tin_tina: (давня історія)
6

Як скам’янілі від тривоги й розпачу жінки, дружини вояків-братів, що стали до смертного бою один проти одного, — так зі стиснутим серцем, не переводячи подиху стежили Галлія й Італія за грою, розпочатою відразу ж після січневих ід. Аецій — випереджений снігами та приморозками, наче мандаторами свого гніву та помсти, — з притаманною йому швидкістю перекинув війська з Бельгіки до Реції і вибирав найзручніший перехід через Альпи, тим часом, як Боніфацій лише виходив із Риму, Фламінієвою дорогою беручись до Равенни. Аецій вів близько тридцяти тисяч чоловік, в тому числі чотири тисячі кінноти, себто, — як обчислювали знавці в Місті, — майже всі, крім гарнізонів міст, відділи comitatenses[1] Галлії, що, за винятком двох легіонів, одностайно перейшли на бік свого магістра обох військ. Таким чином, Галлія була цілковито позбавлена військ і здана на ласку федератів. Але ці останні не рухались з місця, поглинуті спостереженням за битвою непереможного з Августою, а водночас такі заврочені його величчю, що ні на мить не переставали вірити — станеться так, як казав Аецій, обіцяючи за два тижні повернутися до Галлії з титулом патрикія та головою Боніфація, заткнутою на аланському ратищі, і найсуворіше розправитися з тими федератами, які, користаючи з його відсутності, порушать умови перемир’я. В Італії думки були поділені: знавці у Місті загалом твердили, що, коли Боніфацій зуміє перешкодити Аецієві в переправі через Альпи, то остаточна перемога, напевне, припаде Августі; але, коли Аецій вторгнеться до Італії, то поведе за собою гарнізони Аквілеї, Медіолану та ауксилії, що стояли над Падом: тоді сили обох сторін зрівняються і є річчю більше ніж сумнівною, чи патрикій зуміє протистояти непереможному, хіба що замкнеться в якомусь із укріплених міст, як у Гіппоні; найвідповіднішими для цього знавці вважали Медіолан, Патавію чи Арімінум[2].

Read more... ) [2] Патавія (Patavium) сучасна Падуя. Арімінум (Ariminum) — сучасне Ріміні.

[3] Від Сполето — місто в Італії.

[4] Три таверни — селище, первісно поштова станція на апііанській дорозі за 50 км від Риму.

[5] Мутіна — теперішня Модена. Бононія — теперішня Болонья.

[6] Теперішнє Ареццо.






tin_tina: (Default)
(Ото не думайте, що я лише "жіночу прозу" потраплю.
Баррітус!
Read more... )

[2] Короткі саксонські мечі.

[3] Місця битв римлян з карфагенянами та македонцями.

 




tin_tina: (Default)
Read more... )
Хоча, як вже зауважили, спацерович - теж звучить якось підозріло...
tin_tina: (Default)
Лісовик чи лєший?

Ті читачі, які слідкували за перипетіями перекладання відьмацької саги Сапковського українською мовою, пам’ятають, напевно, суперечку довкола Лєшого, вжитого перекладачем (Сергієм Легезою) в оповідання «Зерно істини».

Я ніколи в світі не критикую перекладача за свідомо зроблений вибір. Тим паче, величезний об’єм і темпи воістину титанічної праці, яку взяв на себе пан Сергій, викликають моє щире захоплення. Але я хотіла б усправедливити свій власний вибір, бо сама я колись написала там Лісовика (це давно було! Потім я вже Сапковського не перекладала, а якщо й, то не оприлюднювала). Не приховуватиму — взяла я цього лісовика не так з фольклору, як попросту з «Лісової пісні» Лесі Українки. Кумедно, що підкріпити свою позицію можу тим самим фрагментом з «Рукопису…», що й пан Сергій з Лєшим.

Read more... )


tin_tina: (Default)
Може, це народна етимологія, але не можу не поділитися

польською )
 

українською )

tin_tina: (Default)

Орест Левицький — обговорення

Врешті пропоную всім, хто цікавиться українською історією, текст дослідження Ореста Левицького з умовною назвою «Сім’я і побут українців у XVI ст.». Що це за текст? — пам’ятаєте, можливо, певний епізод з роману Р.Грейвза «Я, Клавдій»? Як там Клавдій, ще далеко не імператор, а лише калікуватий і хворобливий невдалий потомок знаменитого роду гає час за цілковито безсенсовним заняттям — пише історичні дослідження про карфагенців та етрусків. Принаймні перше з цих досліджень дочекалося читача (одного), близького Клавдієвого приятеля, який відгукнувся так: «Багато м’яса, замало приправ». Себто: багато фактичного матеріалу, надто мало риторичних прикрас. І взагалі читати важко, хоча, коли вже вчитаєш… Отак писали ще і в ХІХ ст., а дехто (скажімо, Антонович або ж Грушевський — іще важче.) Академічний стиль, щоб не сказати «слог»: довгі періоди, величезні абзаци, дуже численні цитати з документів (ну, ці останні якраз не заважають, ця давня книжна мова, як на мене, прекрасна).

Read more... )

На прощання попрошу пробачення за дві обставини. У представленому тексті безперечно є помилки розпізнавання. Шрифт поганенький, численні цитати, які комп’ютерним методом не розпізнаєш, — ну й мої погані очі… А друга обставина — наразі немає змоги завантажити текст одним файлом. Буде! але тоді, коли я зможу опрацювати інші приступні мені дослідження та «напівхудожні» твори Ореста Левицького. Ледь не в першу чергу йдеться про «Кримінальні хроніки XVIII ст.» (вони ж «По судах Гетьманщини»). Повірте, вісімнадцяте століття в цьому сенсі зовсім не поступалося шістнадцятому!


tin_tina: (Default)
 Врешті перевичитана і переформатована.
Отут
Може, я врешті навчилася робити стерпні fb2? Ще б epub-и навчитися.
Книжка, згідно з моєю класифікацією, літня (і дія переважно відбувається влітку, під час канікул, які Джейн проводить у тата на Острові. 
Але до Різдва теж пасує.
Радісна оптимістична книга - аж дивно, що писала її авторка під враженням розлучення свого власного сина і в період дуже для неї нелегкий...
Хто ще не читав, то дуже прошу!
tin_tina: (Default)

Незалапковані цитати

Чергова проблема перекладів (з моєї точки зору) — незалапковані цитати. Аж трудно усвідомити, наскільки літературні тексти повторюють інші тексти! Незалежно від характеру. От, здається, нащо ті цитати в «Птахах»? Ніяких викрутасів, все просто і кляровно, чистий екшн, та ба!

Аналогічно до попереднього, існує три способи вирішити проблему.

Перший – залишити все як є і нехай читач сам шукає. Якщо захоче. Проблема тут не в тому, чи захоче, а чи розпізнає. Тим паче, в моєму перекладі.

Другий — той сам, який найбільше подобається мені і який оголошений некошерним. Цитати і примітка. Звідки взято, оригінальний текст. Некошерність у тому, що читач (начебто) втрачає безпосередність сприйняття. Наче я пхаюся між ним і автором.

Третій — заміняти чимось зрозумілішим читачу, взятим з його культурного бекграунду. На що вже ковзкий цей останній шлях, а в нього теж є прихильники. Серед перекладачів леді Дафни, аякже. От, наприклад, така фраза:

He had a picture of scientists, naturalists, technicians, and all those chaps they called the back‑room boys, summoned to a council; they'd be working on the problem now.

Проблема в бекрум боях, у перекладі А. Ставискої відтворених як «мозговой трест». Тим часом, це цитата. Оскільки я все-таки зважилася на примітки, то відповідна примітка виглядає так:

Словосполучення «the backroom boys» (дослідники, науковці), походить від висловлення лорда Бівербрука, який згодом став міністром повітряного флоту Великої Британії. У своїй промові про “неоспіваних героїв війни” він сказав: «Кому треба віддавати честь та шану? Я вам скажу. Хлопцям у задній кімнаті (the backroom boys). Вони не перебувають у центрі загальної уваги, а просто роблять свою справу».

Чергова цитата, трохи видозмінена:

And the silly, senseless thud of the suicide birds, the death and glory boys, who flew into the bedroom, smashing their heads against the walls.

А, давайте, зробимо експеримент. Хто перший виявить цитату (вона дещо змінена, але розпізнається) і знайде джерело? У вже згаданому російському перекладі, який загалом хороший, цитата не виділена і не прокоментована. Перекладеною я б її не впізнала, тому, як на мене, читач може почуватися трохи обділеним.

Ну і на прощання похвалюся – «Птахи» вже готові! Охочі можуть почитати їх отут

Залишається ще одне оповідання — і на цьому я вважаю, що свій обов’язок стосовно леді Дафни виконала. Властиво, з її дуже розлогої творчості мені найбільше подобається кілька оповідань та ще «Ребека», яку готує до видання КСД. Честь йому і слава.

Bovril

08/01/2017 01:11 pm
tin_tina: (Default)

Bovril

Не те. щоб я мала вже надмірні теоретичні знання та практичні навики перекладацтва, а все ж зрозуміла одну проблему. Виникає вона тоді, коли перекладач мусить відтворювати реалії, відсутні в його власній культурі (і, відповідно, тій мові, на яку він перекладає). Що робити? Існує три способи.

Перший – залишити все як є, і хай читач розбирається.

Другий — залишити як є і додати примітку.

Третій — замінити якоюсь реалією, зрозумілою для читача. От, скажімо, в традиціях, де калина (як символ) нічого особливого не значить, замінити її мигдалем абощо.

Мені завжди здавався найлогічнішим і найчеснішим другий шлях (я люблю примітки!), але, виявляється, класики жанру вважають такий підхід некошерним. Або перший, або третій!

При перекладі «Птахів» подібна проблема виникала в мене двічі. Перший раз — ось в цьому реченні

They drank tea and cocoa and ate slices of bread and Bovril

Штука, звичайно, в цьому Боврілі. У російському перекладі (А.А.Стависская) з нього зробили просто "говяжу пасту". Але це, виявляється, дещо інше: традиційний англійський соус з м’яса, горіхів — і ще й дріжджів (Бог один знає, як вони це їдять). Отож мені як читачеві цей Бовріл був би дуже цікавим. Але, можливо, кого іншого він відволікав би? Особливого значення ця деталь не має, на відміну від хліба, якого «зосталося мало».

Попрошу о відгук.


tin_tina: (Default)

Ключі Монте Веріта

 

Read more... )

ну от, але це все наразі лише реклама — дуже мені цікаво, чи сподобається усім моїм знайомим українська «Монте Веріта», наскільки знаю, це перший її переклад нашою мовою.

tin_tina: (Default)
 

Дафна дю Мор’є — stillness

Якщо порівнювати між собою написане моєю попередньою Люсі Мод Монтгомері і теперішньою Дафною дю Мор’є, то вийде взаємодоповнення протилежностей, як стосовно фабули, так і мови.

Read more... )

Це, однак, не означає, що труднощів таки зовсім немає, я б охоче кілька запропонувала. (Але прошу бути поблажливими, пам’ятати, що я штурпак і шлапак, до фаховості мені як до Китаю пішки).

Отож: одну з характерних, можна сказати, «іманентних» рис характеру головної героїні Анни оповідач називає словом «stillness», — з уточненням, що іншого слова він підібрати не може. Цю stillness Анна вміє передати всьому довколишньому, зокрема, домові, де вона живе разом із Віктором. Stillness діє на інших мешканців цілюще, допомагаючи їм відпочити, відновлюючи сили. Але вона може згуститися, стати владною, а, як відчувається у підтексті, навіть грізною (коли оповідач вимовляє фатальні слова — він, начебто, не знає, чи шукає чогось).

Якщо перекладати дослівно, то нічого особливого у тій stillness немає — це просто відсутність подразника чи непорушність. Прошу, однак, мати на увазі, що Анна, носій stillness, не є ні малорухливою, ні незворушною, — якраз навпаки; і хоча вона переважно мовчазна, та при нагоді може бути дуже красномовною. Наразі я переклала її як притишеність, але не надто впевнена в цьому слові. Може, хтось знайде краще?

Цитати:

Read more... )
tin_tina: (теж я)
Чого насправді вчить література

(зізнаюся, що твердження «література повинна навчати» дратувало мене з юних літ. Чого насправді вчать «Ромео і Джульєтта» чи «Анна Кареніна» — трішки подумати, перш ніж вкоротити собі віку? А «Гамлет» — спершу добре обдумати річ, а тоді вже діяти не роздумуючи, хоч би трупи падали десятками? А «Іліада» — як мститися за справжні чи уявні кривди? І т.д. і т.п. Отож приводжу відповідну цитату з АС, яка стосується суперечки між жанрами наукової фантастики і її молодшої бідної сестрички-попелюшки, фентезі. Себто: що перша чогось та навчає, а друга — чиста розвага, втеча від дійсності і не вчить нічого)

Read more... )

Мої трішки давніші знайомі не завагаються, вгадуючи, яку саме науку вважаю найважливішою я сама і чому приклад Сапковського був замінений іншим, почерпнутим із нашої літератури. Це щоб «вказати місце нашої мови й літератури серед інших мов і літератур світу». І полегшити взаєморозуміння, аякже.


tin_tina: (Default)

образованье получил…

Вперше спогад про цю пісню трапився мені в романі М.Алданова «Начало конца». Виглядало воно так:

Read more... )

«Методика виховання А. С. Макаренка, з'ясувалося, не для Кіціуса була писана. Після спецшколи здобув середню спеціальну освіту у «малолітці» і нарешті – сходив у дорослу зону. Не знаю, чому саме, але деякі злочинці називають виправну колонію «циганським факультетом». Отам Кіціус і одержав свою кличку та вищу кваліфікацію. Цікаво було б розшукати його «однокурсників»».

(Валерій та Наталя Лапікури, «Комісар Мегре і Кіціус», до речі, хто ще не читав циклу «Інспектор і кава» — київські детективи в стилі ретро, то щиро раджу. Читаючи цього Кіціуса, зокрема, епізод про російськомовного геолога, якого біда змусила вивчити Шевченків «Заповіт», та опис того, як ледь не єдиний раз в житті попався на крадіжці дуже кваліфікований професіонал і за що він одержав кличку Кіціус, я реготалася аж до сліз).

Ну от і все, може, хто знає більше, то прошу не сварити. Заодно запевню, що ніякої ворожнечі до циганів я ніколи не відчувала, а от зміна значення виразу, якщо вона була, вельми цікава.

tin_tina: (Default)

Артурівський міф — імена й традиції

Основна проблема, яку ставить перед перекладачем будь-який твір «артуріани», — це відтворення імен, топонімів і взагалі власних назв. Є на це дві причини.

Перша — артурівська легенда створювалась впродовж віків, людьми, що послугувались різними мовами, — валлійською, ірландською, англійською, французькою, німецькою, італійською... Відповідно, намножилась сила-силенна варіантів, різночитань, перекручень та «чудотворних розмножень», коли з одного персонажа творилося кілька інших.

Друга... українським перекладачам тут взагалі нелегко. Не можна, подібно «латинянам», просто відтворити написання, мусимо ще й довідатися, як вимовляти... А це, повірте, нелегко, особливо ж стосовно мови валлійської. Та й ще одне — брак авторитетної традиції. От, скажімо, підбираючи слово «з античності», завжди можна покликатися на авторитет Борис Тена, А.Содомори, А.Білецького. Натомість артуріана в нашій літературі представлена куди скупіше. Властиво, я тільки два переклади й знаю — «Трістана та Ізольду» Бед’є, перекладену М.Рильським, та «Лицарів Круглого Столу», перекладених В.Коптіловим із французьких «галантних романів». Себто, не з вихідної мови, валлійської, і навіть не з англійської... Французька мова і французька традиція. Її-то й відтворювали перекладачі. Щоб було зрозуміло: це Тінтажель (а не Тінтагель), Галлад (а не Ґалахад), Говейн (а на Гавейн), Бранжена (а не Бранвен). І далі в цьому ж дусі.

І єдине, що залишається, — власний смак та власний вибір. Виходить свого роду коктейль традицій: Тінтагель і Бранвен, але Галаад. От просто тому, що так більше подобається. (Ще й споконвічні клопоти з ґ – «ґавою»).

А питання таке: як найкраще відтворити ім’я першого мужа Артурової матері, королеви Ігерни? Горлойс, Горловс, Ґорлуа (у Коптілова саме так)? Про оригінальне написання і не згадуватиму, бо хто ще знає, що там вважати оригінальним написанням...




tin_tina: (давня історія)

Чого варто читати Юліана Опільського

З ряду причин. Ото вже хто вмів закрутити фабулу! Я нерідко аж з третього-четвертого разу здогадувалася, що там відбувалося і які стосунки пов’язують персонажів.

І пейзажі вмів описати. Ні, не захід сонця на острові Іонійського архіпелагу, таке кожен вміє. А ти опиши понурий сльотний пізньоосінній день і розбиту багнисту дорогу серед волинської пущі так, щоб хотілося перечитувати знову і знову. А саме так починається «Сумерк».

А основне — де ще знайдете таку силу-силенну різних історичних та інших відомостей? От хоча б таку: в тому ж «Сумерку» згадується селище на Перемишельщині, зване Негрибкою. Не просто так згадується, а через народне повстання, яке спалахнуло на Перемишельщині одночасно з так званою Волинською війною (хто на щось інше сподівався, то дарма, дія відбувалася в XV столітті і взагалі автор навіть до ІІ Світової не дожив, що там казати про пізніші події…, хоча певні сторінки «Сумерку» таки виглядають вельми прозорою пересторогою, що й так може бути). Ну, але я про Негрибку:

Read more... )

Звідси висновок: теперішні Негребецькі зовсім не тому так звуться, що їхні предки не хотіли гребти чи мешкати на греблі, а тому, що вони походили з Негрибки! Відповідно мали б зватися «Негрибецькими», дехто, до речі, ще зберіг це правильне написання, а всі інші — неграмотні або самозванці.

Наразі дякую.


tin_tina: (Default)
Пропонована цього разу книга - Докія Гуменна, "Вічні вогні Алберти". Для різноманітності, це не дуже древня історія (матріархат!) і не Україна, а 20-е століття і Канада. Точніше, канадський північний захід, який саме посеред століття стрімко почав розвиватися.
Ну й українська діаспора в цьому закутку світу - очима Гуменної.

Книга напрочуд цікава, повна енергії, "з нервом", оптимістична. Хоча не без думки - "отак ми могли б жити, якби..." (а що якби?)

Історичні фрагменти там порівняно невеликі, а все ж одна історія "з піонерських часів" дуже мене зворушила, аж я не втрималася, щоб поділитися. Спогад однієї піонерки.
 

 

Read more... )
 

А повний текст - отут (http://divczata.org/knyzka/dokiya-gumenna-vichni-vogni-alberti.html)


tin_tina: (Default)
 От завдяки цій леді та частина світу, що розуміє англійську мову (а потім і решта світу) може читати валлійські народні міфи і легенди. Це вона їх року  1849-го переклала з тоді вже майже забутої валлійської мови. Книга називається  "Мабіногіон", леді - Шарлотта Гест.

Read more... )

З цікавих фактів її біографії:
Блакитна кров - належала до аристократичної родини у бозна-якому поколінні. 

Офіційної освіти не здобула (її вітчим був неприхильним до жіночої науки), але якось ще в юності прихитрилася вивчити не лише французьку та італійську мови, але й грецьку, латинь, фарсі та іврит.

Мала безліч поклонників, в тому числі знаменитого пізніше політика Дізраелі.

Вийшла заміж значно за неї старшого власника металургійної компанії і одразу ж включилася в процес управління підприємством. Спершу перекладала техдокументацію (з французької), а, коли чоловік занедужав і згодом помер, повністю перебрала керівництво компанією на себе.

За час першого заміжжя вивчила валлійську мову і переклала вже згаданий "Мабіногіон".

Була учасницею чартистського руху, працювала в народних школах, особливо переймалася бібліотеками.

А ще народила десятеро дітей.




Все інше - загалом типове життя англійської аристократки 19-го віку. Як вони його розуміли. Подорожі Європою, збирання колекцій, благодійність.



tin_tina: (Default)

Спогади Німчука — завершення

Багато про що можна б ще переповісти і багато цікавих фактів описав останній редактор «Діла» у своїх споминах. Для порівняння і підтвердження високого ступеня вірогідності до основного тексту додано також коротенькі спомини Костя Левицького, арештованого кількома днями пізніше, ніж Німчук, теж утримуваного на Луб’янці і приблизно тоді ж — у травні 1941-го року звільненого.

Бо ця епопея, яка мала щонайменше 50% шанси на трагічний кінець, якось завершилася щасливо. Обох ув’язнених галичан, себто Німчука і К.Левицького, зрештою, відпустили з офіційним поясненням «за недостачею доказів вини». Не всім так пощастило, — от, хоча б, не раз уже згадуваному Целевичу та соціал-демократам Старосольському і Квасниці. Властиво, питання часу: запізнення на кілька тижнів уже було б фатальним.

Якою була причина такого рішення? За припущенням самого Німчука:

Read more... )

 

 


tin_tina: (Default)

Про галицький політикум, феміністок та пані Рудницьку

Може видатися дивним, що, обговоривши різні аспекти тюремної біографії мемуариста включно зі списком прочитаних книжок, ми жодним словечком не згадали слідчого процесу. Чого вимагали від нього слідчі, які звинувачення висунули, які свідчення він давав?

Річ у тому, що це — найтуманніша частина всієї справи. Німчук приїхав до Москви зі Львова, не маючи жодної «статті» — і так жодної не сподобився. Слідчі йому дісталися не надто зацікавлені, а значну частину тих 595-ти днів взагалі не було жодного. Якийсь гнилий лібералізм панував на Луб’янці! Не думайте, звісно, що і за цього гнилого режиму не розстрілювали — от же наш знайомий монгол зі складним іменем таки, виявляється, не від голоду помер. Не думайте також, що слідчі не вміли витиснути з допитуваного потрібних їм відомостей, причому не вимушених самообмов типу роботи на грецьку розвідку за склянку кави, а цілком «речових» і змістовних. Прикладом цього є не раз уже згадувані свідчення Целевича, — той надто вже багато розповів, фактично, даючи радянським спецслужбам зброю проти УГКЦ. А от Німчука, якщо йому вірити, питали про усілякі дурниці, інколи про давно покійних людей, на що він давав відповіді загальними фразами, заодно запевняючи, що він у «Ділі» відповідав тільки за антипольські виступи, натомість антирадянськими займалися інші люди (насправді ж, як уже мені підкинули інформацію, областю діяльності Ів. Німчука була насамперед історично-культурна тематика, а ще він залагоджував усі технічні питання. Тих останніх було чимало — «Діло» насправді було не окремою газетою, а потужним видавничим підприємством, де, в числі інших, друкували навіть прокомуністичну газету, фінансовану радянським консульством у Львові).

Чи то спрацювала ця обставина, чи Німчук таки справді вмів талановито викручуватися, чи не все нам розповів — але вже те, що його, зрештою, звільнили, швидше свідчить на його користь. Себто, що він був визнаний нецікавим джерелом. Бо от Целевичу пощастило менше.

З того, про що розпитували Німчука, він згадав питання — хто є найавторитетнішою особою для українців Галичини (згідно з фактичною правдою передбачувано відповів, що митрополит Шептицький) і, чомусь, про жіночі західноукраїнські організації.

Read more... )

Даруйте за цей відступ, він ніби й не має прямого стосунку до розповіді, хоча сам по собі не позбавлений інтересу — як ілюстрація плутаності стосунків у міжвоєнній Галичині.



Profile

tin_tina: (Default)
tin_tina

August 2017

M T W T F S S
 123456
78910111213
14 15 1617 1819 20
21222324252627
28293031   

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated 23/08/2017 12:01 pm
Powered by Dreamwidth Studios