tin_tina: (Default)
 Книжка більш-менш готова (даруйте, якщо знайдуться помилки розпізнавання, мені й так ледь очі на лоба не вилізли).
Читати і завантажувати можна тут

На всяк випадок - рік видання 1930, пізніше перевидавалася у "Літописі Червоної Калини", але не повністю та з іншою назвою, тож, думаю, жодного правопорушення немає.

Крім того, думаю, що на майбутнє оригінальний текст (Очерки народной жизни...) так чи сяк доведеться перекласти заново, а чому - поясню завтра. Наразі активно завантажуймо і читаймо.

tin_tina: (Default)
 Чергове оповідання, яке видалося мені цікавим і характерним:

XXXV. САНДЖАРІВСЬКІ ЧАРІВНИЦІ

Read more... )
 
tin_tina: (Default)
 Про зацную жону та представника сексменшин

Героїня подальшої кримінальної пригоди - поважна дама, у якої вже є принаймні один дорослий внук. Але як хто думає, що всієї розваги у подібних матрон було сидіти у вікні та спостерігати за чужим життям або ж лаятися з невістками чи сусідками, той помиляється. Ця акурат зацная жона любила в компанії інших зацних жон посидіти в корчмі, попиваючи медок. А якби так хтось скористався тим, що зацній жоні забракло грошей і зробити їй нескромну пропозиції, то міг дістати істиком. А це вам неабищо. Істик - це така палиця, якою чистять леміш плуга.

Стосовно ж героя, то можна його зарахувати до сексменшин, та радше, як припустила мудра Ірина Даневська, то був психічний розлад. Але вирішуйте самі.

XXIV. НЕВДАЛЕ ЗАЛИЦЯННЯ

Read more... )



 

tin_tina: (Default)
 Неякая Галька, ексцеси та к-ви

Чергове оповідання з циклу "По судах Гетьманщини" може бути використане як приклад розходжень між звичаєвим та церковним правом. Його героїня, "неякая Галька", щиро вважала себе порядною заміжньою жінкою, а з точки зору церкви вона була правопорушницею та двомужницею. Стосовно ж світської влади, то вона, схоже, довго мирилася з існуючим становищем і не втручалася в Гальчине особисте життя. Аж доки сама Галька не здійняла колотнечі, посварившись зі своєю мачухою.

Було воно так:
 

XII. ДВОМУЖНИЦЯ

Read more... )

 

Все тут прекрасне, а найпрекрасніша мова! Поєднання ексцесів з простонародним "тись, мовит, к...а" незрівнянне.
 

tin_tina: (Default)
Ранньомодерне суспільство та позашлюбний секс

Загалом, те, що я саме зайнялася вичитуванням дослідженням Ор. Левицького "По судах Гетьманщини", а у ФБ саме трапився черговий сплеск інтересу до традиційних цінностей, - це випадковий збіг. Однак завдяки цьому я маю тепер повнісінько аргументів у суперечках (в які встряю через лінивство). Аргументів на тему "хто його знає, що то за традиційні цінності, раптом традиції були зовсім іншими, ніж думають їхні теперішні прихильники і супротивники".
Особливо ж "традиційні сімейні цінності"...

Про певні особливості укладення шлюбів та розлучень я вже колись писала, цього разу черга дійшла до позашлюбного сексу, засудження якого, безперечно, є традиційним. Гетьманщина - зовсім не виняток, проміскуїтет тут не заохочувався, а інколи судочинство пхалося навіть туди, де не слід (наприклад, переслідуючи людей, які охоче узаконили б свої стосунки, але не могли цього зробити з суто формальних причин - для когось із них це був би четвертий шлюб, заборонений церквою, хоча цілком дозволений світським законодавством). Але переважно ставлення до подібних делікатних справ було цілком раціональним і перелюбників карали за кривду, яку їхня поведінка справляла другому члену подружжя, "невинній стороні". Якщо ж ця "невинна сторона" була доволі великодушною, щоб простити, можливо, мимовільний переступ, то і суд нікого не судив.

Хто думає, що прощати змушені були таки "невинні жінки", той помиляється - принаймні, стосовно далі приведеного випадку.

XIV. СУДОВА ІДИЛІЯ

Read more... )
tin_tina: (Default)
 В рамках (і напередодні) обіцяного представлення світової жіночої фентезі:
польський оригінал
український переклад

Мирослава Сендзіковська

Світязянки

Read more... )


 

tin_tina: (давня історія)
 

Аецій та франконська королівна

Ось і завершився мій найбільший дотепер проект — переклад роману Т. Парницького «Аецій, останній римлянин» («Aecjusz, ostatni Rzymianin»). Спонука взятися за нього була радше егоїстичною: кілька місяців тому я умовляла певне видавництво зацікавитися повістю «Тільки Беатріче» цього ж письменника, пропонуючи себе в ролі перекладачки. А тоді й задумалася: якби так що до чого, то чи зумію я впоратися з оцим Парницьким? Письменник дуже-дуже нелегкий, «темний», так глибоко занурений у зображувані епохи, що й не випірнеш. Коли йому радили писати хоч трохи простіше, щоб читачі не перевтомлювалися, відповідав так: «Пишучи свої книги, я прикладаю стільки зусиль, що маю право вимагати від читача бодай десятої їх частки!».

Втім, «Аеція» це менше стосується, він порівняно простий. Хоча і так певні аспекти можуть сучасного читача здивувати… ото презентую останній розділ. Як майже все в Парницького, основа цього епізоду цілком історична: десь у сорокових роках п’ятого століття франки вибралися у грабіжницький похід на римські володіння і такими певними безпеки чулися, що, повертаючись, стали перепочити у певному Селищі Єлени (теперішній Ланс) і навіть зіграти весілля — нареченою була дівчина королівського роду. Тут на них звалився Аецій і добряче полатав боки. Франки панічно втекли. Чи захопили римляни в полон франкських жінок і що з ними зробили — про це історія мовчить, автор, натомість, дофантазовує.

Фантазія це якась.. ніцшеанського чи що плану. Згідно з нею, хоробрим героям можна бити чи ґвалтувати жінок, а вони, ці жінки, повинні аж пищати від задоволення. Здається, сама-одна перша дружина Аеція посміла почуватися глибоко нещасливою після подібної подружньої сцени. Враховуючи кількість подібних епізодів у романі, можна припустити, що то або тренд епохи, або нереалізовані (ні-ні, справді нереалізовані!) фантазії автора. Зрештою, самі оцініть.

 

 

Read more... )


 

 

 


tin_tina: (давня історія)
Обережно, тригери!
Або ж цитата з "Аеція...", як цей державний муж відучував свою дружину-аріанку від єресі.
 

— Ти знову була у церкві Агати?

Read more... )
 
Певне зауваження до цього: самому Аецієві, такому, як він зображений у романі, цілком байдуже до релігійних суперечок. Натомість він, як патрикій імперії, не може мати дружини-єретички.

Зауваження друге: звичайно, вся ця сцена - домисел автора, та, думаю, як не у п"ятому, то в двадцятому столітті таке цілком могло відбуватися, а Парницький, мешканець міжвоєнного Львова чув про багато мішаних подруж, де релігійні суперечки вирішувалися вище приведеним способом. (Нагадаю бодай цитату, що етнічний та конфесійних кордон у міжвоєнній Галичині проходив уздовж подружнього ложа). Однак заради історичної правди зазначмо, що жінки далеко не завжди бували переможеними. Як по правді, то радше навпаки.
tin_tina: (давня історія)
Фрагмент з "Коментарів до роману "Меч Арея"", які я саме клепаю -  стосується він життєпису не згаданої в романі, але насправді дуже важливої для історії дійової особи. Августи Галли Плацидії, сестри імператорів Аркадія та Гонорія, дружини імператора Констанція, матері імператора Валентиніана ІІІ.

Read more... )
Раннє дитинство Плацидії пройшло в Константинополі, її дбайливою опікункою, фактично, матір’ю, була нянька Ельпідія, що до кінця життя зберігала чималий вплив на вихованку. Пізніше вона жила навпереміну то в одній, то в іншій столиці, але рішуче воліла Рим, куди, врешті, й перебралася на довше. Причиною такого рішення могли стати взаємини з братом Аркадієм, який, можливо, переніс на сестру неприязнь до її матері. Може, напружена обстановка при царському дворі — в Константинополі саме йшло змагання між надзвичайно популярним єпископом Іоанном Златоустом та світською владою, змагання закінчилося засланням Іоанна, з цієї причини двір у Равенні розсварився з константинопольським. Але були інші причини, — був певний державний діяч, який радо бачив молоденьку царівну саме на заході імперії, в’яжучи з її особою дуже амбітні та далекосяжні плани. Це вже згадуваний Стилигон-Стиліхон. Хоч варвар з походження, досяг надзвичайно високого становища.
 
В літо 401 е
Прийшов на Рим візіготський конунг Аларіх, який уже володів частиною Всхідньої імперії – Іллірією. Але венед Стилигон, що був справдешнім правителем держави, дав відсіч Аларіхові.
 
Стиліхон, комес обох військ, двічі консул, двічі тесть імператора Гонорія, справді по батьківській лінії походив із вандалів, зате мати його була римлянкою, сам він був цілковито людиною імперії і жодного світу поза нею не бачив. Фактично, Стиліхон увійшов до імператорської родини: одружився з небогою Феодосія і двоюрідною сестрою Галли Плацидії, Сереною, старшу доньку Марію видав за імператора Гонорія, тільки-но цей шлюб став можливим з огляду на юний вік обох наречених. Коли Марія померла молоденькою і не зоставивши потомства, місце імператриці відразу ж дісталося її молодшій сестрі Термантії. Виглядало, що і цей зв’язок залишиться безпотомним, можливо, навіть не сконсумованим — судячи з багатьох вказівок, обоє членів цього недобраного подружжя не хотіли його. Але у Стиліхона був у запасі ще один план, який він збирався реалізувати, заручивши свого єдиного сина Євхерія, майже однолітка Галли Плацидії, з юною Августою. Тим-то він і запросив Галлу Плацидію до Риму. Але всім цим планам не судилося здійснитися, а сам Стиліхон трагічно загинув, ще й не сам.
 
Загибель Стиліхона та облога Риму Аларіхом
В літо 408 е
Місяця квітного в перший день переставивсь імператор константинопольський Аркадій. Умираючи, він заповів своєму давньому ворогові, цареві перському Єздегердові, бути захисником, і покровителем, і вихователем малолітнього Теодосія Другого, який по вітцевій смерті був посаджений на стіл.
У те таки літо в Римі скарано на горло Стилигона.
 
Схоже, що ці дві події не просто відбулися того самого року, а й були зв’язані причинно-наслідковими зв’язками. Спадкоємцем покійного Аркадія був малолітній син, очевидно, неспроможний самостійно правити імперією. Стиліхона майже автоматично запідозрили в тому, що він планує посадити на константинопольський престол свого сина, одруженого з донькою імператора Феодосія, а коли ще врахувати, що західний імператор потомства не мав взагалі, син сестри, якщо б такий народився, міг стати його природнім спадкоємцем, — імперія вперше у своїй історії мала би правителя варварського роду.
 
Ці підозри в кінцевому підсумку зіграли проти Стиліхона: спершу його звинуватили у державній зраді, потім винесли смертний вирок, який і виконали, виманивши засудженого з церкви, де він знайшов було притулок. Приблизно тоді ж і за таких самих обставин загинув наречений Плацидії, Євхерій. З родини залишилися тільки жінки, та й то ненадовго. Одразу ж після страти Стиліхона імператор розлучився з його донькою.
 
Невідомо, як сприйняла ці трагічні події вісімнадцятилітня тоді Плацидія, але на долю імперії вони мали дуже згубний вплив. Звісно, були й інші причини, які змусили готського короля і воєначальника Аларіха облягати, а там і здобути Рим, але «помста за підступне вбивство Стиліхона» теж входила до переліку принаймні формальних пояснень, які зухвалий гот зволив дати римлянам.
 
В літо 410 е
По кончині Стилигоновій Аларіх, конунг готський, укотре обложивши Рим, нарешті з допомогою рабів зумів здобути город і вщент пограбував його.
 
В ході тривалої і дуже виснажливої для городян (імператор заховався у безпечній Равенні) облоги загинула кузина Плацидії, Серена. Нещасну жінку звинуватили в тому, що прикликала варварів, щоб помститися за смерть чоловіка та сина, — і з вироку суду стратили. Взагалі в обложеному місці відбувалися дантейські сцени, схоже, що значна частина городян дійшла до стадії масового божевілля. Сама ситуація — Вічне Місто, впродовж усієї своєї багатосотлітньої історії недосяжне для ворогів, облягають а там і здобувають варвари, — впевнила сучасників, що все йде шкереберть і близько вже й кінець світу.
 
Достеменно знаємо, що Галла Плацидія перебувала тоді в Римі, — не встигла чи не захотіла виїхати до Равенни (не бракує пояснень, чому вона так вчинила). Пізніше Плацидію не раз звинувачували у причетності до смерті такої близької родички і приятельки, але наскільки слушними були такі звинувачення? Який вплив могла мати молоденька дівчина, всього лише зведена сестра імператора, без війська, заступників і коштів, на всю цю ситуацію? Радше могла сподіватися, що наступною звинуватять її саму — як месницю за нареченого і те високе становище, можливість якого вона втратила з його смертю.
Хай там як, Аларіх врешті здобув Рим (раби готського роду допомогли йому, відчинивши ворота). Пробув він у місті недовго, забрав з городян величезний викуп і ще заручників з числа провідних римських родин. До числа цих заручників потрапила Галла Плацидія.

 
 
tin_tina: (давня історія)
 Доки "Аецій..." вилежується, чекаючи перевичитування (але обкладинка вже є!), я потихеньку пишу давно обіцяні (самій собі) пояснення та примітки до гаряче мною любленого роману Ів. Білика "Меч Арея" - і от потроху й викладатиму.
Прецікавий текст, далебі! І з новими мудрими людьми можна познайомитися - маю на увазі перекладача "Старшої Едди".
А ось один з розділів цих приміток

Русана, Крека, Ерка, Херк’я, Хельга, Оспирина

Read more... )
tin_tina: (давня історія)
 У зв"язку з таким несподіваним пожвавлення Дріму - всуну-но і я розділ з "Аеція" Парницького, який ("Аецій") саме проходить стадію "відлежування" перед повторним перечитуванням.
А якби раптом хтось запрагнув прочитати повний текст, то голосіться в коментах, вишлю.

Це з четвертого розділу, мій перший рідер його уподобав. Щоб було зрозуміліше - всі поштиві люди знають, що Августин Блаженний помер, коли його єпископську столицю облягали варвари. А що то була за столиця і що за варвари?

tin_tina: (Default)

Власник Каризіаку низько схилив голову.
tin_tina: (давня історія)
6

Як скам’янілі від тривоги й розпачу жінки, дружини вояків-братів, що стали до смертного бою один проти одного, — так зі стиснутим серцем, не переводячи подиху стежили Галлія й Італія за грою, розпочатою відразу ж після січневих ід. Аецій — випереджений снігами та приморозками, наче мандаторами свого гніву та помсти, — з притаманною йому швидкістю перекинув війська з Бельгіки до Реції і вибирав найзручніший перехід через Альпи, тим часом, як Боніфацій лише виходив із Риму, Фламінієвою дорогою беручись до Равенни. Аецій вів близько тридцяти тисяч чоловік, в тому числі чотири тисячі кінноти, себто, — як обчислювали знавці в Місті, — майже всі, крім гарнізонів міст, відділи comitatenses[1] Галлії, що, за винятком двох легіонів, одностайно перейшли на бік свого магістра обох військ. Таким чином, Галлія була цілковито позбавлена військ і здана на ласку федератів. Але ці останні не рухались з місця, поглинуті спостереженням за битвою непереможного з Августою, а водночас такі заврочені його величчю, що ні на мить не переставали вірити — станеться так, як казав Аецій, обіцяючи за два тижні повернутися до Галлії з титулом патрикія та головою Боніфація, заткнутою на аланському ратищі, і найсуворіше розправитися з тими федератами, які, користаючи з його відсутності, порушать умови перемир’я. В Італії думки були поділені: знавці у Місті загалом твердили, що, коли Боніфацій зуміє перешкодити Аецієві в переправі через Альпи, то остаточна перемога, напевне, припаде Августі; але, коли Аецій вторгнеться до Італії, то поведе за собою гарнізони Аквілеї, Медіолану та ауксилії, що стояли над Падом: тоді сили обох сторін зрівняються і є річчю більше ніж сумнівною, чи патрикій зуміє протистояти непереможному, хіба що замкнеться в якомусь із укріплених міст, як у Гіппоні; найвідповіднішими для цього знавці вважали Медіолан, Патавію чи Арімінум[2].

Read more... ) [2] Патавія (Patavium) сучасна Падуя. Арімінум (Ariminum) — сучасне Ріміні.

[3] Від Сполето — місто в Італії.

[4] Три таверни — селище, первісно поштова станція на апііанській дорозі за 50 км від Риму.

[5] Мутіна — теперішня Модена. Бононія — теперішня Болонья.

[6] Теперішнє Ареццо.






tin_tina: (Default)
(Ото не думайте, що я лише "жіночу прозу" потраплю.
Баррітус!
Read more... )

[2] Короткі саксонські мечі.

[3] Місця битв римлян з карфагенянами та македонцями.

 




tin_tina: (Default)
Read more... )
Хоча, як вже зауважили, спацерович - теж звучить якось підозріло...
tin_tina: (Default)
Лісовик чи лєший?

Ті читачі, які слідкували за перипетіями перекладання відьмацької саги Сапковського українською мовою, пам’ятають, напевно, суперечку довкола Лєшого, вжитого перекладачем (Сергієм Легезою) в оповідання «Зерно істини».

Я ніколи в світі не критикую перекладача за свідомо зроблений вибір. Тим паче, величезний об’єм і темпи воістину титанічної праці, яку взяв на себе пан Сергій, викликають моє щире захоплення. Але я хотіла б усправедливити свій власний вибір, бо сама я колись написала там Лісовика (це давно було! Потім я вже Сапковського не перекладала, а якщо й, то не оприлюднювала). Не приховуватиму — взяла я цього лісовика не так з фольклору, як попросту з «Лісової пісні» Лесі Українки. Кумедно, що підкріпити свою позицію можу тим самим фрагментом з «Рукопису…», що й пан Сергій з Лєшим.

Read more... )


tin_tina: (Default)
Може, це народна етимологія, але не можу не поділитися

польською )
 

українською )

Profile

tin_tina: (Default)
tin_tina

July 2017

M T W T F S S
     12
3456789
1011121314 15 16
171819 20212223
24252627282930
31      

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated 23/07/2017 02:33 am
Powered by Dreamwidth Studios