tin_tina: (ромашка)
Сергій Жадан – з «Месопотамії»
Бої без правил — заробіток святих,
коли суддя щось кричить і натовп затих.
І молоді апостоли б’ються
проти місцевих,
себто проти чужих.
і вантажники шепочуться, ну ось, знову смертю смерть поборов. )
І апостоли прикладають йому рушник до лиця,
і говорять, що вірили йому до кінця.
І той, хто ставив на нього,
ставить далі
так само —
на досвідченого бійця.
tin_tina: (ромашка)
та інші святочні яства

У продовження теми про великодню бабу та чому вона так дивно називається (і чи не на якесь прадавнє канібальство натякає) - майже стихійно склалася собі думка, що спрацював тут відомий мовний механізм. Згідно з ним, фінн - людина, фінка - ніж, болгарин - людина, болгарка - пилка, іспанець - людина, іспанка - грип, волох - людина, волошка - квітка. Тому "баба" й баба мають стільки ж спільного, скільки колись модна, а нині майже забута "няня" (згадувана Гоголем у "Мертвих душах") та реальна няня. Як справедливо зауважив мудрий [livejournal.com profile] berendeishche, на вибір назви могли посередньо вплинути ті риси, які справжні мужчини цінують в справжніх жінках (а також святочних стравах). Себто: пишність, об'ємність, соковитість, а при тому легкість на підйом (в прямому сенсі слова). Але, як жіночих типажів є більше, так і відповідних їм святочних яств - теж. Отож, за люб'язними вказівками м.ш.ф. [livejournal.com profile] berendeishche, та [livejournal.com profile] menudo_culete була створена і пропонується на загальний огляд перша порівняльна галерея. Наразі скромна, але подальші пропозиції приймаються і вітаються. Отож:

Кілька картинок і зовсім мало тексту )
tin_tina: (ромашка)

Не люблю надміру довгих вихідних – але ці пройшли не без користі. Зібраний і вперше вичитаний «Хрещатий яр»,але на сайт його не виставлю, доки не перечитаю ще раз. А то трапляться такі безеценства, як з попередніми творами Д.Гуменної – то сторінка подвоїлася, то слова не розпізналися, а я й не помітила. Зате при повторному читанні на дещо таке звернула увагу, що вперше так якось прострибнула, особливо не задумуючись. Ну от хоча б на таку «мікроновелю» «Кутя» зі збірки «Прогулянка алеями мільйоноліть».

Всякі дилетантські роздумування )

tin_tina: (ромашка)
П’ятниця
На горі Арараті стала П’ятінка прати,
Ой, п’ятінко, не пери,
а мене від нечистої сили бери!


Якщо залишилися ще в нас сторонники «пантюркізму» (в сенсі твердження про те, що серед предків українців переважали тюрки), то я б їм охоче підкинула ще один аргумент: не в такі ще далекі часи українці, подібно до мусульман, святкували в п’ятницю! Не вірите? Тоді от – цитата з «Дохристиянських вірувань українського народу» Огієнка:

Read more... )

tin_tina: (Default)

Заради порівняння – от описи як не всього Великодня, то хоч святкового стола у Яна Парандовського («Небо в полум’ї») і Ол. Надраги, вже цитовані спогади.

Парандовський


Read more... )

(А й справді цікаво, як то буде мовою давніх римлян «баба» або ж «торт прованський», з Провансом ще так-сяк, а от з тортом?) Решту великоднього відпочинку Теофіл використав на читання книги Ренана, що випадково втрапила йому в руки – і скінчилося все «втратою віри» з великими плачами і наріканнями.

У варіанті Надраги такий сам стіл, тільки що в українській родині, виглядає так:


Read more... )

Описи виглядають такими подібними, що можна б запідозрити запозичення одне в одного. Якби не те, що Парандовський написав свою повість раніше, а Надрага, якщо й читав «Небо в полум’ї», то в момент написання спогадів гарантовано не мав її під рукою – «Великдень за наших молодих літ» написаний 7 квітня 1949 року в далекій від Львова Анжерці (м.Анжеро-Судженськ). Залишається тільки припущення - ці тексти схожі тому, що вони описують ті самі традиції, які я б назвала і не українськими, і не польськими, а саме львівськими.

tin_tina: (Default)

Я не надто сумлінна господиня і, мабуть, засмутила б своїх предкинь – лінуюся влаштовувати грандіозні свята. До цих я й так насилу доповзла (хто вичитував піврічний курс за два місяці, той мене зрозуміє), отож навіть свого улюбленого сирника не в силах була зробити. Купила готовий – гаразд, що тепер того добра вистачає. Про паски-шинки і не кажу. Потішила себе тим, що, може (!) спечу-таки сирник на провідну неділю. А, зрештою, чи я перша? Бозна-відколи люди нарікають, що Великдень тепер далеко не такий, як за їхнього дитинства. А за їхнього дитинства те саме говорили.

Так воно, принаймні, виглядає у спогадах Олександра Надраги «Серед львівських парків», уривок з яких, точніше, з їх розділу «Великдень за наших молодих літ» я б хотіла представити любим чительникам. Перепрошую за кулінарний ухил. там є багато й інших цікавих аспектів, але мене саме цей привабив.


Read more... )

На жаль, патріарха роду Надраг, Олександра Антоновича, я вже не застала. Тим з більшою цікавістю перечитала видану в 2004 році книжку його споминів, яку і всім рекомендую. 

tin_tina: (Default)
    Чи не пора б з цього приводу якийсь екзотичний Великдень помістити? Ні, цього разу не буде ні гуцульського, ні піренейського, ні східно-азіатського. Це вже відпрацьований матеріал. Цього разу – сибірський, і не просто сибірський, а забайкальський, і не просто забайкальський, а табірний, років десь так 40-х – початку 50-х, коли і сам автор, Борис Антоненко-Давидович, тягнув свою табірну лямку, мимоволі стаючи при цьому свідком найдивніших зустрічей і найдивніших розмов. Цього разу Великдень, коли навіть у забутому Богом і проклятому людьми місці – Букачачі пригріло сонечко, звів разом поважного «проказника» Митрича (себто «указника», одного з людей, які втрапили під арешт за спізнення на роботу, а так-то були людьми напрочуд поважними, «скорше якісь сусальні мужички з дореволюційних російських шкільних хрестоматій») і непевного уркача з нез’ясованим прізвищем – його ніхто на ім’я і не звав, обходячись кличкою «Обезяна». Бідолаха і про воскресіння Христове, та й про самого Ісуса Христа почув уперше, від того-ж таки Митрича. А при цьому виявилося, що історія, яка трапилася майже 2000 років до часу дії оповідання, багато в чому не втратила своєї актуальності та злободенності. Отож, -
    Б.Антоненко-Давидович
    Хто такий Ісус Христос?
  Read more... )
tin_tina: (Default)

Звичайно, у такий тяжкий Страсний тиждень, коли і не доїш, і не виспишся, і роботи без кінця і краю, господині необхідний перепочинок. Підозріваю, саме тому прийнято у Страсну п’ятницю не робити нічого, окрім художньої праці – писати писанки. А в багатшому домі, де є кому зайнятися печеним-вареним, то писанкарка може посвятитися своїй творчості і на довше. Таке щастя трапилося головній героїні повісті «Камінна душа», Марусі (в недалекому майбутньому ця Маруся має стати героїнею найгучнішого і найскандальнішого роману на всі гори, але то в майбутньому, а поки що вона – «жінка-дитинка» криворівського попа, пестійка і улюблениця всіх парафіян без різниці віку, статі чи походження.
          

Read more... )


           З огляду на деякі особливості біографії автора, можемо вважати останню фразу безпросвітньо наївною… Одне потішає: попри косівські фабрики, гуцули ще є.

tin_tina: (Default)

Зізнаюся, що через навалу страв подарувала я собі чи не найважливішу святочну операцію – не пекла паски, а купила готову. Соромно, а що зробиш… От щоб не пекти сирник, то тут справді мав би хіба землетрус статися. Сирник я печу завжди, як тільки можу, як на мене, то це най- най і ще раз най-краще печиво, з яким зовсім ніщо не може зрівнятися.
Сирник )


      Отепер вже залишилося тільки їсти і я за час написання раптом здобула несамовитий апетит. Але наші попередниці не стільки сирниками переймалися, скліьки таки паскою. І от як воно було в тій же «Камінній душі».
Паска )

tin_tina: (Default)

Минулий Страсний (чи хай там передсвятковий) тиждень дався мені нелегко. Коли за один і той же період доводиться і написати давно обдумуваний і якось відкладуваний на безвість бібліотечний облік (а що зробиш, коли вже найшло натхнення, то треба цей момент використовувати, інакше капризна муза вильне хвостом),  і займатися передсвятковими приготуваннями та ще й весняне прибирання зробити, то під кінець тижня таки без перебільшення темніє в очах… Але це дрібниця, я про прибирання. Всі ті, що перебувають на вістрі подій, знають, що значну його частку становить миття вікон, чим всі просунуті люди і були зайняті, найбільше в Чистий Четвер. Не одне й саркастичне зауваження падало, що то за потреба так ускладнювати собі життя і нащо взагалі так сакралізувати звичайну собі справу. Що на те сказати… Хоч би те, що жодна традиція не зв’язує Чистий Четвер саме з вікнами, це так в цьому році співпало, бо різко повесніло і так захотілося змити всі сліди довгої, фундаментальної, монументальної, континентальної і досить обридлої зими. А з ритуалізацією прибирання ще простіше, адже в основі всього сакрального лежать цілком буденні дії – купання, спільне споживання їжі, звичні, хоч і не дуже вже пам’ятні нам процедури сільськогосподарського року. І з прибиранням не інакше, традиція ця дуже давня, далеко-далеко дохристиянська, тож, думаю, немає сенсу відмовлятися від неї лише заради задоволення від бунту. От як це відбувалося в гуцулів добру сотню років тому (описав, звичайно, Хоткевич у «Камінній душі»)
Read more... )

tin_tina: (Default)

       Давно я цієї книжки не перечитувала, от і здавалося мені, що певний епізод мав би описати останній великдень Візантії. Але ні, останнє Різдво там згадане, а про Великдень і мови нема, а подальше трапилося 28 травня 1453 року. Що ж, мав би то бути
            Останній празник Візантії
Read more... )

    Ну і так заодно: 28 травня тоді припало на понеділок, все описане відбувалося вночі з понеділка на вівторок, а вже у вівторок турки здобули місто. А Великдень в 1453 році святкували 1 квітня, от мені 1 квітня було якось не по собі…

Profile

tin_tina: (Default)
tin_tina

May 2017

M T W T F S S
1 2345 67
891011 121314
15 161718 192021
222324 25262728
293031    

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated 28/06/2017 01:53 am
Powered by Dreamwidth Studios