tin_tina: (Default)
 Порція четверта
Точніше, перша половина третього розділу.
В цій частині герої, як годиться, вилазять на скелю, не заходять, правда, в море, але бовтаються у струмку, їздять верхи на пониках, а врешті дістаються великого міста, де чекає їх чаклунка у шкарлатно-золотій сукні.

Хоча насправді жінок там більше, ніж здається, і обидва герої, хоч не здогадуються про це, зустріли жінку свого життя (кожен свою жінку :-) )
 

Прибравши вручну залишки дверей так, що можна було пройти, і розірвавши та розчистивши завісу із засохлих витких лоз, вибралися на схил пагорба, де яскравими латками росла нова весняна трава, а якісь дрібні жовті квіти цвіли, наче розсипані шматочки золота. Вони перебували на вершині скелі, яка з цього боку спадала до струмка. Не кажучи й слова, Саймон, спотикаючись, рушив униз, до води, яка обіцяла промити запилене горло, полегшити муки покритої сіллю шкіри.

 Нагадаю, що попередня,   третя частина тексту тут


 

 

 
tin_tina: (Default)
 

Чаклунський світ

Хтозна — якщо маятник літературної моди, бодай у жанрі фентезі, від загадково-плутаних епопей з етично амбівалентними героями та й раптом хитнеться у бік простих щирих розповідей, де добро є добром, а його протилежність, відповідно, злом, і всі герої одержують згідно із заслугами (в житті такого не буває, але ж це література), то знову читатимуть Андре Нортон? А, може, і так читатимуть, адже твори цієї жінки з чоловічим псевдонімом, як-не-як, лягли у підвалини жанру?

Read more... )
tin_tina: (Default)
 

О, озеро – і як там далі?

У всі попередні відвідини Моршина я витрачала чимало грошей і часу на водні процедури, усілякі там підводні душі чи ванни, намагаючись сяк-так підрихтувати своє дещо проблемне ліве плече. Наша кримська приятелька, яка й приохотила нас до Моршина, ставилася до цього скептично:

— Походи на озеро, поплавай, значно більше користі.

Read more... )

А там, можливо, запанікувала б або ще якийсь нещасливий трафунок — втопилася і хто б вам оці байки розповідав?

tin_tina: (Default)
 

Моршинсько-стрийський анабазис

Для кращого пояснення моїх стрийських пригод треба знати дві обставини. Перша — вибралася я до цього славного міста саме в розпал дуже неприємного болю в шиї та потилиці. Друга, ще важливіша — маю я певний талант, не такий рідкісний, а все ж, якби існувала якась спортивна дисципліна, протилежна до орієнтування, я могла б претендувати на доволі високе місце у цій царині. Мої вичини у блуді (тільки прошу розуміти той блуд правильно!) перейшли в сімейні аннали, не стане місця всі їх списати. Скажімо, у перший день нашого першого приїзду до Моршина я вийшла з готелю до банкомату, котрий міститься акурат біля бювету, за 10 хвилин неквапливої ходи, а потім добру годину кружляла, описуючи кола і петлі, неспроможна знайти той самий готель. Коли побачила врешті його прикмету — барвисті прапори на флагштоках, — ледь не заплакала від радості.

Але цього разу я аж такого не сподівалася.
 

І даремно )

Мандрівка мандрівкою, але стрийські харчі були зустрінуті дуже теплим прийомом. Трохи отямившись і вилікувавши вередливу шию, я згадувала свої переміщення Стриєм не без задоволення. З більшим задоволенням згадую сьогодні хіба що моршинське озеро.


tin_tina: (Default)
 

Курортна хвороба

Зазвичай людина рідко думає про свій карк чи потилицю — бо й бачить їх вкрай рідко, хіба що у дуже просунутій перукарні. Але інколи ці частини тіла можуть про себе нагадати. Отак і мені трапилося — акурат посеред моршинського літа.

Read more... )

А все-таки, якби не ця дурна пригода, може, не трапилися б зі мною в Стрию ті пригоди, які мусили-таки припасти мені на долю?
 

tin_tina: (Default)
 

Про їжу

(далі все будуть теми суб’єктивні і делікатні, хто такого не любить, то й часу не гайте)

Read more... )
tin_tina: (Default)
 

Гості Моршина — 2

Закордонні російськомовці — далеко не найбільша екзотика Моршина. Інколи почуваєшся тут як десь на Півдні — стільки вештається довкола густо-чорнявих і темно-смаглявих чоловіків. Вони були б достеменно схожими на зображення воїнів із перських чи ассирійських барельєфів, якби у тих воїнів зголили бороди, а їхні розкішні обладунки замінили на короткі штани, майки та капці.

Read more... )

Тут я, мабуть, дісталася іншої цікавої теми — харчування. Чи, може, краще про утюг?
 

tin_tina: (Default)
 

Про одну неприємну пригоду — а, властиво, про мову

На жаль, інколи буває так, що загалом приємний період часу починається не дуже добре. От і мені таке трапилося цього моршинського літа (Нічого страшного, треба просто пам’ятати, що то був не початок сумного кінця, а, як казала Аня Ширлі, кінець сумного початку).

Read more... )


tin_tina: (Default)
 Панія Горленкова

Раз зайшла вже в нас мова про відьом, чарівниць та відьомські процеси, то от цікавий епізод, приведений у книзі Катерини Диси «Історія з відьмами» (ст. 174-175).

«У лютому 1715 року в місті Прилуки служницю дружини Андрія Горленка Оленку звинуватили у зачаруванні слуги офіцера Пятова, розквартированого у Горленків. Через пожильців господиня разом зі слугами жила не надто комфортно, скажімо, замість кухні вони мусили користуватися лазнею. Не дивно, що господарі і пожильці врешті-решт посварилися. Лакей Пятова Петро Карпінський обвинуватив Оленку у відьомстві: нібито вона під час сварки проклинала його, пообіцявши, що наступного ранку він бігатиме вулицею, гавкаючи, як собака, й лякати людей. У суді Пятов підтвердив розповідь свого слуги, Оленка ж наполягала, що все було не так. за її словами, Петро Карпінський одного разу побив її, коли вона ввечері прийшла по хліб, а вона у відповідь порадила йому йти на вулицю і там бити собак. Оленку змусили присягнути, що вона нічого не знає про чари, але їй  довелося якийсь час посидіти під арештом. Тоді пані Горленкова написала скаргу, де нагадувала, що вона і вся родина перебувають під захистом самого гетьмана, і вимагала звільнити Оленку.

Read more... )

Хоч як оцінюй поведінку пані Горленкової, а не можна її охарактеризувати іншими словами, як вищий прояв відваги, розуму і відданості близьким їй людям. Але, думаю, інформація про неї буде неповною, якщо не скажемо, що

звали її Марією Данилівною, була вона донькою гетьмана Данила Апостола

один з її синів, Яким, у чернецтві Йоасаф, став визначним церковним діячем і пізніше був канонізований

один з її внуків написав один з найкращих, як на мене, творів української літератури. Повість «Конотопська відьма».

tin_tina: (Default)
 Книжка більш-менш готова (даруйте, якщо знайдуться помилки розпізнавання, мені й так ледь очі на лоба не вилізли).
Читати і завантажувати можна тут

На всяк випадок - рік видання 1930, пізніше перевидавалася у "Літописі Червоної Калини", але не повністю та з іншою назвою, тож, думаю, жодного правопорушення немає.

Крім того, думаю, що на майбутнє оригінальний текст (Очерки народной жизни...) так чи сяк доведеться перекласти заново, а чому - поясню завтра. Наразі активно завантажуймо і читаймо.

tin_tina: (Default)
 Чергове оповідання, яке видалося мені цікавим і характерним:

XXXV. САНДЖАРІВСЬКІ ЧАРІВНИЦІ

Read more... )
 
tin_tina: (Default)
 Про зацную жону та представника сексменшин

Героїня подальшої кримінальної пригоди - поважна дама, у якої вже є принаймні один дорослий внук. Але як хто думає, що всієї розваги у подібних матрон було сидіти у вікні та спостерігати за чужим життям або ж лаятися з невістками чи сусідками, той помиляється. Ця акурат зацная жона любила в компанії інших зацних жон посидіти в корчмі, попиваючи медок. А якби так хтось скористався тим, що зацній жоні забракло грошей і зробити їй нескромну пропозиції, то міг дістати істиком. А це вам неабищо. Істик - це така палиця, якою чистять леміш плуга.

Стосовно ж героя, то можна його зарахувати до сексменшин, та радше, як припустила мудра Ірина Даневська, то був психічний розлад. Але вирішуйте самі.

XXIV. НЕВДАЛЕ ЗАЛИЦЯННЯ

Read more... )



 

tin_tina: (Default)
 Неякая Галька, ексцеси та к-ви

Чергове оповідання з циклу "По судах Гетьманщини" може бути використане як приклад розходжень між звичаєвим та церковним правом. Його героїня, "неякая Галька", щиро вважала себе порядною заміжньою жінкою, а з точки зору церкви вона була правопорушницею та двомужницею. Стосовно ж світської влади, то вона, схоже, довго мирилася з існуючим становищем і не втручалася в Гальчине особисте життя. Аж доки сама Галька не здійняла колотнечі, посварившись зі своєю мачухою.

Було воно так:
 

XII. ДВОМУЖНИЦЯ

Read more... )

 

Все тут прекрасне, а найпрекрасніша мова! Поєднання ексцесів з простонародним "тись, мовит, к...а" незрівнянне.
 

tin_tina: (Default)
Ранньомодерне суспільство та позашлюбний секс

Загалом, те, що я саме зайнялася вичитуванням дослідженням Ор. Левицького "По судах Гетьманщини", а у ФБ саме трапився черговий сплеск інтересу до традиційних цінностей, - це випадковий збіг. Однак завдяки цьому я маю тепер повнісінько аргументів у суперечках (в які встряю через лінивство). Аргументів на тему "хто його знає, що то за традиційні цінності, раптом традиції були зовсім іншими, ніж думають їхні теперішні прихильники і супротивники".
Особливо ж "традиційні сімейні цінності"...

Про певні особливості укладення шлюбів та розлучень я вже колись писала, цього разу черга дійшла до позашлюбного сексу, засудження якого, безперечно, є традиційним. Гетьманщина - зовсім не виняток, проміскуїтет тут не заохочувався, а інколи судочинство пхалося навіть туди, де не слід (наприклад, переслідуючи людей, які охоче узаконили б свої стосунки, але не могли цього зробити з суто формальних причин - для когось із них це був би четвертий шлюб, заборонений церквою, хоча цілком дозволений світським законодавством). Але переважно ставлення до подібних делікатних справ було цілком раціональним і перелюбників карали за кривду, яку їхня поведінка справляла другому члену подружжя, "невинній стороні". Якщо ж ця "невинна сторона" була доволі великодушною, щоб простити, можливо, мимовільний переступ, то і суд нікого не судив.

Хто думає, що прощати змушені були таки "невинні жінки", той помиляється - принаймні, стосовно далі приведеного випадку.

XIV. СУДОВА ІДИЛІЯ

Read more... )
tin_tina: (Default)
 В рамках (і напередодні) обіцяного представлення світової жіночої фентезі:
польський оригінал
український переклад

Мирослава Сендзіковська

Світязянки

Read more... )


 

tin_tina: (давня історія)
 

Аецій та франконська королівна

Ось і завершився мій найбільший дотепер проект — переклад роману Т. Парницького «Аецій, останній римлянин» («Aecjusz, ostatni Rzymianin»). Спонука взятися за нього була радше егоїстичною: кілька місяців тому я умовляла певне видавництво зацікавитися повістю «Тільки Беатріче» цього ж письменника, пропонуючи себе в ролі перекладачки. А тоді й задумалася: якби так що до чого, то чи зумію я впоратися з оцим Парницьким? Письменник дуже-дуже нелегкий, «темний», так глибоко занурений у зображувані епохи, що й не випірнеш. Коли йому радили писати хоч трохи простіше, щоб читачі не перевтомлювалися, відповідав так: «Пишучи свої книги, я прикладаю стільки зусиль, що маю право вимагати від читача бодай десятої їх частки!».

Втім, «Аеція» це менше стосується, він порівняно простий. Хоча і так певні аспекти можуть сучасного читача здивувати… ото презентую останній розділ. Як майже все в Парницького, основа цього епізоду цілком історична: десь у сорокових роках п’ятого століття франки вибралися у грабіжницький похід на римські володіння і такими певними безпеки чулися, що, повертаючись, стали перепочити у певному Селищі Єлени (теперішній Ланс) і навіть зіграти весілля — нареченою була дівчина королівського роду. Тут на них звалився Аецій і добряче полатав боки. Франки панічно втекли. Чи захопили римляни в полон франкських жінок і що з ними зробили — про це історія мовчить, автор, натомість, дофантазовує.

Фантазія це якась.. ніцшеанського чи що плану. Згідно з нею, хоробрим героям можна бити чи ґвалтувати жінок, а вони, ці жінки, повинні аж пищати від задоволення. Здається, сама-одна перша дружина Аеція посміла почуватися глибоко нещасливою після подібної подружньої сцени. Враховуючи кількість подібних епізодів у романі, можна припустити, що то або тренд епохи, або нереалізовані (ні-ні, справді нереалізовані!) фантазії автора. Зрештою, самі оцініть.

 

 

Read more... )


 

 

 


tin_tina: (давня історія)
Обережно, тригери!
Або ж цитата з "Аеція...", як цей державний муж відучував свою дружину-аріанку від єресі.
 

— Ти знову була у церкві Агати?

Read more... )
 
Певне зауваження до цього: самому Аецієві, такому, як він зображений у романі, цілком байдуже до релігійних суперечок. Натомість він, як патрикій імперії, не може мати дружини-єретички.

Зауваження друге: звичайно, вся ця сцена - домисел автора, та, думаю, як не у п"ятому, то в двадцятому столітті таке цілком могло відбуватися, а Парницький, мешканець міжвоєнного Львова чув про багато мішаних подруж, де релігійні суперечки вирішувалися вище приведеним способом. (Нагадаю бодай цитату, що етнічний та конфесійних кордон у міжвоєнній Галичині проходив уздовж подружнього ложа). Однак заради історичної правди зазначмо, що жінки далеко не завжди бували переможеними. Як по правді, то радше навпаки.

Profile

tin_tina: (Default)
tin_tina

September 2017

M T W T F S S
     123
45678 910
111213141516 17
18192021222324
252627282930 

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated 20/09/2017 11:26 pm
Powered by Dreamwidth Studios