно. Це ніч опускається на Україну, а ще недавнє відродження потроху стає то розстріляним, то задушеним.
І це одна містична ніч, пережита головним героєм, Тарасом Сарголою.
Хоч вся ця ніч зводилася до розмови в поїзді — пошепки, з випадковою співбесідницею...
Гаразд, не розписуватимуся довго. Спробуйте, якщо є сила й бажання, прочитати, це тут
А це  - ознайомчий уривок.
І ще раз даруйте за те, що більше я сьогодні нічого не напишу.

tin_tina: (ромашка)

Як на мене, один з найпронизливіших розділів роману. Головний герой, Тарас Саргола, і його найближчий в даний момент приятель і покровитель, названий іменем "Левіт", розмовляють про трагічну долю тих культур, до яких належать самі.


Левіт і Меламед )

Розстріляний "Василько" - один з найяскравіших персонажів другої частини роману. Дуже схоже, що в основному писався з Гр.Косинки.

"Левіта" я й далі не розшифрувала, а от "Меламед", - це, думаю, Міхоельс. Якщо врахувати, що Докія Гуменна писала "Дітей Чумацького шляху" в 1942-46 роках, то можна позаздрити її інтуїції: долю геніального актора вона передбачила безпомильно.

tin_tina: (ромашка)
На тому ж бенкеті, де неждано-негадано засяяла зірка "Аделаїди Бунчук", були й інші світила.

Рогнідич і Криничка )

tin_tina: (ромашка)

Якщо хто знайшов час і можливість хоч погортати "Дітей Чумацького шляху", третю частину, і злякався сільської тематики, то тих заспокою: четверта частина суто міська. Київська.

Як на мене, найцікавішим з сюжетів цієї частини є дуже гостроязикий, аж пліткарський опис тодішньої "літературної публіки". Переважно герої легко відчитуються: кар"єрист і плагіатор Микитчук - втілення Корнійчука, п"яничка, але геніальний поет кохання Криничка - В.Сосюра, Рогнідич - Рильський, Билина - Тичина і т.д.
А от один цікавенний фрагмент.




Read more... )


На жаль, Левіта, "найвидатнішого єврейського поета" я ще не розшифрувала, він, до речі, зображений з величезною симпатією. На відміну від комічної Аделаїди Бунчук, яка всюди пхається, всім розповідає про свого кота і якийсь свій роман - і, що найдивніше, роман таки дійсно прекрасний.

От з цим останнім цілком згоджуся, бо це, звісно, "Людолови", а під іменем Аделаїди Бунчук зображена Зінаїда Тулуб.
Пам"ятаєте, недавно ми на кримські теми розмовляли і ще згадували розділ "Весілля Медже" - так то саме звідти.

tin_tina: (ромашка)

Чомусь мені цей тиждень складався трудно. В першій половині невідь-чому впав тиск і пересувалася я більше так... вздовж стін. А тільки все налагодилося, як новий клопіт — раптом глюкнула моя читалка, а я ж без неї, як без рук.

На щастя, швидко вдалося її опам’ятати (завинив індикатор батареї: при майже 100% зарядці він чомусь показував нульову і не давав включити), а все ж питання як не нової, то бодай додаткової таки постало. Риючись при цій нагоді в асортименті інтернет-магазинів, я виявила, що теперішні читалки — точнісінько як пральні машини в одному з оповідань Лема: розважають власника на всі лади, але поганенько перуть читають. А мені б на роль дублерки здалася простенька, хай вона ні фільмів не показує, ні в мережу не виходить, а зате:
- щоб батарея дійсно трималася без підзарядки бодай тиждень, а краще два.
- щоб всі формати, включно з дежавю і всіма видами пдф-у, відкривалися швидко і без проблем
- щоб комп’ютер її бачив
- щоб інтерфейс простий і недорого
- щоб не страшно було взяти з собою в дорогу чи там на прогулянку.

Чи хтось таке рідкісне чудо має і зможе порекомендувати? Я придивлялася до цієї , але так і не зважилася. Раптом хтось вже випробовував, то відгукніться!

А чи було в цьому тижні щось доброго? Було. Я врешті закінчила вичитувати і виклала на сайт першу частину «Дітей Чумацького шляху». Читати й закачувати можна тут.

Read more... )

Ну а в найближчій перспективі - 1846 рік. Врешті.

tin_tina: (давня історія)

Для окраси укрнету, м.ш.ф.[livejournal.com profile] gloria_ma - ще один маленький уривок з "Дітей Чумацького шляху". Теж про древні побойовища.

Read more... )

tin_tina: (ромашка)
Пасувало б сьогодні щось про фашистів чи антифашистів? А мені он не хочеться. Хіба про ті часи, коли фашисти були не картонними страшилками для малих дітей, а дійсно становили собою грізну силу. Себто, - далі про «Хрещатий яр».

Люблю цю книжку за не надто часто спотикуване поєднання стилів. Перший – філософські розважання та інтелектуальні розмови, жанр, котрий на східноєвропейських просторах не виходить з моди, а останнім часом ще й пишно розцвів у мережі. Нудьга Мар’яни – чим не екзистенційна? А поведінка Васси Чагер – чим не потяг до самознищення (забула, як воно вченою мовою називається, але щось таке є).

А при тому «Хрещатий яр» настільки повний виразно і точно зображених прикмет часу, отих непомітних деталей, яких очевидці майже не помічають, що, наколи б хто зайнявся такою історичною темою, як «Робота залізничних шляхів сполучення в червні-липні 1941 року» або «Київські трамваї часів німецької окупації», то я б радила Докію Гуменну в якості джерела відомостей. Що там трамваї з поїздами, не залишені без уваги навіть такі, здавалося б, малозначущі подробиці, як музичні уподобання німецьких солдатів та київські пляжі (ага, як це не дивно звучить, у воєнні часи люди вперто уділялися таким цивільським заняттям, як пляжування). Причому кожне речення, виявляється, підкріплюють десятки спогадів інших людей, фотографій чи газетних статей.


Але сьогодні тема дещо інша і не надто, сказати б, похлібна. Грабежі під час зміни влади. Те, що вони справді мали місце, дружно підтверджують всі, хто лишень писав про даний період.

Read more... )


Вкотре нагадаю, що прочитати "Хрещатий яр" можна тут.

tin_tina: (ромашка)

Отож, як я й обіцяла, «Хрещатий яр» вичитаний і виставлений на сайт. Читати і скачувати тут. Відразу чесно зізнаюсь, що в мене вийшла суміш орфографій – одної, якою друкувалося діаспорне видання і з якої я брала ПДФ, іншої – звичнішої нам, з журналу «Дзвін», який першим в Україні надрукував цей роман. Тому не лякайтеся, побачивши раз Черчіл, іншим разом – Черчіль. Може, десь і не впильнувала.


А тепер пояснення, чому я вважаю цю книжку ідеальним твором про Велику війну.

Read more... )

tin_tina: (ромашка)

Чесно кажучи, воліла б я сьогодні продовжити тему "баби", інших баб і паралелей до них. Але. раз вже зайшла така хвиля, докину і я свій гріш до воєнних розважань. Вірніше, буде то маленький уривок з "Хрещатого яру" Докії Гуменної - як на мене, зразкового твору про Велику Війну (чому зразкового - спробую пояснити колись пізніше). Уривок такий

Read more... )



Ото і все, що в мене вийшло, либонь, негероїчно.

tin_tina: (ромашка)
(продовження новелі про горе-скитознавців)

Read more... )
tin_tina: (ромашка)

Поміщаю подальше як виконання обіцянки, даної недавно м.ш.ф. [livejournal.com profile] chita_i – це коли ми розмовляли про неолітиків, енеолітиків, їх пам’ятки на наших теренах і маловідомість цих пам’яток – невідь-чим викликана. Вже у всякому випадку не їх цінністю.

Отож, буде це тема складна – говорене-обговорене, топтане-перетоптане Трипілля. Ет – кожен, хто за неї береться, ризикує набрати, як бідний в торбу. Що, Трипілля? Та це вельми малозначима культурка, цілком рядова на фоні всіх отих пізньокам’яних-ранньобронзових. Вона й називалася інакше! (правда, неандертальці та кроманьйонці теж називалися дещо інакше, але кого це хвилює?) І центр цієї культури був не в нас, а десь в Румунії (але Кам’яна могила чомусь не в Румунії). Та й ніякого стосунку до тих гіпотетичних трипільців ми не маємо, розділяють нас з ними довгі віки, а до того ж наші предки прийшли на наше теперішнє місце проживання невідь-звідки, бо й взагалі взялися невідь-звідки (самозародилися в поліських багнах, либонь. Воно, правда, теперішні іракці теж не потомки шумерів, та й з єгиптянами справа трудна, та й з італійцями-римлянами... ). І взагалі, хто там цікавився тим Трипіллям? – один політичний лузер.

От тому воно й осміяне і забуте.

Остання обставина (себто, забутість), може, і не така трагічна. Пристрасті заспокояться, каламуть спаде і поступово інтерес повернеться. Інакше не може бути, бо це й справді важлива сторінка вселюдської праісторії, про яку можна і треба розповідати. Питання тільки в тому, як це робити. А пробували й до нас, звісно. І не без успіху. Маю на увазі, звісно, «доісторичні» повісті Д.Гуменної. Вона, звісно, дилетантка, але розумна, талановита і вміла писати про такі речі дуже делікатно (на відміну від креативних кретинів а-ля Бебик). Отож, не зациклюючись вельми на цій генетиці – стільки ми раз вимішувалися і перемішувалися, що хто там в кого в предках... - невже та обставина, що «трипільці» (дани, вілії, сварожичі – які тільки назви їм вона не придумувала) довгі століття жили там, де зараз живемо ми, так-таки нічого не значить і не важить? Ми й мовно цілковито чужі (хто б сумнівався) А звідки в нас взялися оті повноголосі леле-лю-лю і що то за таємнича дана, пам’ять про яку затримали наші ріки?

Не думаймо, однак, що авторці не траплялися свої креативні кретини і що вони її не дратували. А давайте спробую я представити її «мікроновелю», названу «І чиї ми внуки». Я б її назвала інакше –

Біда з тими скитознавцями!

Read more... )

tin_tina: (ромашка)
З усіх концепцій доісторичного періоду – отих неолітів з енеолітами – найбільше до мене промовляє та, що твердить: за своїми інтелектуальними здібностями та й базою знань «неолітики» ніскільки нам не поступалися (а за творчими здібностями, може, й перевершували). Більше того, саме вони найкраще могли б сприйняти найвизначнішу «нашу» рису – стрімкі і докорінні зміни ледь не щодня. Може, їхні революції повільніше тривали, але наслідки мали такі ж епохальні. Генна інженерія? – приручення тварин і вирощування рослин. Інтернет? – а вони вигадали письмо. Машини? – неможливі були б, якби вони не здогадалися, як плавити метал. Що там казати, навіть така дрібненька, здавалося б, здогадка, як обпалювання глини, докорінно змінила весь побут і характер харчування (спробуйте інакше щось зварити-засмажити? Хіба що печи на відкритому вогні).


Що вже казати про мистецтво, де й взагалі прогрес носить характер, сказати б, неочевидний. Інженери епохи промислової революції, звісно, вміли більше, ніж античні греки (а Архімед?), а от щодо порівняння Родена з Фідієм, то тут вже все далеко не так просто.
Що таке «первісне мистецтво» - це ми тільки починаємо розуміти, одне ясно, що примітивним його назвати трудно. Можуть бути хіба що примітивні уявлення про нього – ну й занадто ми звикли, щоб всі візуальні образи подавали нам як на долоні. Не вміємо включити власну уяву.


Це я, насамперед, про себе, бо подальші описи далися мені дуже нелегко. Чесно кажучи, я їх і не подужала, але, може, іншим вдасться?

Можна собі почитати і помилуватися на картинки )

Все-таки отой неоліт так мене втомив, що дальші подібні твори тимчасово відкладаються (хоч я не втримаюся, щоб трішки не пофілософствувати про історичну концепцію Д.Г.), а наступним буде «Хрещатий яр» цієї ж письменниці. Тут відразу попрошу – чи бачив хто відповідні ілюстрації? Дещо я вже знайшла, в основному це документальні фото Києва років німецької окупації (1941-43 роки) і малюнки одного киянина, в той час зовсім юного, але дуже виразисті. Однак, якщо хтось запропонує щось своє – охоче імплементую :-)

Profile

tin_tina: (Default)
tin_tina

August 2017

M T W T F S S
 123456
78910111213
14 15 1617 1819 20
21222324252627
28293031   

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated 22/08/2017 06:20 pm
Powered by Dreamwidth Studios